Згідно із Статутом МВФ, його кредити спрямовуються на підтримку курсу національної валюти, міжнародних резервів держави та активних позицій платіжного балансу.
Одержувачами кредитів МФВ є центральні банки країн, які зараховують їх у свої міжнародні резерви і використовують виключно для інтервенцій на валютному ринку для вказаних цілей.
3 вересня 1992 року Україна стала членом МВФ. У даний час частка України в загальному обсязі квот дорівнює 0,65%, а її квота - 1 млрд. .372 млн. SDR. Порівняно з початковим періодом членства України в МВФ її квота зросла (спочатку становила 997,3 млн. SDR), а частка знизилась з 0,686% до 0,65% [6, с. 198].
За роки співробітництва України з МВФ (1994-2001 рр), отримано 3,9 млрд. дол. США кредитних ресурсів за програми STF, Stand-by, EFF, що було обумовлено девальвацією курсу національної валюти, слабкістю резервів НБУ та платіжного балансу [18].
Активна співпраця з цією організацією розпочалася у жовтні 1994 року з розробки українським урядом, разом з експертами МВФ, програми макроекономічної стабілізації та реформування економіки.
У вересні 1998 року Радою директорів МВФ було затверджено програму "Механізм розширеного фінансування" для України загальним обсягом близько 2 млрд.266 млн. доларів США. Станом на 01.03.2002 року Україна в рамках зазначеної програми отримала 1 млрд.480 млн. дол. США [18].
Перевагою кредитування в рамках Програми є те, що кошти надаються на більш тривалий строк (термін погашення - 10 років з відстрочкою сплати основної суми боргу на 5 років), у більшому обсязі (загальний обсяг позики складає 2,226 млрд. доларів США) та під невеликі відсотки (до 7% річних) [18].
У жовтні 1999 року, у зв'язку із затримкою виконання українською стороною заходів, передбачених програмою економічної політики Уряду України, МВФ призупинив надання фінансової підтримки в рамках EFF.
Завдяки здійсненню скоординованих кроків української сторони та проведенню інтенсивних переговорів з представниками Фонду у ході завершення четвертого перегляду програми вдалося досягти домовленостей про те, що в числі основних заходів для завершення четвертого перегляду залишатимуться своєчасне прийняття Верховною Радою України бездефіцитного та реалістичного бюджету на 2001 рік та ухвалення нового Закону України "Про банки та банківську діяльність".
Виконання цих заходів сприяло прийняттю 19 грудня 2000 року рішення Ради виконавчих директорів МВФ про відновлення повномасштабного співробітництва з Україною та надання чергового траншу у сумі 246 млн. дол. США [18].
У результаті значного економічного зростання та зниження темпів інфляції в Україні протягом 2001 року,20 вересня минулого року стало можливим отримання нашою державою коштів чергового траншу кредиту в рамках програми "Механізм розширеного фінансування" (EFF) в розмірі 290,8 млн. SDR (приблизно 375 млн. дол. США). При цьому, Фонд висунув вимогу посилити економічну складову своїх реформ. Зокрема, МВФ хотів би побачити реорганізацію великих банків, більш активну приватизацію заводів, що знаходяться у державній власності, та лібералізацію агропромислового сектору [18].
Відновлення програми "Механізм розширеного фінансування" відкрило Україні широкі можливості щодо успішного проведення реструктуризації зовнішнього боргу, а також продовження роботи по раніше заморожених проектах, зокрема, добудові енергоблоків на Хмельницькій та Рівненській АЕС.
У середині лютого 2002 року у США з візитом перебувала офіційна делегація на чолі з віце-прем'єр-міністром України Василем Роговим, яка провела низку переговорів з Фондом щодо продовження програми розширеного фінансування (EFF).
На засіданні Ради директорів МВФ, яке відбулося 24 квітня 2002 року у Вашингтоні, було відзначено позитивну макроекономічну динаміку України у 2001 році та на початку 2002 року, обговорювалися результати першого кварталу ц. р., очікування стосовно готовності новообраного парламенту підтримати реформи. Було дано загальну оцінку здобуткам за останній рік та особливо в період перед виборами.
Віталися заходи боротьби з відмиванням грошей та фінансуванням тероризму.
7 серпня ц. р. було оприлюднено заяву МВФ про ненадання Україні останнього траншу за програмою EFF у розмірі 550 млн. дол. [18]. При цьому у заяві наголошувалося на готовності МВФ продовжувати співробітництво з Україною.
