Складна конфесійна ситуація, відверто прозахідна позиція частини населення, якою здавалося, що розрив із Заходом спричинить втрату їх релігійної ідентичності, - все це "нашарувалося" на географічну близькість Лівану до зони інтересів нової Ізраїльської держави і її покровителів. При верховенстві в суспільній свідомості релігійних пріоритетів над національними, сам по собі конфесійний склад Лівану точно гарантував те, що з внутрішньою стабільністю в країні будуть неминучі проблеми. Положення посилювала майже повна відсутність в Лівані промисловості при добре розвиненому банківському секторі, тісно пов'язаному з іноземним капіталом (в основному США).
Горезвісна "Хезболла", дії якої дали Ізраїлю привід для агресії, - з'явилася на світ всередині ісламського напрямку, який через об'єктивні причини діє і на користь панарабськой ідеї. Це озброєна шиїтська організація, створена в червні 1982 р. при черговому витку ізраїльської агресії на ліванській території, - для більш ефективнішого протистояння Ізраїлю (військовими і терористичними методами) і перетворення Лівану в ісламську республіку зразка ІРЙ. Але в першу чергу - це рух опору ізраїльській агресії, і основною метою його було звільнення Лівану від окупації ізраїльськими військами.
Думка зробити з Лівану форпост шиїтів на Близькому Сході з'явилася у іранського керівництва ще на початку 1980-х років. Саме у 1982 р. Іран направив до Лівану близько 3 тис. бійців елітних підрозділів "Корпусу вартових ісламської революції", які повинні були допомагати "Хезболлі" в досягненні поставлених нею цілей. Іран вже тоді намагався стати основним гравцем на політичній арені Лівану, причому так наполегливо, що навіть лідери "Хезболли" були вимушені формально дистанціюватися від Ірану.
Другим покровителем "Хезболли" є Сирія, яка свого часу (1988-1989 рр) врятувала цю організацію від роззброєння і знищення, що загрожували їй в ході запеклого конфлікту з "АМАЛЬ", іншим крупним рухом шиїтів Лівану. Сірійські війська знаходилися на території Лівану з 1976 р., тому для масштабної допомоги "Хезболлі" були всі можливості. "Хезболла" змогла відновити свій військовий потенціал, завдяки допомозі Ірану і Серії, і продовжити на півдні Лівану боротьбу проти правохрістіанських фалангістів (Армії Південного Лівану) і ізраїльських військ.
Офіційно мета ізраїльської операції в Лівані була сформульована як "Встановлення миру і безпеки для північних територій країни". Операція носила кодову назву "Мир Галілеї". Проте ця мета тільки частково відповідала реальної. Основною метою було розгромити палестинський рух опору, центром територіальної дислокації якого після кривавих зіткнень 1970 року в Йорданії став Ліван. Тут, в Західному Бейруті, знаходилися штаб-квартири ФАТХ, Демократичного Фронту Звільнення Палестини і Народного Фронту Звільнення Палестини. Ізраїль планував в результаті вторгнення забезпечити обрання такого президента Лівану, який підписав би мирний договір з Ізраїлем по лінії єгипетсько-ізраїльської угоди.
Підготовка до агресії велася Ізраїлем ретельно (про підготовку агресії вже в лютому 1982 почала просочуватися інформація). Слід зазначити, що момент вторгнення був вибраний дуже вдало: арабський мир в цей час був розколений (Єгипет бойкотувався арабським миром після Кемп-Девідської угоди і у відношенні до Ізраїлю був лояльний, до того ж у вересні 1980 року почалася Ірано-Іракська війна). З боку Ізраїлю постійно слідували провокації. В результаті вбивства 3 квітня ізраїльського дипломата в Парижі, а також 21 квітня загибелі ізраїльського офіцера від міни на території Лівану, 21 квітня було ухвалено рішення про бомбардування Бейрута.
Вже на 9 день війни ізраїльські танки оточили Західний Бейрут.4 серпня Радою Безпеки ООН була прийнята резолюція про припинення військових дій, проте до цього часу Ізраїлем вже був захоплений міжнародний аеропорт Бейрута. Ізраїльські удари тривали до 19 серпня, коли Ізраїль погодився на проект угоди по евакуації загонів ООП з Бейрута.23 серпня президентом Лівану був вибраний Жмайель, проте ситуація знов дестабілізувалася після його вбивства 14 вересня.16 вересня ізраїльська армія вторгається до Західного Бейрута. При потуранні ізраїльтян фалангісти в палестинських таборах Шатіла і Сабра влаштовують криваву бійню, в результаті якої було убито більше 1000 палестинців.
Ізраїль зумів добитися виведення загонів ООП з Лівану. Проте Ізраїльсько-ліванська угода про виведення військ, яке було поміщений 17 травня 1983 року і було еквівалентом мирної угоди, потерпіло невдачу, оскільки Сирія і значна частина Лівану виступали проти нього. Посилилося обурення і проти американської присутності в Лівані, що привело до спалахів тероризму. США були вимушені покинути Ліван (до лютого 1984). До червня 1985 велику частину Лівану залишили і ізраїльські війська, залишивши під своїм контролем тільки південну частину країни.
Погіршення економічного стану примушувало керівництво СРСР йти на поступки Заходу, в надії отримати фінансову допомогу і політичну підтримку. Очевидним стало ослаблення міжнародних позицій СРСР на Близькому Сході, що втратив в кінці 80-х рр. положення наддержави.
СРСР відмовився від підтримки диктаторських режимів в Лівії і Іраку. Під час кризи в Персидській затоці літом 1990 р. Москва вперше виступила з позиції підтримки Заходу в приборканні агресії Іраку проти Кувейту.
Роки, що послідували за війною в Затоці і скликанням Мадридської мирної конференції з Близького Сходу, були відмічені різкою зміною як світового порядку в цілому, так і регіональних систем міжнародних відносин, зокрема того, що можна назвати арабським порядком. Ця зміна була пов'язана в першу чергу з розпадом Радянського Союзу і припиненням холодної війни між двома таборами, які до цих пір правили миром.
Нова ситуація створила сприятливі передумови для постійного американського втручання на арабському світі виходячи з політичних і стратегічних інтересів США на Близькому Сході.
1. Новейшая история арабских стран Азии 1917-1985/Под ред.Е.М. Примаков, Москва, 1988.
2. http://scepsis.ru/library/id_1647.html
3. http://www.evangelie.ru/forum/t15807.html
4. http://sarist. narod.ru/tema77. htm
5. http://www.barichev.ru/arhiv/bv5. htm
6. http://ru. wikipedia.org/wiki/Бжезинский,_Збигнев_Казимеж
7. http://www.apn.ru/publications/article10033. htm