У Люксембурзі рівень молодіжного безробіття досить низький – 2,8% на відміну від 7,2 у ЄС. Варто зазначити, що безробітні у Люксембурзі – це, як правило, молоді люди з низькою кваліфікацією, поганою мобільністю та соціальною адаптованістю, але є два напрями вирішення цієї проблеми. Перший – залучення до тимчасової зайнятості на державному чи приватному підприємстві з виплатою 80-100% мінімальної соціальної заробітної плати з урахуванням кваліфікації і відшкодуванням збитків підприємствам у розмірі 50-85% залежно від форми власності. Другий – залучення до системи освіти та професійного навчання з виплатою 80% мінімальної заробітної плати та субсидіями, як у першій програмі.
В Іспанії проблема молодіжного безробіття стоїть дуже гостро (9,2%), але на відміну від більшості країн ЄС влада віддає перевагу пасивним заходам боротьби з нею – виплаті допомоги з безробіття.
Цікавий досвід Данії в розв’язанні проблем безробіття. Раніше рівень безробіття був дуже високим, але завдяки радикальній реорганізації системи допомоги з безробіття у 1990-х рр. цього вже немає. [38]Реформа ринку праці 1993р. та її послідовний розвиток були засновані на концепціях "активізації" і "можливості працевлаштування", а також на вдосконаленні основних принципів активної й пасивної політики ринку праці. Кожний застрахований безробітний (у Данії понад 80% безробітних застраховані) має право на "активізацію, тобто отримання пропозиції щодо найму на роботу протягом 12 місяців з моменту втрати роботи (і в межах 6 місяців для робітників віком до 25 років). Безробітний зобов’язаний прийняти пропозицію для того, щоб потім мати право на отримання державної фінансової допомоги.
Тим часом як рівні доходів (допомог) для безробітних залишилися незмінними, тривалість виплати допомог було поступово скорочено. На сьогоднішній день загальний період отримання допомоги становить 4 роки порівняно з 8 роками, які були до реформи. [39]
У 1996р. було прийнято закон, згідно з яким молодь не тільки має право, а й обов’язково активно залучатися до ринку праці. Водночас допомогу з безробіття молоді було зменшено наполовину, що є вагомим стимулом до пошуку роботи чи долучення до спеціальних програм. [40]
Рівень зайнятості серед робітників похилого віку (55-64 роки) в Данії високий, проте він нижчий, ніж у Швеції і США. Це відображає політику раннього виходу на пенсію, яку було прийнято в період високого рівня безробіття (до 1995-1996рр) і переглянуто з наміром за допомогою економічного стимулювання перешкоди цій тенденції. Ще одним елементом, який пояснює високий приплив на ринок праці Данії, є кількість робочого часу. У 1999 р. середньорічний робочий час у Данії становив 1527 год, порівняно із середньоєвропейським показником, що дорівнював 1600 год, і був набагато меншим, ніж у Японії і США. Це свідчить про те, що в Данії віддають перевагу радше скороченому робочому часу і 5-титижневій відпустці, ніж частковій зайнятості. [41]
Мережа зайнятості молоді (МЗМ) сформована у межах створеної Генеральним секретарем ООН сприяє розробленню так званими провідними країнами національних планів дій у сфері зайнятості молоді. Нині таких провідних країн десять (Азербайджан, Бразилія, Єгипет, Індонезія, Іран, Намібія. ю Малі, Руанда, Сенегал, Шрі-Ланка), і вони взяли на себе зобов’язання стати прикладом для інших і першими розробити національну політику, покликану вирішувати проблеми зайнятості. МОП надає технічне сприяння й політичні консультації країнам – членам МЗМ.
Україна на сьогоднішній день не є членом даної організації, хоча прагне до цього й тісно співпрацює з МОП і ООН. Можливості співробітництва на міжнародному рівні ускладнюються браком в Україні єдиної впливової організації, що представляла б інтереси молоді. [42]
Таким чином, розглянуті нами заходи регулювання зайнятості в економічно розвинених країнах показують значні масштаби втручання держави в трудові відносини, яке, з одного боку, є виваженим і програмно-плановим та ґрунтується на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон'юнктуру, а з іншого - не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.
Курсова робота присвячена вивченню державної політики пов’язаної з стимулюванням зайнятості населення.
У цій роботі дано визначення зайнятості та безробіттю; детально вивчено державну політику регулювання та стимулювання зайнятості; зроблено аналіз ефективності політики зайнятості в Україні; розглянуто міжнародний та світовий досвід регулювання зайнятості.
