Кол.прив’язка – закон валюти боргу (lexmonetal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладання договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта.
Регулюванню трудових відносин притаманною є, зокрема, колізійна прив’язка – закон місця виконання роботи (lexlosilaboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав «сімї континентального права», прецедент ним правом Бразилії, іншх держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, у якій звичайно, постійно виконуються роботи.
Колізійна формула – закон прапора (lexflagi) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торгівельного мореплавства.
Закон місця вчинення правопорушень (lexilocidelicticommissi) застосовується до зобов’язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту.
Закон держави, з яким певне правовідношення найбільш тісно пов’язане (theproperlawofthecontact), застосовується переважно у державах «сімї континентального права». Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з «іноземним елементом». Відсилання до такої колізійної прив’язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з «іноземним елементом».
Колізійна прив’язка – закон суду (lexfori) означає, що до спору застосовується закон тієї держави, в якій він розглядається. Тобто суд повинен керуватися законодавством своєї держави, незважаючи на наявність «іноземного елементу» у правовідношенні.
41. Фіз.о.в МПП
Серед суб’єктів МПП важливе місце у правовідносинах займають фіз.о., правовий статус яких може бути різноманітним. застосовують поняття «іноземці»,включає поняття: «іноземний громадянин», «особа без громадянства», «особа з кількома громадянствами». У більшості правових систем превалює точка зору, за якою іноземцем вважається особа, що не є громадянином цієї держави. Загальновизнано, що кожна держава визначає у своєму законодавстві осіб, які є її громадянами. Зазначені положення, що стали принциповими, закріплено у Європейській конвенції про громадянство, схваленій Комітетом Міністрів Ради Європи 15 травня 1977р. їх правовий статус залежить від: 1) виду правового зв’язку особи з державою (іноземні особи, особи без громадянства, особи з кількома громадянствами, біженці) 2) терміну перебування у державі (постійно, тимчасово) 3) мети перебування у державі (виконання службових обов’язків, заняття підпр. діяльністю, виконання певної роботи, навчання) 4) притаманності особам імунітетів та привілей (працівники дип., конс. установ). Статус фіз.о. у МПП майже завжди повністю підпорядковується законодавству держави перебування. На іноземних громадян може поширюватися й дія законодавства держави їх громадянства, на осіб без громадянства – законодавство держави їх постійного місця проживання. Статус вказаних ос. визнач. також міжнародними угодами: Конвенція про правовий статус біженців 1951 р., Конвенція про правовий статус осіб без громадянства 1954 р., міжнародні угоди щодо прав та обов’язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах. КОЛІЗІЙНІ НОРМИ ЩОДО ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ТА ЮРИДИЧНИХ ОСІБ
Стаття16.Особистий закон фізичної особи
1. Особистим законом фізичної особи вважається право держави,громадянином якої вона є.
2. Якщо фізична особа є громадянином двох або більше держав,її особистим законом вважається право тієї з держав, з якою особа має найбільш тісний зв'язок, зокрема, має місце проживання або
займається основною діяльністю.
3. Особистим законом особи без громадянства вважається праводержави, у якій ця особа має місце проживання, а за йоговідсутності - місце перебування.
Стаття21. Ім'я фізичної особи
1. Права фізичної особи на ім'я, його використання та захиствизначаються її особистим законом, якщо інше не встановленозаконом.
42.Юр.о. в МПП.
Юр.о. є активними суб’єктами МПП. Це підприємства, організації, установи, створені відповідно до законодавства певної країни. Проте поняття юр.о. не в усіх правових системах є нормативно визначеним. У законодавстві та практиці, як правило, визнається, що юр.о.створюється у порядку, передбаченому законодавством, має майно, права та обов’язки, переважно майнові, самостійно виступає в цивільних правовідносинах та господарському обігу, відповідає за зобов’язаннями з договорів та деліктів. Юр.о. можуть под. на суб’єкти пуб. та прив. права в залежності від природи акта, внаслідок якого їх створено. Юр.о.пуб.права переважно виникають у розпорядчому порядку на підставі спеціальних публічно-правових актів, прийнятих компетентними державними органами (закон, декрет, указ, адміністративний наказ). До таких осіб належать органи управління адміністративно-територіальними одиницями, торгові, торгово-промислові палати, університети, музеї, державна залізниця, державний банк.
Юр.о. прив. права опубліковуються у спеціальних реєстрах або отримують спеціальний дозвіл від компетентних органів. Це банки, страхові компанії. На них поширюються норми цивільного або торговельного права. Перехід юр.о. з однієї форми у іншу здійснюється відповідно до норм права без припинення діяльності цієї особи.
