Прикладом застосування подібних заходів може слугувати політика Центрального Банку Філіппін, який після кризи 1996-1997 років обмежив мінімальні строки іноземних вкладів в місцевих банках 90 днями [5, с.209].
Наведений перелік інструментів є далеко не повним, і в той же час відображена різноманітність заходів, що використовуються з метою попередження інтенсивного притоку та відтоку іноземних коштів, свідчить про постійний пошук шляхів зниження мінливості міжнародних фінансових ринків та намагання більшості країн обмежити вплив суб’єктів світового фінансового ринку на розвиток національної фінансової системи.
Більшість країн, що розвиваються, використовує повністю або частково наведені вище заходи та інструменти. Наприклад, в Чилі свого часу було запроваджено податок на іноземні запозичення, в Бразилії – і на запозичення, і на іноземне інвестування на фондовому ринку. При цьому заходи щодо обмеження чи заборони притоку капіталу супроводжувались заходами щодо лібералізації правил репатріації капіталу, аби в жодному разі не порушити прав іноземних інвесторів. Але для України, на мій погляд, наведені заходи є неприйнятними, адже національний фінансовий ринок не досяг достатнього ступеню розвитку, а характерною рисою вітчизняної економіки є потреба у значному обсязі вільних грошових коштів, які можуть бути використані для оновлення основних фондів, поповнення обігових коштів, використання у якості кредитних ресурсів.
В умовах дефляції або низьких темпів інфляції, стабільного валютного курсу і одночасно досить високих кредитних ставок, які спостерігаються в Україні на протязі останнього часу, було б доцільно вжити заходів для пожвавлення вітчизняного фінансового ринку. З цією метою необхідним є всебічне стимулювання притоку іноземного капіталу до країни – як у вигляді прямого або портфельного інвестування, так і у вигляді запозичень.
Тому можна запропонувати наступне:
· Всебічне стимулювання інвестиційної діяльності, в першу чергу – інвестицій у основні фонди. При цьому йдеться не стільки про іноземні інвестиції, як про створення загального сприятливого інвестиційного клімату. Основним шляхом такого стимулювання має стати податкова політика, в тому числі щодо норм амортизації, та політика щодо стимулювання технічної модернізації виробництва.
· Лібералізація вітчизняного фінансового ринку шляхом пом’якшення умов доступу до ринку іноземних фінансових інституцій – банків, страхових компаній, закладів спільного інвестування.
· Пом’якшення умов доступу до міжнародних фінансових ринків вітчизняних позичальників та інвесторів.
· Реформування страхової, пенсійної системи та системи фінансового посередництва з метою посилення ролі інституційних інвесторів та одночасного залучення до інвестиційних процесів приватних коштів.
Щодо заходів із ліквідації наслідків фінансової нестабільності, то в західній науковій думці на сьогоднішній день переважають пропозиції щодо застосування різноманітних кредитних інструментів. Наприклад, щодо створення міжнародного кредитору “останньої інстанції” (an international lender of last resort), або інших способів надання країнам, що потерпають від кризи, значних допоміжних кредитів. Але застосування подібних механізмів спрямоване на ліквідацію короткострокових наслідків фінансової кризи та не виправляє ані причин виникнення, ані структурних зрушень у економіці, що виникли внаслідок кризи. Більше того, використання таких інструментів призводить до збільшення нестабільності через впевненість учасників ринку у наданні фінансової допомоги з боку держави.
Тому створення кредитору “останньої інстанції” в будь-якій формі, збільшення валютних резервів, створення інших резервних фондів і тому подібні заходи не можуть вважатись достатніми для запобігання фінансовій нестабільності в країнах, що розвиваються, до яких можна віднести і Україну. Для України прийнятним може бути лише поєднання таких заходів із заходами контролю над капіталом, лібералізацією та стимулюванням розвитку фінансового ринку, наведеними вище.
Підсумовуючі, можна зробити висновок, що досить високий рівень відкритості національної економіки України проявляється в першу чергу і переважно у міжнародній торгівлі – наприклад, частка експорту у вітчизняному ВВП складає 56,4%, що є надзвичайно високим рівнем у порівнянні з іншими країнами світу. Але з огляду на структуру вітчизняного експорту, який переважно складається з продукції гірничо-металургійного комплексу, хімічної, текстильної галузей, тобто продукції з низьким рівнем доданої вартості, його обсяги значною мірою залежать від кон’юнктури світового ринку. Така залежність безпосередньо впливає на вразливість національної фінансової системи, адже фінансова система значною мірою відображає ситуацію у реальному секторі економіки. Тому надзвичайно сильним є вплив тенденцій розвитку і світової економіки в цілому, і міжнародного фінансового ринку зокрема на розвиток ринку вітчизняного. Очевидно, що в цій ситуації одним із головних завдань уряду стає обмеження масштабів такого впливу. В той же час варто ще раз наголосити, що цей вплив є лише відображенням ситуації у реальному секторі, адже не має підстав говорити про достатній рівень глибини інтегрованості національного фінансового сектору до міжнародного ринку. Свідченням цьому є в першу чергу низький обсяг іноземних інвестицій та низький рівень міжнародних кредитів.