У ході роботи визначено, що зайнятість – це діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий доход). Це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства, яке далеко не вичерпується проблемами безробіття, а включає також такі аспекти як раціональне використання праці; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення; задоволення потреб народного господарства у робочій силі із врахуванням її кількості та якості, задоволення професійних потреб працівників, включаючи потреби у професійній освіті та підтриманні кваліфікації; соціальну підтримку у разі втрати роботи тощо.
Безробіттям називається соціально-економічна ситуація в суспільстві, за якої частина активних працездатних громадян не може знайти роботу. Відношення кількості безробітних до кількості економічно активного населення називається рівнем безробіття. Критеріями вирізнення видів безробіття є причини його виникнення тривалість, а основними видами безробіття вважаються структурне, фрикційне і циклічне безробіття.
Соціально-економічна політика держави в галузі зайнятості повинна мати комплексний характер і спрямовуватися на досягнення поставлених перспективних цілей в цій сфері: Забезпечення повної і раціональної зайнятості як необхідної передумови реалізації права громадян на працю та досягнення високого рівня життя населення. Найближчою тактичною ціллю політики зайнятості має бути збалансування попиту і пропозиції праці.
Найгостріші проблеми України в цій сфері полягають у кризовому скороченні попиту на працю, безпрецедентних розмірах прихованого безробіття та неформальної і нетоварної зайнятості, регіональній диференціації рівня безробіття, величезній напрузі на сільському ринку праці. Вирішення цих проблем можливе лише при створенні сприятливих умов для розвитку підприємництва, стимулюванні створення нових робочих місць.
Проведений аналіз ефективності політики зайнятості в Україні свідчить про те, що за розглянутий нами період 2001-2005рр. є позитивні зрушення у напрямку підвищення зайнятості. Прийняті державою заходи та програми є ефективними і покращують ситуацію на ринку праці. На сьогоднішній день вони є не достатніми і потребують подальшого вдосконалення механізму збільшення економічної активності безробітного населення в пошуку роботи. Слід переймати досвід розвинених країн, приділити більше уваги проблемам молодіжної зайнятості та зайнятості на селі. Це необхідно здійснювати шляхом послідовного процесу, що охоплює внесення змін і доповнень до чинного законодавства на основі прийняття міжнародних трудових стандартів; посилити інвестиційне забезпечення модернізації робочих місць у конкурентно спроможних галузях економіки; сформувати гнучку систему оподаткування; в аграрно промисловому комплексі слід здійснювати реформу в напрямі реалізації приватновласницьких інтересів.
Міжнародний досвід свідчить, що втручання держави в трудові відносини повинно бути виваженим і програмно-плановим, ґрунтуватися на наукових прогнозах і довгостроковій політиці, враховуючи загальноекономічну кон’юнктуру. Разом з тим в розвинених країнах держава не втручається у власне підприємницьку діяльність, яка до того ж стає ефективнішою за рахунок державних програм.
1. Конституція України – 1996р.
2. Закон України "Про зайнятість населення" - 01.03. 1991р.
3. Закон України "Про оплату праці" - 24.03. 1995р.
4. Закон України "Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки" - 07.03. 2002р.
5. Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні"
6. Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття"
Кодекс законів про працю:
7. Указ Президента України "Про стратегію подолання бідності" - 15.03.01 р.
8. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок організації та проведення оплачуваних громадських робіт" - №578 від 27.04. 1998 р.
9. Богиня Д.П., Куліков Г.Т., Шамота В.М., Лисогор Л.С. та ін. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати. Київ: Інститут економіки НАНУ, 2001, 300 с.
10. Болотіна Н.Б., Чанишова Г.І. Трудове право України – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – С. 121.
11. Буряк П.Ю., Карпінський Б.А., Григор'єва М.І. . Економіка праці й соціально-економічні відносини. Київ: Центр навчальної літератури, 2004, 440 с.
12. Грішнова О.А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Знання. 2004. – С. 535.
13. Ковальов В.М., Рижиков В.С., Єськов О.Л. Економіка праці та соціально-трудові відносини. – К.: Центр навчальної літератури. 2006. – С. 256.
14. Колот А.М. Соціально-трудові відносини: теорія і практика регулювання. - К.: КПЕУ, 2004. – С. 230.
15. Купець О., Кузьмин М., Кузьмин Ю. – К.: Міленіум, 2003. – С. 64.
16. Мерзяк А.В., Михайлов Є.П., Корецький М.Х., Михайлова Г.О. Економіка праці і соціально-трудові відносини. – К.: Центр навчальної літератури. 2005. – С. 240.
17. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість населення. Київ: МАУП. - 1997. – С. 120.