Міністерство освіти і науки України
Одеська національна Юридична Академія
Економіка та соціальна політика
Курсова робота
на тему:
„Державна політика стимулювання зайнятості”
соціально-правового факультету
Одеса 2007
ЗМІСТ
Вступ.. 3
І Розділ. Поняття зайнятості та безробіття. 6
ІІ Розділ. Державна політика стимулювання зайнятості в Україні 16
ІІІ Розділ. Аналіз ефективності політики зайнятості в Україні 35
ІV Розділ. Аналіз міжнародного та світового досвіду регулювання зайнятості 45
Висновок.. 52
Список використаної літератури.. 54
Україна вступила у ХХІ сторіччя державою, яка динамічно розвивається і прагне більш активно включитися у суспільно-економічні процеси сучасного світу, інтегруватися в європейське співтовариство. Така спрямованість розвитку вимагає нових підходів до використання продуктивних сил країни.
Однією з головних причин, що обумовлює значні труднощі у досягненні якісно нового рівня ефективності та конкурентоспроможності національної економіки, високих стандартів життєдіяльності населення і, в кінцевому рахунку, підвищення політико-економічного рейтингу держави, є системні деформації у сфері використання людського потенціалу. Ця сфера характеризується загостренням суперечностей між попитом на робочу силу та її пропозицією, окремими соціальними, економічними та іншими ускладненнями в процесі залучення населення до продуктивної трудової діяльності, недосконалістю механізмів державного регулювання зайнятості.
Проте найактуальнішим і найскладнішим є питання безробіття, особливо довготривалого. Негативними наслідками для безробітних у такому разі є те, що вони сприймають себе як слабку особистість, починають жити лише теперішнім чи минулим, не мають чітких цілей і плану на майбутнє.
Наявна ситуація зумовлена не тільки економічними та інституційними чинниками, а й пасивністю певної частини безробітного населення в пошуку роботи. Кожен п’ятий безробітний сподівається на краще майбутнє завдяки збільшенню допомоги з безробіття, а не власним зусиллям. На особисту активність сподіваються лише 10% безробітних. [1]
У напрямі регулювання ринку праці та вдосконалення системи надання допомоги безробітному населенню у працевлаштуванні вже проводяться певні соціально-економічні дослідження, значний внесок зробили вітчизняні вчені О. Амосов, С. Бандур, Д. Богиня, І. Бондар, В. Васильченко, В. Гриньова, М. Долішній, С. Злупко, М. Кім, А. Колот, Ю. Краснов, Г. Купалова, Е. Лібанова, Г. Мостовий, В. Онікієнко, В. Онищенко, Н. Павловська, І. Петрова, В. Петюх, М. Шаленко, В. Шамота, Л. Шевченко. Дослідженнями споріднених проблем переймаються фахівці із близького та далекого зарубіжжя В. Костиков, О. Рузавіна, І. Маслова, І. Ягодкіна. Це стосується й феномена підприємництва в розвитку держави - О. Агєєв, Ю. Васильєв, В. Волков, П. Друкер, М. Пітерс, Р. Рюттингер, В. Савченко, Р. Хізрич, А. Хоскінг, Й. Шумпетер та ін.
Однак, незважаючи на високий науковий рівень досліджень сфери зайнятості та ринку праці, до цього часу відсутній цілісний системний аналіз теоретико-методологічних засад формування державної політики забезпечення продуктивної зайнятості, оцінки ефективності існуючих регіональних механізмів її регулювання та можливих напрямів їх змін в умовах поступового економічного піднесення, переходу України до інформаційних технологій. Тому це питання й досі лишається "На порядку денному" і потребує подальшого вивчення й додаткових наукових і практичних розробок.
Розгляд цієї проблеми має не тільки суто теоретичне, а ще й велике практичне значення. В Україні настав новий етап ринкових перетворень, розвитку державного управління та інституційного облаштування економіки, включаючи ринок праці, що неможливе без участі наукової громадськості. Теоретичний аналіз різноманітних аспектів державного регулювання ринку праці матиме велику практичну користь і допоможе вдосконалити систему регулювання ринку праці і зайнятості, уникнути помилок.
Предметом курсової є відносини які виникають в процесі реалізації державної політики стимулювання зайнятістю.
В якості об’єкта курсової роботи виступає безпосередньо державна політика стимулювання зайнятістю.