Особистий статус юр.о.означає її правове положення, зокрема, чи є ця особа юр.чи просто спілкою фіз.осіб, порядок її створення та припинення існування, структуру, управління нею, поширення певного виду правового режиму на здійснення нею прав та обов’язків, визначення обсягу правоздатності, реалізацію ліквідаційного залишку після припинення її діяльності.У зв’язку з діяльністю ТНК у міжнародній практиці виникло питання про визнання їх міжнародними юридичними особами. Сьогодні такими вважаються особи, створені: 1) безпосередньо міжнародним договором або 2) на підставі національного законодавства, прийнятого відповідно до міжнародного договору.
43. Держава як суб’єкт МПрП
Держава вступає у різні майнові відносини, внаслідок чого відбувається її розвиток та розвиток суспільства в цілому. Треба зауважити, що відносини з іншими державами, міжнародними організаціями, юридичними чи фізичними особами поділяються на два види. По-перше, такі, що регулюються нормами м. пуб. права, виникають між державами, державою та міжнародними організаціями у сфері міжнародного торговельного права, валютних відносин, промислового, сільськогосподарського, науково-технічного співробітництва, транспортних перевезень тощо. По-друге, це правовідносини, які регулюються нормами міжнародного приватного права і виникають за участю держави, з одного боку, та іноземних юридичних осіб, міжнародних господарських організацій, фізичних осіб — з іншого.
Для розмежування публічно- та приватно-правових відносин важливе значення має та обставина, в якій саме якості виступає держава. Так, угоди купівлі-продажу, що укладаються урядами країн, в одних випадках можуть регулюватися актом міжнародного публічного права, а в інших — нормами приватного.Як суб'єкт міжнародного приватного права держава може вступати у відносини з приводу отримання майна за договором дарування, у спадок за заповітом чи за законом. При цьому її правовий статус може відрізнятися від статусу інших суб'єктів права. Як спадкоємець держава опиняється у ролі носія будь-яких суб'єктивних цивільних прав, за винятком тих, що пов'язані з особистістю суб'єкта. Остання обставина виключає можливість переходу цих прав до інших осіб. Держава може бути стороною у правовідносинах, що виникають із продажу іноземцям з аукціону чи іншим чином цінних паперів. Вона є стороною в концесійних договорах, у відносинах з іноземного інвестування, спорудження будівель для своїх представництв за кордоном, власником будівель, іншого майна, їх оренди чи оренди земельної ділянки. Держава може бути також учасником спільних підприємств (далі — СП). Вона несе відповідальністьза свої дії, як будь-який інший суб'єкт міжнародного приватного права.
Різним є правове положення держави і в МО. Як суверен, держава вступає у вказані організації, які виникають на підставі міжнародних угод і формуються на засадах членства. Держави-члени можуть виділяти вказаним організаціям майно. Останні вчиняють угоди, спрямовані на задоволення своїх потреб чи потреб держави. Відносини між державами-членами та самою організацією, у т. ч. й майнові, можуть мати міжнародно-правовий або приватно-правовий характер. У всіх правовідносинах від імені держави, як суб'єкта міжнародного приватного права, діють уповноважені нею суб'єкти: наприклад, уряд, закордонні представництва, окремі службові або посадові особи. У вказаних відносинах держава є особливим суб'єктом права. Немає такого наддержавного органу, який наділив би її правами юридичної особи. Цей суверен сам наділяє інших суб'єктів такими правами, але не присвоює собі статусу юридичної особи. Завдяки такій властивості, як суверенітет, держава може виступати у відносинах, що регулюються нормами як міжнародного публічного права, так і приватного. Тому навряд чи можна погодитися з теорією "розщеплення'' держави, яку поділяють чимало зарубіжних правників. Відповідно до неї держава, як суб'єкт майнових відносин, "розпадається" на дві особи. По-перше, коли вона діє на підставі суверенітету як суб'єкт влади. По-друге, укладаючи цивільно-правові угоди, вона втрачає властивості владного суб'єкта і прирівнюється до інших юридичних осіб. Проте держава, як система організації влади, здійснюючи свої функції, виступає в зовнішньому обігу, в т. ч. у цивільно-правових відносинах, як суверен. Тому важливим є чітке розмежування функцій інших суб'єктів права, які діють в обігу І від імені держави, і від власного імені; розмежування статусу майна, яким вони володіють; майнової відповідальності їх та держави.