Смекни!
smekni.com

Міжнародне приватне право (стр. 20 из 21)

a) громадянами якого фактично контролюється це ю.о.

b) з якого виходить основний капітал;

c) в інтересах якого ю/оздійснює свою господарську діяльність.

Т.контролю най.еф., коли економіка держави перебуває в кризовій ситуації, наприклад, через ведення бойових дій.

Нац-ть особи визначається за різними принципами. Най. пош. у правових системах є критерій місця створення(заснування) юридичної особи. Цей критерій означає поширення на неї закону держави, де створено цю особу і зареєстровано її статут. Другим критерієм є критерій місця знаходження особи. У МПрП для визначення нац-ті використовується також принцип місця основної діяльності юридичної особи ; принцип належності(громадянства)засновників (учасників) і складу правління до певної правової системи.

Стаття 25. Особистий закон юр.о.

1. Особистим законом ю.о. вважається право д-ви місцезнаходження.

2. Для цілей цього Закону місцезнаходженням ю/о є д-ава, у якій ю.ос.зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави.

3. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити,застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління ю.о.

Стаття 29. Національний режим діяльності іноземнихю/о в Україні

1. Підприємницька та інша діяльність іноземних юридичних осіб в Україні регулюється законодавством України щодо юридичних осіб України, якщо інше не встановлено законом.

53. Види імунітету держави.

У міжнародному приватному праві під імунітетом розуміють непідлеглість однієї держави законодавству та юрисдикції іншої. Імунітет ґрунтується на суверенітеті держав, їх рівності. Це означає, що жодна з них не може здійснювати свою владу над іншою державою, її органами, майном. Такий статус ха­рактеризується як parinparemnonhabetimperium - рівний над рівним не має влади.

2 теорії імунітету д-ви: імунітету абсо­лютного та функціонального (обмеженого).

Т.абс. ім. д-ви- за цією т. має місце достатньо широке тлума­чення та застосування імунітету, яке полягає в тому, що заявлення позову до іноземної д-ви, забезпечення позову і звернення стягнення на майно іноз.д-ви може бути допущено тільки зі згоди компетентної держави. вказаний принцип трив. час домінував у м.-пр. практиці й теорії. Тепер коло держав, які застосовують його, значно звузилось. Зазначена теорія поширена в Болгарії, КНР, Польщі, Укр.

т. функціональ­ного (обмеженого) імунітету. Поширена у біль.д-в. д-ва, діючи як суверен, завжди корист.імунітетом. Якщо ж держава діє як приватна особа, то в цих випадках вона імунітетом не во­лодіє. На вказаній концепції грунтуються закони про імунітет держав, прийняті у США, ВБ, Сінгапурі, Канаді, Пакистані, Австралії, ПАР. Теорію обмеженого імунітету за­стосовують у своїй практиці суди Франції. Італії, Швейцарії, Греції, Данії, Норвегії, Фінляндії. На її засадах базується і Європейська конв. про державний імунітет 1972р. Конвенція розмежовує пуб.-пр. та пр.-пр. дії. Вона містить перелік випадків, у яких держава не користується імунітетом (спори з трудових контрактів, охорони патентів на товарні знаки, щодо нерухо­мості, відшкодування шкоди та ін.). Не застосовується імуні­тет щодо контрактів, які повинні бути виконані в країні суду, що розглядає справу; щодо виконання угод комерційного, фінансового, професійного характеру. Імунітет не визнається, якщо держава має комерційну установу в державі суду, який розглядає справу.Проте імунітет зберігатиметься, якщо правовідносинам з участю держави буде притаманна хоча б одна з умов: 1) дру­гою стороною у спорі є також держава; 2) сторони у письмовій формі спеціально домовилися про визнання імунітету; 3) некомерційний договір було укладено на території іноземної держави, і він підпорядковується нормам її адміністративного права.

54. Основні правові режими в МПП.

Правовий режим – це сукупність прав і обов’язків.

Види:

1. Нац. пр. режим: передбачає, що іноземні фіз. і юр. особи користуються на території У. правами і несуть обов’язки на рівні з громадянами та ю/о У.,якщо інше не передбачено законом.

2. Режим найбільшого сприяння – передбачає певні елементи публічного регулювання. Передбачає, що громадяни та юридичні особи певної країни користуються в Україні правами та обов’язками в обсязі не меншому, ніж громадяни та юридичні особи будь-якої третьої держави.

