З 5 січня 1999 р. практично відбувся вихід євро на український валютний ринок. Національний банк України дозволив уповноваженим банкам здійснювати за дорученням клієнтів конверсію клієнтських поточних рахунків, які були відкриті у валютах країн — членів ЄЕВС, а також купівлю-продаж євро через УМВБ та КМВБ. Порядок біржових торгів євро аналогічний порядку торгів іншими валютами. Торгівля здійснюється щоденно з датою валютування Т + 1. Кліринговими банками для розрахунків у євро визначені "Комерцбанк АГ" та "Дойчебанк АГ" (Німеччина).
Поява в рамках Європейської валютної системи нової грошової одиниці євро значно зміцнила позиції європейських країн на світових фінансових ринках. Разом з тим фінансові кризи кінця 20-го століття, які найбільш наочно проявилися в Азії, Росії, Латинській та Південній Америці, змусили провідних економістів, фінансистів і банкірів світу шукати нові підходи щодо формування валютної та фінансової систем. 16 січня 1999 р. на зустрічі у Франкфурті-на-Майні міністрів фінансів і їх заступників із 26 країн Європи, Азії та США обговорювалася можливість встановлення коридору спільного коливання трьох провідних валют: євро, долара США та японської єни. Особливо активно таку позицію відстоював міністр фінансів Німеччини Оскар Лафонтен, а його заступник Хайнер Фласбек назвав її "середньою" між запровадженням фіксованих курсів та нинішнім станом вільного плавання.
Така пропозиція була підтримана багатьма країнами, особливо Францією та Японією. Міністр фінансів Японії Кіїті Міядзава навіть запропонував "азіатським тиграм" прив'язати свої грошові одиниці до "кошика" валют із євро, єни та доларів США. Тобто фактично йдеться про створення нової міжнародної розрахункової одиниці.
Однак у такої ідеї є противники. Так, голова Федеральної резервної системи США Алан Гріспен, якого підтримав міністр фінансів США Роберт Рубін, виступив проти подібної прив'язки одна до одної провідних валют світу. Міністри фінансів Філіппін і Таїланду відкинули ідею прив'язки грошових одиниць своїх країн до нового валютного "кошика", заявивши, що це може призвести до значних фінансових і економічних втрат для цих країн. Реалізація таких ідей, на думку Джоржа Сороса, пов'язана зі значними змінами в структурі міжнародних фінансів, зокрема з необхідністю створення нового міжнародного центрального банку.
Більш поміркованою, а тому й більш реальною була позиція Великобританії, міністр фінансів якої Гордон Браун запропонував у межах діючої системи підвищити прозорість світових фінансових ринків під контролем Міжнародного валютного фонду.
Сьогодні можна стверджувати, що світова фінансова та валютна системи постійно розвиваються, а тому вітчизняні фінансисти, банкіри, урядовці повинні чітко орієнтуватися в її змінах та стежити за перебігом подій, з тим щоб Україна залишалася активним учасником їх на світових фінансових і валютних ринках.
2. Питання №46. Банк міжнародних розрахунків (БМР)
Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин включає численні міжнародні організації. Ці організації об'єднує спільна мета — розвиток співробітництва та забезпечення цілісності й стабілізації складного, суперечливого всесвітнього господарства. До організацій, що мають всесвітнє значення, належать передусім спеціалізовані інститути ООН-МВФ і група Світового банку. Безпосередньо роль ООН у міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносинах обмежена, однак при вирішенні проблем країн, що розвиваються, на конференції ООН з торгівлі та розвитку — ЮНКТАД — обговорюються валютно-кредитні питання поряд з проблемами торгівлі та розвитку цих країн.
Організація економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) — своєрідний клуб промислово розвинутих країн для обміну думками та координації економічної політики, включаючи валютно-кредитну та фінансову.
Міжнародні фінансові інститути з'явилися після другої світової війни, за винятком Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930 p.). Ці міждержавні організації надають кредити країнам, розробляють принципи функціонування світової валютної системи, здійснюють міждержавне регулювання міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин. Поява міжнародних фінансових інститутів зумовлена такими причинами:
- посиленням інтернаціоналізації господарського життя, створення ТНК і ТНБ, діяльність яких поширюється за національні кордони;
- розвитком міждержавного регулювання світогосподарських зв'язків, у тому числі валютно-кредитних і фінансових відносин;
- необхідністю спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи валютну систему, світові ринки валют, кредитів, цінних паперів, золота.
Специфічними причинами створення регіональних фінансових інститутів країн, що розвиваються, були:
- завоювання політичної незалежності цими країнами;
- підвищення їх ролі в міжнародних економічних відносинах;
- тенденція до регіонального співробітництва та економічної інтеграції з метою вирішення проблем національної економіки.
