В основу теорії порівняльних переваг покладена ідея природних розходжень між економіками країн, що існують у різному географічному І природному середовищі. Одні країни повинні розвивати промисловість, інші — спеціалізуватися на виробництві сільськогосподарської продукції, сировини. Взаємний обмін продукцією приведе до підвищення загального добробуту. Порушення цих умов буде означати істотне підвищення національних витрат виробництва, його більш високу вартість у порівнянні з закордонними аналогами. Наприклад, можна вирощувати виноград у Шотландії, однак його вартість була б дуже висока, а отримане з нього вино було б незатребуваним. Зіставлення витрат, пов'язаних з виробництвом тих чи інших товарів, приводить до висновку, що замість випуску всіх товарів, на котрі існує попит, значно вигідніше зосередитися на виробництві якого-небудь одного товару, що вимагає найменших витрат. Спеціалізація виробництва на цьому товарі дозволить за допомогою обміну придбати всі інші товари на зовнішньому ринку.
Теорією порівняльних витрат доводиться вигідність спеціалізації не тільки в умовах абсолютної переваги однієї країни перед іншою у виробництві якого-небудь визначеного товару, але навіть в умовах, коли така перевага відсутня.
Коли з витратами нижче міжнародного рівня не може бути зроблений жоден товар, то по якомусь одному товарі перевищення цього середнього рівня буде найменшим. На виробництві саме цього товару, відносно більш вигідному в зіставленні з витратами на інші товари, і варто спеціалізуватися. Навіть у цьому випадку спеціалізація може давати економічний ефект. Передбачається й інша ситуація: в умовах переважного положення країни у виробництві декількох товарів їй варто спеціалізуватися у випуску лише тих, по яких ця перевага максимальна.
Для економіки вільної конкуренції теорія порівняльних переваг мала істотну наукову і практичну значимість. Країнам було вигідно продавати такі товари, національні витрати виробництва яких відносно менше, ніж по інших виробах, а купувати ті, котрі можуть вироблятися самостійно, однак з більшими, ніж в інших країнах, витратами.
Разом з тим теорія порівняльних переваг вже в момент свого створення носила обмежений характер: її принципи могли бути реалізовані лише незалежними державами.
Колоніальні і залежні країни піддавалися економічному тиску, тому для них принцип порівняльних витрат був в основному неприйнятний.
У своїх подальших розробках теорія порівняльних переваг являє собою досить абстрактну модель, як правило, відвернену від реальних процесів МРП.
Недосконалість цієї моделі складається насамперед у тім, що:
вона абсолютизує принцип вільної конкуренції;
вона обмежується розглядом лише визначеної пари товарів і країн;
у ній передбачається прямий обмін товару на товар;
не враховується вплив масштабів виробництва і транспортних витрат.
Крім того, не приймаються в увагу такі істотні риси міжнародних економічних відносин, як трансграничне переміщення праці і капіталу (не тільки товарів), втручання держав, міжнародних корпорацій у спеціалізацію виробництва й інші фактори.
Основні фактори, що впливають на участь країн у МРП, і показники його розвитку
Обсяг внутрішнього ринку країни. У великих країн з розвинутим ринком більше можливостей знайти на ньому необхідні фактори виробництва і споживчі товари. І отже, менша потреба брати участь у міжнародній спеціалізації і товарообміні. У той же час розвинутий (диверсифікований) ринковий попит у країні спонукає розширювати імпортні закупівлі, відшкодовуючи їх розширенням експортної спеціалізації.
Рівень економічного розвитку країни. Необхідність участі країни в МРП тим більше, чим менше економічний потенціал країни.
Забезпеченість країни природними ресурсами. Високий рівень забезпечення країни моноресурсом (наприклад, нафтою), а також низький ступінь забезпечення корисними копалинами викликає необхідність активної участі в МРП.
Питома вага в структурі економіки країни базових галузей промисловості (енергетика, добуваючі галузі, металургія й ін.). Чим вище питома вага базових галузей, тим, як правило, менше її включення в систему МРП.
Варто мати на увазі, що всі названі фактори не абсолютні у своєму прояві, їхній вплив може бути в тій чи Іншій мірі зменшено, наприклад, зміною міжнародної конкурентоспроможності місцевої продукції, обмеженнями експорту.
Головне в процесі розвитку МРП - це те, що кожен його учасник шукає і знаходить економічний інтерес, вигоду від своєї участі в МРП.
Реалізація переваг МРП у процесі міжнародного обміну будь-якої країни при сприятливих умовах дає: по-перше, одержання різниці між міжнародною і внутрішньою ціною експортованих товарів і послуг; по-друге, економію внутрішніх витрат через відмовлення від національного виробництва при використанні більш дешевого імпорту.
