У світлі існуючого права й у рамках Уставу ООН можна представити 2 теорет. ситуації, у яких застосовна гуманітарна інтервенція. 1 містить у собі використання збройної сили в ситуаціях, коли уряд систематично й крупномасштабно порушує права людини.2 може бути описана як ситуація, при якій населення зіштовхується з потерпілий крах урядом, тотальним хаосом і анархією, що випливають із даної ситуації й ведучими до етнічним, релігійним або/і цивільних хвилювань внаслідок порушення прав якої-небудь частини громадян.
49.Тенденції розвитку сучасних міжнародних конфліктів.
Скл.структура сьогоднішньої постбіполярної системи, у якій співіснують різним чином організовані ієрархічні рівні, визначає існування різних типів і форм між. к.
Посилилась тенденція щодо активіз. сепаратистських рухів у Пд.Азії й Африці, загострення міжетнічних конфліктів у Югославії, у Закавказзі, на Кіпрі, численні громадянські Структура міжн. системи визначається її полярністю, ієрархічністю, гомогенністю і основними структурними принципами взаємодії. Існує також тенденція до збільшння д-ви системи своєї безпеки, що є наслідком також посиленн теторизму в МВ.,а найкращим засобом її досягнення є зменшення потенціалу інших д. Д-ви знаходять і інші засоби збільшити власну безп.:побудова альянсів і створення міжнародних режимів. постбіполярна система в виглядає як монополярна система, у якій функцію т. зв. “колективного гегемона” виконує група держав, об'єднана ліберальною ідеологією і принципами вільної торгівлі. При подальшому аналізі можна охарактеризувати структуру відносин всередині цього “колективного гегемона” як мультиполярну. Відносини між “колективним гегемоном” та його середовищем можуть визначатися, наприклад, прагненням першого зміцнювати гегемонію, аж до моменту досягнення повного контролю над абсолютною більшістю ресурсів міжнародної системи. У цій ситуації всі інші д-ви можуть керуватися двома стратегіями: 1) вичікування (до того моменту, поки гегемон не досягне контролю над більшістю ресурсів, після чого всі прагнутимуть його врівноважити); 2) балансування (прагнення створити таку ситуацію, у якій зникне сама можливість досягнення одним полюсом контролю над більше ніж половиною ресурсів системи). Складність постбіполярної структури в цій ситуації проявляється в тому, що “колективний гегемон” не є унітарним утворенням, і тому змушений постійно розподіляти ресурси. Дж. к. в цій ситуації є як непевність гегемона у власній безпеці, так і впевненість середовищі у власній небезпеці.
50.Миротворча діяльність України.
З 1992 р. У.має досвід участі у врегулюванні збр.етнополітичних конфліктів (Ангола, Боснія і Герцеговина, Абхазія і Південна Осетія, Демократична Республіка Конго, Македонія, Таджикистан, Косово, Нагірний Карабах, Хорватія, Східна Славонія, Східний Тімор, Південний Ліван, Афганістан та ін.), що включає посередництво; направлення до зони к.миротворчих контингентів збройних чинностей для підтримання миру та спостерігачів у межах між.місій за роззброєнням, дотриманням режиму припинення вогню і забезпечення прав людини; надання мат-тех ресурсів та послуг. Мир.діяль.У. відбувається під егідою таких структур безпеки, як ООН, НАТО, ОБСЄ. Взаємод. У. з НАТО та країнами ЄС у сфері врегул.к. є вагомим кроком до реалізації укр. євроінтеграційних прагнень і залучення У. до спільної євр. політики безпеки і оборони. Спільна з кр. НАТО мир.д-ть-вагомий чинник поєднання, адаптації й удосконалення систем управління і зв'язку, тилового забезпечення, взаємодії в проведенні розвідувальних та інших бойових операцій. Важливим для У. є досвід інших країн у сфері об. планування та реформування збройних сил, вдосконалення і запровадження нових видів зброї і бойової техніки, способів їх застосування. У процесі інтеграції до євроатлантичної системи кол.безпеки необхідно врахувати досвід примусу до миру (гуманітарна інтервенція в косовський конфлікт). Загалом миротворча діяльність У. сприяє підвищенню її міжн. авторитету, проте деякі правопорушення з боку військовослужбовців укр.миротворчих контингентів негативно позначаються на міжн. позиціях д-ви. Отже, миротворча діяльність укр. збр. сил у конфліктогенних зонах потребує удосконалення процесу відбору миротворців, посилення контролю за їх морально-психологічним станом, вжиття заходів з їх безпеки та запобігання правопорушень.
За весь період участі України в миротворчій діяльності понад 15.000 військовослужбовців.Збройні Сили У. бруть участь в 10 миротворчих місіях на чотирьох континентах світу.
ООН: Місія ООН у Лівані,Сьєрра-Леоне, Ефіопії та Еритреї,у Грузії,у Косово, Хорватії, в Придністровському регіоні Республіки Молдова,Анголі (січень 1996 р. - лютий 1999 р.),Таджикистані