Є дуже переконливі історичні докази, що підтверджують, що вільна торгівля веде до процвітання і росту, а протекціонізм приводить до протилежних результатів. От кілька прикладів.
• Створення "Загального ринку" у Європі після першої світової війни багато в чому сприяло усуненню мита між країнами-колегами. Економісти сходяться на тому, що створення такої зони вільної торгівлі з'явилося важливим фактором, що забезпечив процвітання Західної Європи в останні десятиліття.
• Конституція США забороняє окремим штатам стягувати мито, перетворюючи Америку у величезну зону вільної торгівлі. Фахівці з економічної історії визнають, що це зіграло важливу роль в економічному розвитку країни.
• Дії Великобританії в підтримку більш вільної міжнародної торгівлі в середині дев'ятнадцятого сторіччя мали важливе значення як засіб стимулювання її індустріалізації й розвитку.
• У цілому тенденція до зниження мита із середини 30-х років з'явилася стимулом росту післявоєнної світової економіки.
Дослідження слаборозвинених країн у переважній більшості випадків показують, що ті країни, які для захисту своїх національних галузей покладалися на імпортні обмеження, задовольнялися більш повільним ростом у порівнянні з тими країнами, що проводили більш відкриту економічну політику.
Ліквідації перешкод у взаємній торгівлі сприяє економічна інтеграція.
Інтеграція - об'єктивний процес розвитку стійких економічних зв'язків і поділу праці національних господарств, що близькі за рівнем економічного розвитку. Інтеграція охоплює зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, а також веде до тісного переплетення національних господарств, до створення регіональних господарських комплексів. На характер і рушійну силу інтеграції впливають особливості країн. Основна причина інтеграції - вимоги високорозвинених продуктивних сил, що переросли рамки національних господарств. Економічна інтеграція розвивається в регіональному аспекті.
Форми інтеграції. У промислове розвинених країнах міждержавна інтеграція й інтеграція на мікрорівні (частки закордонних інвесторів).
Міждержавні інтеграційні об'єднання виникають як зони вільної торгівлі, їх ціль полягає в ліквідації перешкод у взаємній торгівлі країн, які входять в них. Чи як митні союзи, у яких приймаються міри митного і податкового захисту своїх внутрішніх ринків від конкуренції третіх країн.
У своєму розвитку інтеграційний процес проходить кілька стадій. Створення єдиного ринку зі сприятливими умовами для торгівлі і руху капіталу і робочої сили, утворення економічного і валютного союзу. У промислове розвинених країнах інтеграційний процес набрав найбільшого розвитку в ЄС і в Північній Америці (НАФТА).
Регіональна інтеграція приводить до значної економії на масштабах виробництва (якщо ж виробляється один вид продукції, то конкуренція сприяє більш ефективному перетворенню виробництва).
В Азії, Африці і Латинській Америці більше 20 регіональних груп.
У країнах, що розвиваються, в основі інтеграційного процесу лежить прагнення урядів об'єднати зусилля для подолання економічної відсталості. В цих країнах створюються клірингові союзи з метою економії іноземної валюти. Ліквідація тарифів сприяє розвитку регіонального заміщення імпорту.
Коротка характеристика ЄС. ЄС - виник на базі договору про загальний ринок, підписаному в 1957 р. Охоплює макроекономічну сферу і засоби структурної перебудови. Державне втручання носить лише непрямий характер, його основний інструмент - загальний бюджет ЄС (близько 1% ВВП країн-членів). Основний інструмент впливу - домінування загальних умов функціонування різних секторів господарства в співтоваристві (аграрна, валютна, зовнішньоекономічна, соціальна). Проводиться розробка програм по створенню єдиних ринків капіталу, товарів і послуг. Інституціональна структура ЄС склалася в 60-х pp.
Коротка характеристика НАФТА. Відмінності інтеграції в Північній Америці такі: давні передумови зародження і розвитку регіональних комплексів на мікрорівні, вільний режим руху через американо-канадську границю капіталу і робочої сили, необмежена оборотність валют.
Ведучу роль в інтеграційному процесі грають американські ТНК. Близько 75-80% експорту Канади, що складає 20% ВВП Канади, направляється в США. В Канаду йде 25% експорту США (1% ВВП США і 15% ВВП Канади). 71% експорту Мексики йде в США, 7% експорту США йде в Мексику.
Особливості виявляються у відсутності чіткої зовнішньополітичної кооперації, регіональних інститутів керування (як органи ЄС).
Утворення міжнародних економічних об'єднань сприяє розвитку виробничих відносин між цими країнами, однак це створює перешкоди для економічних відносин із країнами з інших угруповань, що веде до концентрації торгових потоків всередині економічних об'єднань.
Поряд з об'єднаннями у формі митних союзів існують асоціації країн-виробників і експортерів сировини.
Створення вільних економічних зон. Зона залишається частиною національної території, але в її межах проходить безмитна торгівля. Відсутні яких-небудь обмеження на дію іноземного капіталу і на переведення прибутків і капіталу. Створення вільних економічних зон дуже вигідно для ТНК, тому що приймаюча країна бере на себе проблему забезпечення інфраструктури, робочої сили.
