4.2.1 Рада Безпеки та Генеральна Асамблея ООН
Мирне вирішення міжнародних спорів здійснюється трьома головними органами ООН: Радою Безпеки, Генеральною Асамблеєю і Міжнародним судом. Крім положень Статуту, органи ООН у своїй діяльності по запобіганню і вирішенню спорів керуються резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, зокрема, Декларацією про запобігання і усунення спорів і ситуацій, які можуть загрожувати міжнародному миру і безпеці, і про роль ООН в цій галузі 1988 p.;
Декларацією про встановлення фактів Організацією Об'єднаних Націй в галузі підтримання міжнародного миру і безпеки 1991 р. тощо [29, 135].
¨Роль Ради Безпеки ООН
Згідно з Статутом ООН Рада Безпеки відповідає за підтримання міжнародного миру і безпеки та володіє найширшими повноваженнями у вирішенні міжнародних спорів. Рада має право, коли вважає за необхідне, вимагати від держав мирного розв'язання спорів. Пункт 1 ст. 36 Статуту ООН наділяє Раду повноваженнями рекомендувати сторонам, які спорять, належну процедуру і методи врегулювання спорів [1, ст. 36]. Юридичні спори мають передаватися до Міжнародного суду [1, ст. 36]. У разі якщо учасники спору не зможуть дійти до компромісу, то Рада Безпеки на підставі статей 37, 38 Статуту може надавати конкретні умови вирішення спору по суті або на прохання сторін давати рекомендації з метою мирного розв'язання спорів. Рада також може сама розслідувати спірну ситуацію. Таким чином, примирні функції Ради Безпеки зводяться до надання добрих послуг, посередництва, слідчих дій, організації узгоджувальних комісій. Рішення, висновки, вказівки Ради мають рекомендаційний характер.
У ході консультацій Рада Безпеки розглядає можливість:
oнагадування заінтересованим державам про необхідність додержуватись своїх зобов'язань за Статутом;
oзвернення до заінтересованих держав із закликом утриматися від будь-яких дій, які могли б призвести до виникнення спору або до його загострення чи ситуації;
oзвернення до заінтересованих держав із закликом вжити будь-яких заходів, які могли б допомогти усунути спір або ситуацію чи запобігти їх продовженню або загостренню [1, ст. 34].
Рада Безпеки мас право направити на ранній стадії місії по встановленню фактів або місії добрих послуг чи забезпечення присутності ООН у відповідних формах, включаючи спостерігачів і операції з підтримання миру, як засоби запобігання подальшому загостренню спору чи ситуації.
¨ Роль Генеральної Асамблеї ООН та її органів у мирному вирішенні міжнародних спорів і конфліктів.
Генеральна Асамблея ООН розглядає можливість використання положень Статуту для обговорення спорів або ситуацій, коли це доцільно, і згідно із ст. 11 Статуту і за умови додержання ст. 12 можливість внесення рекомендацій. Якщо спір не передано на розгляд Ради Безпеки, то на підставі статей 11, 12, 14, 35 Статуту повноваження з врегулювання спорів переносяться на Генеральну Асамблею [1, ст. 11]. Її рішення також матимуть рекомендаційний характер для сторін, що спорять.
Генеральний секретар ООН, якщо до нього звернулися держави, що спорять, має у відповідь негайно закликати останніх відшукати шляхи вирішення або врегулювання спорів мирними засобами на свій вибір згідно із Статутом і запропонувати свої добрі послуги чи інші засоби, що є у їх розпорядженні, які він вважає необхідними.
Діяльність Генерального секретаря ООН обмежена ст. 97 Статуту, де його компетенція зводиться до діяльності головної адміністративної посадової особи [1, ст. 97]. Однак, незважаючи на це, Генеральний секретар має право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, котрі можуть загрожувати підтриманню миру і безпеки, ставити питання про розгляд спору Радою Безпеки, а також брати участь в розгляді спору органами ООН, щоправда, без вирішального голосу [1, ст. 97-99]. Він також може надавати добрі послуги і посередництво. Наприклад, такі послуги надавалися Генеральним секретарем в Афганістані (Резолюція 647/1990 Ради Безпеки), на Кіпрі (Резолюція 649/1990).
4.2.2 Міжнародний суд як головний судовий орган ООН
Виходячи із ст. 92 Статуту ООН Міжнародний суд є головним судовим органом ООН. Його основне призначення — у вирішенні будь-яких міжнародних спорів, що будуть передані Суду державами, які спорять. У п. 1 ст. 33 Статуту ООН названі мирні засоби врегулювання міжнародних спорів, одним з яких є судовий розгляд, а саме Міжнародним судом, що постійно функціонує [1, ст. 33].
