Умовами успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу сьогодні являються зміцнення і нарощування експортного потенціалу; активна участь в різних формах міжнародного спільного підприємництва; підвищення конкурентноздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу; розширення самостійної діяльності підприємств, фірм регіонів країни в здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.
Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність багатономенклатурна. Вона об'єднує, здавалося б, на перший погляд, несумісні операції, які можна здійснювати і на локальному рівні, не виходячи за межі національних відносин усіх суб'єктів господарювання. Так, консалтингові, туристичні послуги, інжинірингові, реінжинірингові, транспортні операції цілком можливо здійснювати в межах конкретного підприємства. Але поширення їх і на зовнішньоекономічну сферу дозволяє підвищити загальну ефективність функціонування вітчизняних підприємств в умовах трансформації економіки України в ринкову завдяки тим особливостям їхньої діяльності.
3. Формування ринкової інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків України
Потреба динамічної інтеграції національних економічних систем у світове господарство є глобальною закономірністю кінця XХ ст. Сучасний світовий розвиток визначає тенденції до співробітництва та взаєморозуміння, загальний поступ до єдиного, взаємопов'язаного, взаємозалежного миру. Одним із характерних факторів формування цілісного світового господарства виступає тенденція до інтернаціоналізації як об'єктивна закономірність розвитку світового господарства. Зміст інтернаціоналізації полягає у розростанні продуктивних сил та виході виробничих відносин за межі національних кордонів. Поняття «інтернаціоналізація» сьогодні асоціюється з ефективним функціонуванням багаторівневої світової системи господарських зв'язків, яка об'єднує окремі країни в єдиний комплекс [4, с. 25].
Проблеми ефективної участі України у міжнародному поділі праці і підвищення ролі зовнішньоекономічних зв'язків у реалізації національних економічних інтересів мають теоретичне і практичне значення. Адже в сучасному взаємозалежному світі взаємодоповнюваність національних економік різних країн досягла такого ступеня, що зовнішньоекономічні зв'язки прямо й безпосередньо впливають на процес відтворення у кожній з країн як вирішальний структуротворчий фактор. Інтернаціоналізація виробництва сприяє підвищенню його ефективності, прискореному розвиткові науки і техніки, зростанню життєвого рівня населення, що має велике значення в умовах кризового стану економіки України.
Функціонування зовнішнього сектора на рівні світових вимог може забезпечити лише добре розвинута ринкова інфраструктура. Відтак формування вітчизняної інфраструктури та ефективне використання міжнародних інфраструктурних елементів є однією з найважливіших умов інтеграції економіки України у світове співтовариство.
На розвиток ринкової інфраструктури в Україні значний вплив справляють дві групи факторів:
1) особливості сучасного етапу інтернаціоналізації виробництва у світі;
2) пріоритети зовнішньоекономічної політики України.
Слід підкреслити дві найважливіші особливості розвитку інтернаціоналізації світового виробництва на сучасному етапі, які значною мірою впливають на формування ринкової інфраструктури зовнішньоекономічного сектора будь-якої держави.
По-перше, активізуються регіональні інтеграційні процеси як нова, вища форма розвитку інтернаціоналізації виробництва.
По-друге, поглиблюється транснаціоналізація виробництва, зумовлена приватнокапіталістичними інтеграційними тенденціями та розширенням сфери дії транснаціональних корпорацій. Останні об'єднують національні економіки не стільки за географічним принципом (спільність кордонів), скільки на основі більш глибоких відтворювальних процесів [4, с. 28].
Тенденція до зростання регіональної інтеграції певним чином впливає на формування інфраструктури зовнішньоекономічної діяльності:
1) фактори виробництва дедалі більше мігрують у межах інтеграційного простору, стимулюючи розвиток тих інфраструктурних елементів, які забезпечують їх швидке переміщення та ефективне використання на території інших країн (шляхи сполучення транспортних засобів, банки, страхові організації, митна служба, засоби зв'язку та передачі інформації, фондові і валютні біржі, готелі, ресторани тощо);
2) з переходом від однієї стадії до іншої змінюються пріоритети - від розвитку зовнішньоторговельних інфраструктурних елементів до обслуговуючих елементів виробничого характеру (іноземні інвестиції, маркетинг, міжнародний лізинг та ін.);
3) виникають специфічні інфраструктурні засоби та елементи, які обслуговують інтереси регіонального угруповання (наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку);
4) зусилля учасників регіональної інтеграції об'єднуються для створення та спільного використання об'єктів інфраструктури. В результаті підвищується ефективність виробництва, заінтересовані країни дістають можливість мобілізувати так званий кумулятивний ефект, що доповнює господарську діяльність окремих країн. Прикладом таких інфраструктурних елементів можуть бути трансконтинентальні трубопровідні магістралі, що проходять територією України: газопроводи «Союз» (з Уралу в країни Європи), «Уренгой - Ужгород» (із Західного Сибіру у країни Європи) та нафтопровід «Дружба» (Західний Сибір - країни Європи). Слід відмітити, що Європейський Союз активно сприяє інтеграції транспортних мереж ЄС і України. Для автомобільного і залізничного транспорту важливим, зокрема, є транспортний коридор Берлін - Дрезден - Вроцлав - Катовіце - Краків - Львів - Київ, а також коридор Гельсінкі - Санкт-Петербург - Москва - Київ. У секторі морського транспорту ЄС виступає активним партнером регіональних структур на узбережжі Чорного моря, розглядаючи розвиток портів у регіональному контексті.