Отже, незважаючи на позитивну динаміку розвитку глобалізаційних процесів в Україні, слабкий рівень інтегрованості країни до міжнародних економічних відносин виступає як свого роду бар'єр, котрий гальмує можливості позитивного впливу фінансової глобалізації на Україну і відкриває шлях для впливу негативного. При цьому повільна інтеграція України у світовий фінансовий простір зумовлена в першу чергу внутрішньодержавними проблемами – недостатнім рівнем реформування економіки, нерозвиненістю національного фінансового ринку, невідповідністю законодавчих та інших норм міжнародним стандартам. Наприклад, показники вітчизняного фінансового ринку не дозволяють належним чином робити висновки щодо динаміки розвитку вітчизняної економіки, що значною мірою стримує іноземних кредиторів та інвесторів від здійснення операцій в Україні.
Тому можна стверджувати, що проблема ролі та місця України в світі залежатиме від ефективності здійснення економічних реформ в країні. Аби вплив глобалізації на економіку України полягав не тільки у збільшенні рівня фінансової нестабільності, але і в отриманні державою всіх переваг, притаманних глобалізаційним процесам, держава має створити сприятливі умови для повномасштабної інтеграції всіх сегментів вітчизняної економіки до світового економічного простору, які в першу чергу мають полягати у розвиткові вітчизняного законодавства та розбудові відповідної сучасним умовам ринкової інфраструктури.
3.2. Сучасний стан процесів залучення міжнародного капіталу в Україну
Загальний обсяг ПІІ в Україну станом на 1 січня 2006 року, становив 16375,2 млн дол. або 349,0 дол. на душу населення [82].
Таблиця 3.1.
Прямі іноземні інвестиції в Україну на 01.01.2006 (млн. дол. США) [82]
| Обсягипрямих інвестицій | У % до підсумку | |
| Всього | 16375,2 | 100,0 |
| у тому числі | ||
| Німеччина | 5505,5 | 33,6 |
| Кіпр | 1562,0 | 9,5 |
| Австрія | 1423,6 | 8,7 |
| Сполучені Штати Америки | 1374,1 | 8,4 |
| Сполучене Королівство | 1155,3 | 7,1 |
| Російська Федерація | 799,7 | 4,9 |
| Нідерланди | 721,8 | 4,4 |
| Вiрґiнськi острови, Британські | 688,7 | 4,2 |
| Швейцарія | 445,9 | 2,7 |
| Польща | 224,0 | 1,4 |
| Угорщина | 191,1 | 1,2 |
| Корея, Республіка | 172,2 | 1,1 |
| Інші країни | 2111,3 | 12,8 |
Таблиця 3.2.
| Прямі іноземні інвестиції в Україну | Прямі інвестиції з України | |
| 01.01.1995 | 483,5 | 20,3 |
| 01.01.1996 | 896,9 | 84,1 |
| 01.01.1997 | 1438,2 | 97,4 |
| 01.01.1998 | 2063,6 | 127,5 |
| 01.01.1999 | 2810,7 | 97,5 |
| 01.01.2000 | 3281,8 | 98,5 |
| 01.01.2001 | 3875,0 | 170,3 |
| 01.01.2002 | 4555,3 | 155,7 |
| 01.01.2003 | 5471,8 | 144,3 |
| 01.01.2004 | 6794,4 | 166,0 |
| 01.01.2005 | 9047,0 | 198,6 |
| 01.01.2006 | 16375,2 | 218,2 |
Ці показники значно відстають від аналогічних показників держав Центральної і Східної Європи, зокрема Польщі, Угорщини та Чехії, що свідчить про низьку конкурентоспроможність України щодо залучення ПІІ.
В Україні присутні ПІІ з 118 країн світу, проте на лише 10 з них припадає майже 85 % загального обсягу. Основними країнами-інвесторами української економіки станом на 01.01.2006 року є: Німеччина – 5505,5 млн. дол. (33,6 % загального обсягу), Кіпр – 1562,0 млн. дол. (9,5 %), Австрія – 1423,6 млн. дол. (8,7 %), США – 1374,1 млн дол. (8,4 %), Сполучене Королівство – 1155,3 млн дол. (7,1 %), Російська Федерація – 799,7 млн дол. (4,9 %), Нідерланди – 721,8 млн дол. (4,4 %), Віргінські острови – 688,7 млн дол. (4,2 %), Швейцарія – 445,9 млн. дол. (2,7 %) та Польща – 224,0 млн. дол. (1,4 %) [82].
Відтак на країни ЄС припадає 11746,32 млн дол. ПІІ (71,7 % від загальної кількості ПІІ). З них 81,0 % (або 58,1 % від загальної кількості) ПІІ надійшли з країн – «старих» членів (ЄС-15) (9510,13 млн дол.), і 19,0 % - з нових членів ЄС (2236,19 млн. дол.). Водночас надходження ПІІ з країн СНД становить лише 5,3 % (874,63 млн дол.) [82].
При цьому динаміку прямих іноземних інвестицій у 2005 р. визначали такі особливості.
- Суттєвий абсолютний приріст надходжень ПІІ. Протягом року в Україну надійшло інвестицій на суму 7868,1 млн. дол. США, за цей же період нерезидентами було вилучено капіталу на 375,2 млн дол. В цілому приріст іноземного капіталу у 2005 році становив 7328,2 млн дол. або 181,0 % до обсягів інвестицій на початок року та 325,3 % до його приросту за 2004 рік. Разом із тим, з указаної суми 4878,12 млн. дол. – надходження від продажу ВАТ «Криворіжсталь». За вирахуванням цієї статті чистий приріст ПІІ в 2005 році становив 2450,1 млн. дол., тобто 27,1 % зростання за рік та на 8,8 % більше порівняно із приростом 2004 року [82].