Тенденції розвитку МРП дозволяють економістам стверджувати, що в перспективі воно буде поступово поглиблюватися. А на його основі випереджальними темпами буде рости міжнародний обмін товарами і послугами (табл. 1).
Таблиця 1. Коефіцієнти темпів міжнародного поділу праці
| Регіон | 1981— 1990р. | 1991— 2000р. | 2001— 2002р. |
| Світ у цілому | 1,08 | 1,21 | 1,08 |
| Промислово розвинуті країни | 1,11 | 1,31 | 1,15 |
| Країни, що розвиваються | 0,99 | 1,03 | 0,80 |
Передбачається, що виробництво промислове розвинутих країн в усе більшій мірі буде орієнтуватися на зовнішніх споживачів, а внутрішній попит — на імпорт. У країнах, що розвиваються, передбачається порівняно швидке, переважно екстенсивне розширення внутрішнього ринку.
Процес розвитку МРП ставить проблему необхідності його виміру. Економісти для виміру МРП пропонують ряд коефіцієнтів. Серед них:
питома вага експорту в загальному обсязі зробленої продукції;
питома вага галузі в загальній вартості експорту;
темпи росту галузей експортної спеціалізації в порівнянні з темпами росту всієї промисловості країни. У числі показників розвитку МРП на регіональному рівні виділяють:
коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні зі зростанням суспільного виробництва взаємодіючих країн;
частку взаємного товарообігу в суспільному виробництві цих країн;
коефіцієнт випередження росту взаємного товарообігу в порівнянні з ростом загального зовнішньоторговельного обороту.
Деякі економісти основними показниками розвитку МРП вважають експортну, імпортну і, відповідно, зовнішньоторговельну квоти, питома вага країни в міжнародній торгівлі по окремих товарах, зовнішньоторговельний оборот на душу населення й ін.
Очевидно, кожний з названих показників може бути використаний для характеристики тих чи інших аспектів участі країни в зовнішньоекономічних зв'язках. У залежності від ступеня важливості того чи іншого аспекту в процесі конкретного аналізу на перший план може вийти той чи інший показник.
Класифікація показників, що характеризують участь окремої країни МРП
Група А. Рівень розвитку МРП з урахуванням експортно-імпортних операцій
Експортна квота країни в її ВВП.
Коефіцієнт випередження темпами росту експорту темпів росту ВВП.
Імпортна квота в її ВВП.
Коефіцієнт випередження темпами росту імпорту темпів росту ВВП.
Зовнішньоторговельна квота.
Група Б. Місце міжнародного регіону в системі зовнішньоекономічних зв'язків окремих країн з урахуванням експортних операцій.
Частка експорту країни в міжнародному регіоні в її валовому експорті.
Коефіцієнт випередження темпами росту експорту країни в міжнародний регіон темпів росту її валового експорту.
8. Частка експорту окремої країни у взаємному експорті країн міжнародного регіону.
9. Коефіцієнт випередження темпами росту експорту окремої країни в міжнародний регіон темпів росту взаємного експорту групи країн даного регіону.
3. Міжнародний поділ інших факторів виробництва
Говорячи про сучасний стан міжнародного розподілу інших факторів виробництва, перш за все капіталу і технологій, то зараз слід відзначити, що ці процеси вже розглядаються не в рамках окремих держав, а в рамках специфічних наднаціональних економічних утворень - транснаціональних корпорацій.
Процеси транснаціоналізації виробництва і капіталу, вираженням яких стали транснаціональні корпорації, є основою і рушійною силою сучасної глобалізації світової економіки. Одночасно глобалізація веде до виникнення економічної взаємозалежності держав, у результаті чого відбувається поступове руйнування національного економічного державного суверенітету і появи нових наднаціональних економічних утворень — глобальних корпорацій — транснаціональних управлінських структур.
Світовий порядок, що складається, усе більш виявляє себе як порядок економічний. Глобальна економіка поступово стає повсюдним імперативом. Якщо раніше світова економіка була полем, на якому діяли суверенні держави, то тепер світова економіка перетворюється в самостійний суб'єкт, що діє на полі національних держав.
При цьому виникає щось більше, ніж просто єдиний економічний механізм світу. Відбувається зміна звичних способів керування і володарювання: зі сфери військово-політичної вони переходять у сферу економічну. Економіка починає виявляти себе як політика й ідеологія. У результаті, геополітичні імперативи уступають геоекономічним.
Панування у світовому господарстві декількох сотень найбільших компаній-гігантів приводить до того, що основні пропорції світового виробництва і збуту є під впливом економічної політики цих компаній. Найважливішим засобом такого впливу виступає узгодження політики капіталовкладень між декількома фірмами-гігантами, що фактично визначають розвиток найважливіших галузей світового господарства.