Велике значення для формування ринкової інфраструктури за сучасних умов має посилення позицій транснаціональних корпорацій. Переплетіння міжнародних господарських зв'язків неминуче обумовлює і взаємопроникнення господарських структур. Основною організуючою ланкою у цьому процесі виступають міжнародні монополії - транснаціональні корпорації (ТНК), які відіграють дедалі більшу роль у розвитку торгових міжнародних відносин, сприяючи інтернаціоналізації процесу виробництва. Завдяки вивозу капіталу міжнародні виробничі комплекси діють на базі єдиної виробничої, технологічної, збутової та дослідницької політики, у межах якої всі елементи інтернаціональної структури цих корпорацій розглядаються як складові єдиного механізму. ТНК виводять за межі країни основну ланку процесу відтворення - фазу виробництва. Інтернаціоналізація набуває нового ступеня розвитку, посилюється взаємопов'язаність національних господарств на базі міжнародної спеціалізації, взаємопроникнення капіталів, формуються міжнародні галузеві та територіальні структури господарства, які «вирівнюють» національні відтворювальні структури з урахуванням інтересів ТНК. В результаті такого «вирівнювання» пропорцій раціоналізується міжнародне виробництво, ліквідуються певні «вузькі місця» у технологічному розвитку вітчизняного виробництва.
Важливим фактором впливу на функціонування інфраструктури є міжнародні процеси на ринку позичкових капіталів та кредитно-банківській у сфері. Сьогодні сформувались транснаціональні банки та фінансові групи. Особливістю інтернаціоналізації грошово-кредитних ринків є те, що ці процеси розвиваються швидше, ніж аналогічні виробничі процеси. Вони виступають фінансовою основою розвитку ТНК, ефективно функціонуючи завдяки розвинутій мережі відділків та філій, розкиданих по всьому світу. Існує кілька напрямків впливу діяльності транснаціональних корпорацій на формування ринкової інфраструктури зовнішньоекономічного сектора [3, с. 75].
Перший. ТНК - це великі фірми з активами за кордоном, джерело значних капіталів, які можуть бути використані певною мірою і на розвиток елементів інфраструктури. Могутні ТНК координують виробництво і збут з підприємствами, розташованими на всіх континентах, управляють глобальними процесами міжнародної кооперації та спеціалізації. Володіючи універсальною промисловою базою, ТНК проводять таку виробничо-торгову політику, яка забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку, інтенсивні капіталовкладення та динамічні науково-дослідницькі розробки у національному, континентальному та міжнародному масштабах для всіх підрозділів (філій) материнської корпорації як єдиного цілого. Таким чином, розвиток елементів інфраструктури відповідає інтересам і самої ТНК, і тієї країни, де розташований окремий її підрозділ. Тому певна частина капіталу ТНК може спрямовуватись на розвиток елементів інфраструктури, які обслуговують ринок, що підпадає під сферу інтересу транснаціональної корпорації.
Другий. ТНК як організаційна форма функціонування великого приватного капіталу виявилась найадекватнішою сучасному характерові міжнародного поділу праці. Поділ праці між країнами та незалежними фірмами доповнюється міжнародним поділом праці всередині фірми, що регулюється з одного центру. Єдиний виробничий процес розподіляється на операції, що здійснюються у різних країнах. Частковий продукт, вироблений у тій або іншій країні, не має споживної вартості поза інтернаціонально організованим процесом виробництва. Використання інтернаціональної усуспільненої праці розширює можливості виробництва та привласнення надприбутку великими корпораціями. Орієнтація на одержання прибутку сприяє ефективному використанню ресурсів у внутрішньофірмовій торгівлі. У разі послаблення торгових обмежень внаслідок економічної інтеграції ресурси переміщуються від виробників з нижчою ефективністю виготовлення товарів до виробників з високоефективними технологіями. Це стимулює розвиток ринкової інфраструктури: з одного боку, зовнішня торгівля сприяє подальшому удосконаленню інфраструктури, а з іншого - підвищення ефективності виробництва позитивно впливає на використання капіталів у сфері інфраструктури (розвиток транспортних засобів, комунікацій, трубопроводів, шляхів сполучення, використання висококваліфікованих спеціалістів з обслуговування об'єктів інфраструктури та ін.) [2, с. 50].