Курсова робота складається із чотирьох розділів, в яких послідовно аналізується поставлена проблема.
Зайнятість – одне з найважливіших соціально-економічних явищ ринку праці.
У відповідності до концепції робочої сили, що відповідає міжнародним стандартам, зайнятість та безробіття розглядаються як дві взаємозалежні характеристики ринку праці. Рівновазі економічної системи відповідає певний рівень зайнятості. При цьому попит на працю перевищує існуючий обсяг зайнятості, що обумовлює наявність безробіття. Проте це перевищення має певні межі з точки зору економічної та соціальної стабільності суспільства. Тому у країнах з ринковою економікою зайнятість та безробіття вивчаються на систематичній основі.
Існування населення будь-якої країни можливо лише завдяки діяльності, яка здатна задовольнити власні та суспільні потреби. Залучення населення у суспільне виробництво характеризує зайнятість. З точки зору теорії економічної статистики зайнятість населення – система соціально-економічних та правових відносин, пов’язаних з участю людей у суспільному виробництві, яка забезпечує їм заробіток чи доход.
В обсязі реальної пропозиції робочої сили показники чисельності та структури зайнятого населення характеризують пропозицію робочої сили, що охоплена попитом з боку роботодавців[2].
За класифікацією Міжнародної організації праці, населення країни певного мінімального віку, встановленого для обліку економічно активного населення, поділяється на три взаємозалежні категорії: зайняті, безробітні, поза робочою силою.
Зайняті та безробітні становлять робочу силу або активно утворюють пропозицію робочої сили в цей момент. Особи поза робочою силою включають залишкові групи осіб, які не мають роботи, не шукають її і не готові працювати, у тому числі особи, які є молодшими від працездатного віку.
Зайнятість – одна з найважливіших соціально-економічних проблем ринкової економіки. ЇЇ стан є одним з основних індикаторів національної економіки. У ньому відбивається те, як у суспільстві використовують ресурси праці, а отже, і можливості економічного піднесення.
Світовий досвід свідчить про можливості досягнення повного використання наявних ресурсів праці та про існування проблеми безробіття, що охоплює мільйони людей. І вона стоїть у ряду найбільш важливих і гострих економічних і соціальних проблем життя суспільства. [3]
Основні питання, пов’язані із зайнятістю населення відбиті у ст.43 Конституції України. В ній говориться, що кожен громадянин України має право на працю. Це означає наявність можливості для кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, можливості вільно обирати вид діяльності, професію, місце роботи відповідно до своїх здібностей і бажань. "Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. " Це положення Конституції в загальних рисах визначає державну політику в сфері забезпечення зайнятості і гарантій реалізації права громадян на працю.
Правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України в умовах ринкової економіки і рівноправності різних форм власності визначає Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 року зі змінами і доповненнями, інші законодавчі акти, прийняті відповідно до цього закону, а також глава 111-А Кодексу законів про працю "Забезпечення зайнятості вивільнюваних працівників".
Відповідно до ст.1 Закону України зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій чи іншій формі.
До зайнятого населення закон відносить громадян, які:
а) працюють за наймом на умовах повного чи неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном;
б) самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, які займаються індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, є членами кооперативів, фермерами чи членами їх сімей, що беруть участь у виробництві;
в) обрані, призначені чи затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;
г) проходять службу у Збройних силах України, Національній гвардії. Службі безпеки, Прикордонних військах, в органах внутрішніх справ та формуваннях цивільної оборони, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, а також альтернативну службу;
д) проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;
ж) будучи громадянами інших країн і тимчасово перебуваючи в Україні, працюють і виконують функції, не пов'язані з забезпеченням діяльності посольств і місій.
Цей перелік згідно ст.1 Закону "Про зайнятість населення" не є вичерпним і може бути доповнений іншими категоріями зайнятого населення.
Слід зазначити, що незайнятість громадян не є підставою для притягнення їх до адміністративної відповідальності, оскільки закон не допускає примушування до праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України. Право кожного громадянина - розпоряджатися своїми здібностями до праці. Відносини між державою і громадянами з приводу зайнятості основуються на захисті і гарантуванні права кожного з них на працю, як спосіб забезпечення життєдіяльності, реалізації духовних потреб і творчих здібностей, соціальної" підтримки громадян, які втратили засоби до існування. [4]