Усі члени ООН одночасно є учасниками Статуту Суду, а не члени ООН можуть стати такими учасниками на умовах, що визначаються Генеральною Асамблеєю ООН за рекомендацією Ради Безпеки (ст. 13 Статуту ООН). Суд відкритий для кожної окремої справи і для держав-неучасниць на умовах, що визначаються Радою Безпеки [1, ст. 35]. Міжнародний суд складається з п'ятнадцяти чоловік, які утворюють колегію незалежних суддів, обраних незалежно від їх громадянства з числа осіб високих моральних якостей, та задовольняють вимогам, що пред'являються до їх країн для призначення на вищі судові посади, або які є юристами з визнаним авторитетом в галузі міжнародного права Крім п'ятнадцяти членів Суду, при розгляді окремих справ можуть брати участь так звані судді ad hoc, тобто ті, які обираються згідно із ст. 31 Статуту за вибором держави-сторони у спорі, якщо вона не представлена у Суді [29, 133]. Судді ad hoc не є постійними членами Суду і беруть участь у засіданні лише у конкретних справах, для розгляду яких вони призначені. Суд може також запросити асесорів для участі у засіданні з розгляду певної справи. На відміну від суддів ad hoc, асесори не мають право голосу і обираються Судом, а не сторонами. Суд може також доручити іншій особі або організації, на свій розсуд, провадження розслідування чи експертизи.
Суд розташований у Гаазі, однак, це не перешкоджає йому виконувати свої функції в будь-якому іншому місці. Згідно з п. 1 ст. 23 Статуту Суд засідає постійно, за винятком судових вакацій, строки і тривалість яких ним встановлюються.
Якщо держава зобов'язалася підкорятися компетенції Суду, справа проти неї може бути розпочата за одностороннім письмовим зверненням держави-позивача. У п. 2 ст. 94 Статуту передбачено спосіб забезпечення виконання рішення Міжнародного суду. Так, якщо будь-яка сторона у справі не виконує зобов'язання, покладені на неї рішенням Суду, інша сторона може звернутися до Ради Безпеки. А остання, якщо визнає це за необхідне, дає рекомендації щодо вжиття заходів для приведення рішення до виконання [14, 160].
Компетенція Суду поширюється тільки на спори між державами. Суд не може розглядати спори між приватними особами і державою і, тим більше, між приватними особами. Однак і спори між державами можуть розглядатися лише за згодою всіх сторін. Таким чином, компетенція Суду є для держави не обов'язковою, а факультативною.
Незважаючи на відносно низький рівень визнання обов'язкової юрисдикції Міжнародного суду ООН, останній все ж наділяється у ряді випадків досить широкими повноваженнями, які свідчать про великі потенційні можливості Суду в справі розв'язання міждержавних спорів [18, 90—91].
Суд має право давати консультативні висновки з будь-якого юридичного питання, на запит будь-якої установи, уповноваженої робити такі запити. Суд з певними обмеженнями може здійснювати непрямий контроль над законністю рішень міжнародних організацій, виступати як апеляційна інстанція і виносити висновки про перегляд рішень міжнародних адміністративних трибуналів. Звідси, рішення Міжнародного суду повинні стосуватися національних судів у наступних випадках:
-рішення і консультативні рішення Міжнародного суду використовуються при встановленні й застосуванні норм міжнародного права як допоміжні засоби. Якщо Міжнародний суд використовує рішення національних судів як допоміжні засоби для визначення правових норм, то тим більше це доречно щодо актів такого авторитетного органу як Міжнародний суд;
-рішення зобов'язує державу суду і, отже, всі державні органи, включаючи судові, ним керуватися;
-рішення визначають об'єктивний режим, наприклад, лінію проходження державного кордону. В даному разі не тільки суди держав, що брали участь у справі, а й треті сторони зобов'язані виходити з такого рішення.
Протягом всієї історії існування Міжнародного суду дебатувалось питання про посилення його ролі та впливу [20, 53].
У самому Статуті ООН, по суті, закладена необхідність створення мережі міжнародних судових органів, оскільки Міжнародний суд ООН визнається головним судовим органом Організації.
Міжнародно-правова відповідальність держави-агресора за порушення миру і безпеки доповнюється мірами відповідальності фізичних осіб за порушення ними норм щодо забезпечення миру, законів і звичаїв війни. Судити воєнних злочинців можуть як спеціально створені міжнародні суди (міжнародні воєнні трибунали), так і національні суди тих держав, на території яких ці особи скоїли злочини. У 1993 р. Радою Безпеки ООН прийнято рішення про створення Міжнародного кримінального трибуналу із злочинів, вчинених на території колишньої Югославії. Було затверджено Статут Трибуналу, а у 1995 р. розпочався процес над керівниками деяких держав. У 1994 р. Резолюцією 955 Рада Безпеки ООН заснувала Міжнародний кримінальний трибунал для Руанди з метою переслідування осіб, винних у геноциді та інших серйозних порушеннях міжнародного гуманітарного права протягом 1994 р. Діяльність трибуналів для Югославії і Руанди — помітний крок у формуванні міжнародного кримінального права.
4.3 Структура та миротворча діяльність НБСЄ-ОБСЄ
ОРГАНІЗАЦІЯ З БЕЗПЕКИ ТА СПІВРОБІТНИЦТВА В ЄВРОПІ– міжнародна міжурядова регіональна організація.ОБСЄ сформована під час еволюційного процесу міжнародних нарад на початку 70-х рр. Тоді розпочалася низка інтенсивних дипломатичних переговорів з проблем безпеки та економічного співробітництва в Європі. У 1973 р. в розпал «холодної війни» було створено Нараду з безпеки та співробітництва в Європі (НБСЄ), покликану служити в якості постійно функціонуючого багатостороннього форуму для діалогу між Сходом та Заходом.