3. Спеціальні види режимів:

-за територіальною ознакою - коли певний обсяг прав та обов’язків встановлюється на певній території країни;

-за особистою ознакою – коли певний обсяг прав та обов’язків встановлюється для певної категорії осіб.

55. Колізійні проблеми права власності та інших речевих прав.

Стаття 38. Загальні положення про право, що застосовуєтьсядо права власності та інших речових прав

1. Право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом.

2. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Стаття 39. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав

1. Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майноперебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

2. Право, яке застосовується до виникнення та припинення права власності та інших речових прав, що є предметом правочину, визначається відповідно до частини першої цієї статті, якщо інше не встановлено за згодою сторін. Вибір права сторонами правочину не зачіпає прав третіх осіб.

3. Виникнення права власності внаслідок набувальної давності визначається правом держави, у якій майно знаходилося на момент спливу строку набувальної давності.

Стаття 40. Пр. влас.та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів

1. Пр.влас. та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано.

Стаття 41. Право власності та інші речові права на рухомемайно, що перебуває в дорозі

1. Право власності та інші речові права на рухоме майно, що за правочином перебуває в дорозі, визначаються правом д-ви, з якої це майно відправлене, якщо інше не встановлено за згодою сторін.

Стаття 42. Захист пр.влас. та інших речових прав

1. Захист пр. влас.та інших речових прав здійснюється на вибір заявника відповідно до права д-ви,у якій майно знаходиться, або відповідно до права д-ви суду.

2. Захист пр. влас.та інших речових прав на нер. майно здійснюється відповідно до права держави, у якій це майно знаходиться.

3. Захист пр.влас.та інших речових прав, які підлягають держ. реєстр. в У.,

здійснюється відповідно до права У.

56.Принцип «автономії волі» в договірних зобов'язаннях.

С т а т т я 5. Автономія волі

1. У випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

2. Вибір права згідно з частиною першою цієї статті має бути явно вираженим або прямо випливати з дій сторін правочину, умов правочину чи обставин справи, які розглядаються в їх сукупності, якщо інше не передбачено законом.

3. Вибір права може бути здійснений щодо правочину в цілому або його окремої частини.

4. Вибір права щодо окремих частин правочину повинен бути явно вираженим.

5. Вибір права або зміна раніше обраного права можуть бути здійснені учасниками правовідносин у будь-який час, зокрема, при вчиненні правочину, на різних стадіях його виконання тощо. Вибір права або зміна раніше обраного права, які зроблені після вчинення правочину, мають зворотну дію і є дійсними з моменту вчинення правочину, але не можуть:

1) бути підставою для визнання правочину недійсним у зв’язку з недодержанням його форми;

2) обмежити чи порушити права, які набули треті особи до моменту вибору права або зміни раніше обраного права.

6. Вибір права не здійснюється, якщо відсутній іноземний елемент у правовідносинах.

С т а т т я 6. Обсяг застосування права іноземної держави

1. Застосування права іноземної держави охоплює всі його норми, які регулюють відповідні правовідносини.

2. Застосування норми права іноземної держави не може бути обмежене лише на тій підставі, що ця норма належить до публічного права.

Lexvoluntatis – автономія волі. у мпрп формула прикріп.; озн. застосування права тої д-ви, що виберуть самі сторони - учасники цивільних правовідносин. Використовується лише в договірних зобов.і є загальновизнаною. Як національне коліз. право, так і міжнародні договори виходять із того, що при рішенні всіх коліз. питань у сфері договірних зобов'язань вирішальної є воля сторін.

57. Колізійні проблеми договірних зобов'язань.

Стаття 43. Вибір права за згодою сторін договору

1. Сторони дог. можуть обрати пр., що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами У.

Стаття 44. Право, що застосовується до договору завідсутності згоди сторін про вибір права

2. Однак правом, з яким договір найбільш тісно пов'язаний, вважається:

1) щодо дог. про нерухоме майно– пр. д-ви, у якій це майнознах., а якщотаке майно підлягає реєстрації- пр. д-ви, де здійснена реєстрація;

2) щодо дог. про спільну діяльність або виконання робіт – пр. д-и, у якій провадиться така діяль. або створюються передбачені договором результати;