До створення вільних морських зон, наприклад, о-ва Мен у Великобританії, приводить прагнення знизити вартість перевезень, використовуючи більш дешеву робочу силу, крім того країни-візники надають значні податкові пільги на перевезену продукцію. Однак подібна практика створює конкурентні незручності для інших країн.
Для української економіки також необхідна інтеграція у світове господарство, що припускає деяку лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності. Для того, щоб країна, що стала на такий шлях розвитку, одержала вигоду, необхідні наступні умови:
• Країни, лібералізуючи торгівлю, повинні знаходитися у фундаментальній рівновазі, і лібералізація торгівлі не повинна її порушувати (під фундаментальною рівновагою розуміється стабільність економічного становища країни, критеріями якого є "помірні" темпи інфляції, "прийнятний" рівень безробіття і рівновага платіжного балансу. Перші два елементи складають показники внутрішньої рівноваги, останній - зовнішньої). Однак, як відомо, ослаблення торгових бар'єрів загострює проблему внутрішнього і зовнішнього балансу. Звідси виникає необхідність протекціонізму.
• Існування міжнародної гармонії інтересів. Через свободу торгівлі, що теоретично вигідна всім, ця гармонія інтересів і здійснюється. Але справа ускладнюється двома обставинами. По-перше, більш розвинені країни мають більший виграш від свободи торгівлі. По-друге, оскільки військові інтереси домінують над економічними, одних тільки економічних факторів мало для установлення чи відновлення гармонії, що на практиці не просліджується.
• Рівність можливостей, забезпечувана сталістю масштабів виробництва і конкуренцією. Ця умова має на увазі відсутність всякої дискримінації й одержання одними виробниками переваг перед іншими, а також безперешкодне пересування товарів і факторів виробництва. На ділі при наявності економії від масштабів і при закріпленні технологічної переваги свобода торгівлі означає однобічні переваги для великих фірм і передових країн і приводить до менш раціонального розподілу світових ресурсів в порівнянні з протекціонізмом. У рамках тієї чи іншої країни уряд повинен обмежувати монополістичні методи ведення конкурентної боротьби і надавати особливі пільги малим підприємствам, не здатним поодинці протистояти суперникам-гігантам.
• Наявність ефективної міжнародної фінансової системи. Часи золотого стандарту з автоматичним регулюванням зовнішнього балансу пройшли, а в умовах політичної й економічної нестабільності природним для урядів є прагнення створити резерви конвертованої валюти, що досягається за рахунок позитивного зовнішнього балансу. Якщо країна не має структурного надлишку зовнішнього балансу і не бажає миритися з високим рівнем безробіття, їй залишається один шлях - створити надлишок поточного балансу шляхом введення обмежень на імпорт товарів і експорт капіталів.
• Виграш від торгівлі повинен рівномірно розподілятися між країнами. Для дотримання цієї вимоги всі країни повинні знаходитись в приблизно рівних стартових умовах у відношенні продуктивності і доходів. Якщо ж ці умови порушуються, то торгівля сама по собі не може привести до вирівнювання доходів між країнами. Більш того переваги в рівні продуктивності і доходів перетворюють свободу торгівлі в ефективний спосіб росту добробуту одних країн і регіонів за рахунок інших. Виступати за те, щоб країни, що знаходяться на різних рівнях розвитку, здійснювали відкриту фінансову і торгову політику значить сприяти збереженню сформованої нерівності між країнами.
4. Роль ГАТТ/ВТО в регулюванні міжнародної торгівлі
Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) - один з багатобічних договорів і угод, що набули поширення в післявоєнний період. До цього протягом тривалого часу основу відносин, у тому числі й економічних, між державами складали обопільні умови й угоди. Вони регулювали питання зовнішньої торгівлі й мореплавання, визначали права й обов'язки фізичних і юридичних осіб на території договірних держав. У них, як правило, обмовлялося взаємне надання режиму найбільшого сприяння у взаємній торгівлі і національному режимі для юридичних і фізичних осіб, що здійснюють комерційну й виробничу діяльність на території країни-партнера за договором. [3]
ГАТТ була підписана в жовтні 1947 року і набрала сили з 1 січня 1948 року. На початковому етапі ГАТТ регулювала, як це випливає з її назви, винятково питання, зв'язані з торгово-політичним забезпеченням зовнішньої торгівлі. В наступні роки в неї був внесений ряд доповнень, що пристосовують Угоду до вимог ситуації, яка змінилася, у світі. До числа найбільш істотних можна віднести включення в текст ГАТТ у 1964 році частини "Торгівля й розвиток", у якій визначалися умови застосування угоди до країн, що розвиваються, а також підсумки переговорів у рамках "Токіо раунду", що виходять за рамки митно-тарифної політики. У результаті ГАТТ у даний час крім базової Угоди містить ще цілий ряд інших, що поширюють її дію на нові області, а також протоколи, що інтерпретують застосування окремих статей, застереження й пояснення. Підсумки діяльності ГАТТ свідчать про те, що вона відіграє роль центральної міжнародної установи з питань торгівлі. Саме тут приймається більшість конкретних мір і рішень, що регулюють і модернізують правову структуру світової торгівлі. Ефективність цієї Угоди приводить до росту числа його членів. Якщо в момент вступу його в силу в ГАТТ брало участь 22 держави, то в 1999 році в його роботі в тій чи іншій формі брало участь більш ніж 150 країн.