Міжнародні фінансові інститути ставлять перед собою такі цілі:
- об'єднувати зусилля світового співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів та світової економіки;
- здійснювати міждержавне валютне і кредитно-фінансове регу-чювання;
- спільно розробляти й координувати стратегію і тактику світової валютної і кредитно-фінансової політики.
Банк міжнародних розрахунків (БМР) — найстаріша з міжнародних фінансових організацій — була створена у 1930 р. Окрім більшості країн Західної та Північної Європи, а також шести країн Східної Європи (Угорщина, Польща, Болгарія, Румунія, Чехія, Словенія, Югославія), до нього входять СІНА, Канада, Австралія та Південна Африка. Штаб-квартира банку міститься в Базелі. Незалежність БМР гарантується його капіталом, який становить 1500 мли золотих франків (золотий франк еквівалентний 0,290 г чистого золота чи 1,94 долара за курсом 108 дол. за унцію золота, зафіксованому в річному звіті Банку в червні 1989 p.).
БМР передусім є центром співробітництва центральних банків. Його адміністративна рада складається з голів п'яти центральних банків держав-засновників (Німеччина, Бельгія, Франція, Великобританія, Італія), з п'яти інших адміністраторів того ж підданства та з керівників центральних банків Швейцарії, Швеції і Нідерландів.
БМР покликаний обслуговувати центральні банки. Він приймає як депозити частину їх ліквідних активів, надає їм кредити в разі необхідності, розмішує на ринку кошти, які перебувають у його розпорядженні Основна частина пасиву банку (крім капіталу і резервів) складається з подібних вкладів у валюті чи золоті (38,4 з 42,2 млрд золотих франків, згідно з балансом від 31 березня 1989 p.), як правило, понадкороткострових (на строк максимум до трьох місяців). Щоб виплачувати відсотки на ці вклади, БМР розміщує їх на ринкових умовах в центральних банках інших країн, міжнародних організаціях чи у банків-кореспондентів. На 31 березня 1989 р. його валютна підтримка становила близько 30 млрд золотих франків, тобто близько 60 млрд дол.
У 60-х роках БМР сприяв функціонуванню золотого пула, відпрацюванню угод про підтримку фунта стерлінгів, а потім, в 1968 p., — французького франка. У 70-х роках БМР брав участь у створенні системи валютних кредитів «своп» разом із американськими вищими державними грошово-кредитними організаціями і центральними банками інших країн. Нарешті, для запобігання банкрутства деяких країн він погодився надавати під гарантії центральних банків проміжні кредити тим з них, які очікують відкриття кредитів МВФ.
Цей механізм почав функціонувати з 1982 р. у відносинах таких різних країн, як Угорщина, Мексика, Бразилія, Аргентина, Югославія. Кожна з них змогла отримати суму в декілька сотень мільйонів доларів.
У 1982 р. МБР спільно з 17 центральними банками надав МВФ позику в 2,5 млрд дол. на фінансування політики «розширеного доступу» для країн, які відчувають істотні труднощі з платіжним балансом. БМР має виключні можливості адаптуватися до потреб міжнародного фінансового життя.
Крім банківської діяльності, БМР відіграє роль великого координаційного центру. Збори його Адміністративної ради дають привід для регулярних зустрічей керівників центральних банків провідних промислово розвинутих країн. Американський, канадський та японський керівники періодично приєднуються в Базелі до своїх європейських колег, щоб обмінятися думками з приводу міжнародної валютної ситуації і розглянути питання, які викликають загальний інтерес. Так, дуже давно центральні банки доручили БМР стежити за міжнародною банківською діяльністю та євроринками, які, за самим принципом свого утворення, не підходять до жодної національної регламентації.
Діяльність банку призвела до вироблення перших правил міжнародних банківських операцій, які містяться в опублікованій у 1975 р. хартії нагляду за міжнародними банками. Ці правила були систематизовані та доповнені Базельською угодою 1983 р.
Під егідою БМР проводив свою роботу Комітет Кука, в результаті чого у червні 1988 р. були вироблені чіткі, обов'язкові для виконання рекомендації, які стосувалися величин показників платоспроможності міжнародних банків.
В усіх цих різних сферах БМР відіграє роль не тільки координаційного центру, а й секретаріату. Таким чином, він вносить значний вклад у підготовку рішень. БМР не має законодавчої влади: вироблені під його егідою рекомендації можуть бути втілені в життя тільки власними рішеннями кожної країни, інтереси яких вони зачіпають. Але досвід показує, що сила вільного, неформального консенсусу, досягнутого в рамках БМР між керівниками центральних банків, найчастіше виявляється вагомішою від багатьох національних рішень.