Існує ще один парадокс, пов'язаний з європейською інтеграцією України. Його найменшою мірою розуміють західні дипломати та аналітики. Для опису цього явища потрібно знову звернутися до типового носія українського менталітету з усіма його протиріччями – президента Л. Кучми. Просто «Захід» та «СРСР» для українця – два відомих комфортних стани. СРСР – у минулому, «Європа» – в майбутньому. Для більшості виборців немає жодного протиріччя в тому, що вони шкодують за розпадом СРСР і підтримують «інтеграцію до Європи» [29]. Не слід забувати, що широка народна підтримка євроінтеграції обумовлена саме цим. Насправді ж Європа – це знання і розуміння Божого Провидіння. Антиєвропа – це атеїзм, тобто азійське варварство, помножене на совєтське безумство і безкарність. Правий був Достоєвський: «Якщо Бога нема, то все дозволено» [30].
Українська держава має посісти належне місце в світі. Місце це може бути лише в євроатлантичній спільноті. Але воно вимагає чітко визначеної політичної волі та наполегливої праці всього суспільства. Треба брати до уваги жорсткі реалії сьогодення. Наприклад, особисте багатство трьох найбагатших людей світу перевищує ВНП 48 найменш розвинутих країн світу. Щороку американці витрачають $8 млрд. на косметику – за оцінками ООН, для надання базової освіти всьому населенню на Землі необхідно щороку витрачати $6 млрд. Європейці щороку витрачають $11 млрд. на морозиво – $9 млрд. вистачило б, щоб забезпечити всіх, хто потребує цього, чистою водою й каналізацією. Американці та європейці витрачають $17 млрд. на їжу для домашніх тварин – збільшення допомоги на $13 млрд. забезпечило би надання основних медичних послуг і продуктів харчування всім, хто їх потребує. Сукупне багатство 225 найзаможніших у світі людей становить $1 трильйон, тим часом як з 4,4 мільярда людей у «країнах, що розвиваються», 3/5 не мають доступу до безпечної каналізації, 1/3 – до «чистої води», 1/5 – до медичних послуг. Революція внутрішніх чинників нашого існування, масштаб якої є непередбачуваним, а напрямок непевним, відбувається за умов дедалі глибшого вододілу в матеріальному існуванні людства [31]. Перед обличчям викликів глобалізованого світу та враховуючи латентні загрози, що формуються в надрах діючих владних структур, єдиним порятунком для України може бути тільки тверда національна політика. Тобто не шовінізм, не фашизм, а український націоналізм, який колись-таки виплекає оновлену українську націю й національну державу, рівну серед національних держав Європи [32].
Отже, подальший поступ української державності існуватиме виключно за умов практичної реалізації європейського покликання. Саме на це спонукає геополітична, історична, ментальна передумови європейської та євроатлантичної інтеґрації України. Навпаки, унеможливлюють цей поступ будь-які інтеграційні проекти з Росією. Практика доводить, що саме європейська та євроатлантична перспектива надасть Україні реальний шанс посісти належне місце в світі.