3 вересня 2002 року завершилось співробітництво України з МВФ по чотирирічній програмі розширеного фінансування (EFF) [18].
На початку 2003 р. Уряд обговорював з експертами Фонду нову програму співробітництва України з МВФ, розраховану на 1,5-2 роки. Виходячи з стану справ на той час, Україна, в принципі, бажала залишити теоретичну можливість отримання нових кредитів МВФ [13], і тому віддавала перевагу співпраці на основі упереджувальної (страхової) програми "стенд-бай". Нові програми співпраці з МВФ мали будуватися на основі підходів, викладених у посланні Президента України Кучми Л.Д. до Верховної Ради України, які передбачали поступове перенесення центру ваги у співробітництві з МВФ у площину безкредитних стосунків, узгодження головних параметрів макроекономічної політики з тенденціями та прогнозами розвитку світової кон'юнктури, з динамікою і напрямами світових фінансових та інвестиційних потоків, має бути продовжена координація у сфері валютної політики.
При вивченні матеріалів щодо діяльності МВФ звертає на себе увагу той факт, що провідні політики та економісти окремих країн висловлюють негативне ставлення до заходів, якими користується МВФ при наданні допомоги, бо Фонд обтяжує її низкою умов, підчас досить жорстких. Це стосується як групи колишніх соціалістичних країн, так й інших країн-учасниць МВФ, які потерпають від економічних труднощів.
Як зазначалося вже вище, МВФ - міжурядова валютно-фінансова організація зі сприяння розвитку міжнародної торгівлі та співробітництву у валютній сфері. Його діяльність об'єднує функції регулювання, фінансування та консультування держав - членів фонду у сфері валютно-фінансових відносин. Основними завданнями МВФ є: сприяння розвитку міжнародної торгівлі та валютного співробітництва; надання валютних кредитів для вирівнювання платіжних балансів; організація консультативної допомоги з фінансових і валютних питань тощо. Таким чином, Фонд займається виключно грошово-кредитними проблемами, тобто платіжним балансом. Слід наголосити, що розвиток економіки країни-боржника не віднесено до його прямих функцій. Надаючи обтяженим валютним дефіцитом країнам короткотермінові позики в іноземній валюті, фонди МВФ допомагають їм виграти час, аби сповільнити темпи інфляції та зменшити дефіцити зовнішньоторговельних балансів. Робиться це з огляду на те, що такі позики применшують потреби в девальвації і дають змогу впорядковано й безболісно скоригувати ситуацію [1, с.176]. Аналіз же досвіду проведення ринкових реформ у країнах з перехідною економікою, які досягли успіху, говорить про непридатність до цих реформ сценарію МВФ. Ці країни, хоча й співпрацювали з МВФ (наприклад, за допомогою позик), проте обрали свій унікальний шлях трансформації національної економічної системи, не виконуючи сліпо всі розпорядження МВФ. Його відхилили не лише країни Центральної і Східної Європи (наприклад, Польща чи Угорщина), але й Далекий Схід (Китай, В'єтнам), Південно-Східна Азія, а також Іспанія, Туреччина, Єгипет та ін. [1, с.186].
Сьогодні окремі країни повністю або частково відмовляються від допомоги МВФ.
Так у 1998 році від допомоги МВФ відмовилась Малайзія. На відміну від Таїланду, Південної Кореї та Індонезії, які звернулися до МВФ по допомогу в мільярдах доларів США, Малайзія узялась за відновлення своєї економіки шляхом відсунення МВФ і його експансіоністської політики, прийнявши неортодоксальний вибірковий контроль за просуванням капіталів [17].
Але не всі країни наважуються розривати стосунки з МВФ. Цей факт можна пояснити тим, що система міжнародних фінансових відносин побудована таким чином, що без санкцій МВФ канали доступу практично на всі ринки позичкового капіталу залишатимуться, в такому разі, для країни, що розриває стосунки з МВФ, повністю перекритими. Отже співпраця з МВФ необхідна.
Крім того неврівноваженість економіки окремих країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою сприймається як істотний ризик для надання кредиту; авторитет МВФ, його готовність надати кошти цим країнам пом'якшують цей ризик. Це так званий "демонстраційний ефект". Отже, тісна співпраця будь-якої країни з МВФ як джерелом поповнення прибуткової частини бюджету - це гарантія для зовнішніх кредиторів. Крім того, МВФ надає таким країнам кредити за відсотками, пересічно, нижчими, ніж комерційні банки, що також для них вигідно [5, с.265].