Критеріями визначення мінімальної заробітної плати, відповідно до міжнародних трудових норм, є: потреби працівника та його сім’ї з урахуванням загального рівня заробітної плати в країні, соціальних виплат, рівня життя різних соціальних груп; чинники економічного характеру – вимоги економічного розвитку, рівень продуктивності праці, забезпечення і підтримка високого рівня зайнятості тощо. [27]
На сьогоднішній день в Україні діє Указ Президента України "Про Стратегію подолання бідності" прийнятий 15 серпня 2001р. Стратегія визначає основні напрями проведення політики подолання бідності шляхом:
- створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян;
- підвищення ефективності соціальної підтримки найбільш уразливих груп населення шляхом реформування системи соціального захисту.
Що ж до фактичних цілей політики, спрямованої на зменшення бідності, то зайнятість і подолання безробіття – основна мета будь-якої політики, спрямованої проти бідності. Ще одним, але не менш важливим фактором, є тривалість бідності. Бідність легше переносити, та її соціальна вартість мінімізується, якщо бідність має тенденцію бути нетривалим явищем, якщо вона не відновлюється через покоління, і люди відчувають, що вони реально можуть стати на ноги та подолати її.
Україні необхідно зосередити увагу на трьох основних завданнях політики, спрямованої проти бідності: збільшення зайнятості, зменшення абсолютної бідності й попередження довготривалої бідності, поліпшення соціальної мобільності.
Після розгляду передумов для зменшення рівня бідності й визначення цілей слід визначитися зі способами досягнення цих цілей.
Заохочення зайнятості в офіційній економіці – це основа будь-якої стратегії, спрямованої проти бідності у країнах із середнім рівнем доходів, таких як Україна. Ця стратегія повинна сконцентруватися і на переміщенні робочих місць із тіньової економіки до офіційної, і на створенні нових робочих місць у легальній економіці. Важливо наголосити, що будь-який репресивний елемент (наприклад, поліція, податкові органи тощо) мають відігравати другорядну роль у цій стратегії. Основне завдання стратегії – зробити створення робочих місць в офіційній економіці привабливішим. Цієї мети можна досягти, використовуючи комбінації таких елементів:
– Зміни в податковій системі;
– Стимули для праці в офіційній економіці.;
– Доступ до кредитів для підприємницької діяльності та населення.
У цілому, державна політика у сфері зайнятості реалізується шляхом забезпечення ефективної дії ряду законодавчих і підзаконних актів, до них відносяться: закони України "Про зайнятість населення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", "Про оплату праці", "Про прожитковий мінімум", "Про колективні договори і угоди", "Про освіту", "Про професійно-технічну освіту", "Про вищу освіту", "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", "Про оренду землі", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти", „Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку малих міст", "Про загальнообов´язкове державне пенсійне страхування", "Про особисте селянське господарство", "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" інші.
Розглянувши державну політику у сфері зайнятості, проведемо її аналіз за період 2001-2005 рр. Так, за даними Міністерства праці та соціальної політики, завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та вжитим заходам щодо стимулювання зайнятості населення намітилась позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці:
- збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;
- зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;
- уповільнено темпи та зменшено обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій;
- істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);
- збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних.
У 2005 році середньомісячна чисельність економічно активного населення віком 15-70 років становила 22,3 млн. осіб, з яких 20,7 млн. осіб, або 92,8% були зайняті економічною діяльністю, а решта 1,6 млн. осіб – відповідно до методології Міжнародної організації праці (МОП) класифікувалися як безробітні. Чисельність економічно активного населення працездатного віку становила відповідно 20,5 млн. осіб, або 91,9% від зазначеної категорії населення віком 15-70 років (див. табл.3).
Скорочується чисельність зайнятих на підприємствах державної та колективної форми власності. В середньому за 2004 рік на підприємствах державної форми власності працювало 39,4 відсотка населення, зайнятого економічною діяльністю, на підприємствах колективної форми власності 31,4 відсотка, на підприємствах приватної форми власності 29,1 відсотка зайнятих.
Таблиця 3.
Основні показники економічної активності у 2000-2005рр.
| Одиниця виміру | 2000р. | 2004р. | 2005р. | |
| Економічно активне населенняу віці 15-70 роківпрацездатного віку | тис. осіб | 22830,821150,7 | 22202,420582,5 | 22280,820481,7 |
| Рівень економічної активності населенняу віці 15-70 роківпрацездатного віку | у% до населення відповідної вікової групи | 63,273,7 | 62,071,1 | 62,270,9 |
| Зайняте населенняу віці 15-70 роківпрацездатного віку | тис. осіб | 20175,018520,7 | 20295,718694,3 | 20680,018886,5 |
| Рівень зайнятості населенняу віці 15-70 роківпрацездатного віку | у% до населення відповідної вікової групи | 55,864,5 | 56,764,6 | 57,765,4 |
| Безробітне населення (за методологією МОП) у віці 15-70 роківпрацездатного віку | тис. осіб | 2655,82630,0 | 1906,71888,2 | 1600,81595,2 |
| Рівень безробіття населення(за методологією МОП) у віці 15-70 роківпрацездатного віку | у% до економічно активного населення відповідної вікової групи | 11,612,4 | 8,69,2 | 7,27,8 |
В сільській місцевості внаслідок проведення аграрної реформи перерозподіл зайнятого населення між підприємствами різних форм власності проходив інтенсивніше: частка працюючих на державних підприємствах склала 28,7 відсотка зайнятого населення, а на підприємствах приватної власності 37,7 відсотків зайнятих.
Зменшується чисельність працюючих за наймом, зростає сегмент роботодавців, самозайнятих та безкоштовно працюючих членів сім’ї. В середньому за 2004 рік за наймом працювало 87,6 відсотка населення у віці 15-70 років, зайнятих економічною діяльністю, проти 89,3 відсотків у відповідному періоді 2002 року. У 2005 році досягнуто ще кращих результатів (див. табл. 4).
Здійснюється подальший перерозподіл зайнятих між сферами економічної діяльності на користь сфер надання фінансових, транспортних та торговельно-посередницьких послуг. (див. таблицю 5) [28]
Таблиця 4.
Зайняте населення за статусами зайнятості, статтю та місцем проживання у 2005 році.
| Все населення віком 15-70 років | у тому числі | ||||
| жінки | чоловіки | Міське населення | Сільське населення | ||
| Всього, тис. осіб | 20 680,0 | 10 075,5 | 10 604,5 | 14 093,9 | 6 586,1 |
| у тому числі за статусами зайнятості, у відсотках до підсумку: | |||||
| працюючі за наймом | 81,8 | 80,6 | 82,9 | 93,6 | 56,5 |
| роботодавці | 0,9 | 0,7 | 1,2 | 1,2 | 0,4 |
| само зайняті | 16,8 | 18,2 | 15,4 | 5,0 | 42,0 |
| безкоштовно працюючі члени сім’ї | 0,5 | 0,5 | 0,5 | 0,2 | 1,1 |
Таблиця 5.
Кількість зайнятого населення за видами економічної діяльності
| 2004 | 2005 | |||||
| Всього, тис. осіб | У тому числі | Всього, тис. осіб | У тому числі | |||
| Наймані працівники підприємств, установ, організацій | У% до підсумку | Наймані працівники підприємств, установ, організацій | У% до підсумку | |||
| Всього зайнято | 20 295,7 | 14 041,2 | 100,0 | 20 680,0 | 14 005,3 | 100,0 |
| Сільське господарство, мисливство, лісове та рибне господарство | 3 998,3 | 1 637,5 | 11,7 | 4 005,5 | 1 437,3 | 10,3 |
| Промисловість | 4 077,1 | 3 897,2 | 27,7 | 4 072,4 | 3 878,0 | 27,7 |
| Будівництва | 907,5 | 676,8 | 4,8 | 941,5 | 677,6 | 4,8 |
| Оптова й роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту, готелі та ресторани | 3 971,2 | 1 161,3 | 8,3 | 4 175,2 | 1 234,2 | 8,8 |
| Транспортний зв’язок | 1 374,9 | 1 083,0 | 7,7 | 1 400,5 | 1 090,2 | 7,8 |
| Фінансова діяльність | 216,1 | 214,0 | 1,5 | 247,9 | 245,6 | 1,8 |
Продовження таблиці.
| Операції з нерухомістю, здавання під найм та послуги юридичним особам | 919,9 | 858,8 | 6,1 | 966,6 | 884,1 | 6,3 |
| Державне управління | 1 050,2 | 1 050,2 | 7,5 | 1 028,9 | 1 028,9 | 7,3 |
| Освіта | 1 648,7 | 1 643,7 | 11,7 | 1 668,2 | 1 662,0 | 11,9 |
| Охорона здоров’я та соціальна допомога | 1 348,9 | 1333,2 | 9,5 | 1 356,6 | 1 338,3 | 9,6 |
| Колективні, громадські та особисті послуги | 782,9 | 485,5 | 3,5 | 816,7 | 529,1 | 3,7 |
З наведених даних видно, що протягом останніх років в усіх сферах економічної діяльності досягнуто певних позитивних зрушень у нормалізації процесів руху робочої сили й робочих місць у напрямі їх узгодження між собою за рахунок розширення сфери зайнятості в недержавному секторі економіки, зростання мобільності робочої сили та її професійно-кваліфікаційної адаптації. У програмних документах із соціально-економічного розвитку визначено пріоритетні сфери створення нових продуктивних робочих місць – це малий бізнес і середній бізнес, наукомісткі галузі промисловості, споживчий сектор економіки, відповідно до яких і має відбуватися введення нових продуктивних робочих місць. [29]