Смекни!
smekni.com

Особливості ринку позичкового капіталу Латинської Америки (стр. 6 из 8)

Традиційно іноземний капітал прагне проникнути у галузі, котрі забезпечують найбільш високі прибутки, насамперед у ті країни, де такі галузі сформувалися. Раніше це були переважно нафтові, гірничодобувні розробки та плантаційне господарство. В останні десятиліття іноземні корпорації спрямовують свої капітали в оборонну промисловість та у виробництва, основані на новітніх досягненнях НТР. І знову ж таки перевага надається країнам, де такі галузі промисловості досягли високого рівня розвитку. Саме на їхню частку припадає майже половина прямих приватних інвестицій, спрямованих на континент. Те саме простежується й на світовому рівні. Серед восьми країн, що розвиваються, на частку яких припадає майже половина всіх прямих приватних інвестицій, перше місце належить Бразилії - 17%, друге Мексиці - 10%. До цієї вісімки входять також Аргентина - 4% та Венесуела - 3% [21, 86].В табл. 2.2. наведений рейтинг країн за річним об'ємом ринку лізингу, його динамікою та часткою.

Таблиця 2.2

Рейтинг країн за річним об'ємом ринку лізингу, його динамікою та часткою станом на 01.01.2004 р.

Місце в порядку зменшення Країна Річний об'єм ринку лізингу, млрд. дол. США Приріст, % Частка на ринку, %
1 США 220,00 13,4 29,9
2 Японія 74,41 3,4 8,7
3 Немеччина 55,18 10,7 15,7
18 Бразилія 4,37 117,5 7,7
27 Мексика 2,30 27,0 3,9
34 Колумбія 1,32 64,0 Не визначено
37 Чилі 0,72 38,8 10,5
42 Перу 0,55 11,3 5,0
43 Аргентина 0,50 575,0 2,2
50 Коста-Ріка 0,24 45,0 Не визначено

2.3. Становлення та розвиток іпотечного ринку в країнах

Латинської Америки

Іпотечний ринок є одним з найважливіших механізмів ринкової економіки, а іпотека є суттєвим фактором економічного і соціального розвитку суспільства.

Іпотека вважається найефективнішим механізмом розв’язання житлових проблем населення. В європейських розвинених країнах кредити видаються строком на 15-30 років під 7-10% річних. У середньому родині доводиться віддавати 30% від всього доходу. Завдяки іпотеці можна оплатити 70% вартості житла. Держава встановлює загальні правила, забезпечуючи ефективність взаємодії всіх учасників процесу житлового кредитування, а також прямими чи опосередкованими методами використовує бюджетні засоби для залучення додаткових інвестицій в житлову сферу. Державне регулювання іпотечного кредиту пов’язане насамперед із державними субсидіями, гарантіями і страхуванням. Мета цих заходів – зробити іпотечний кредит доступнішим для широкого загалу юридичних та фізичних осіб [9, 58].

У світі не існує універсальної фінансової моделі іпотечного кредитування. Будуючи свою систему іпотечного кредитування, кожна країна виходить з наступнх чинників:

· макроекономічних умов;

· нормативної бази банківської діяльності;

· структури банківської системи;

· режиму оподаткування;

· програм субсидування;

· особливостей функціонування ринків житла.

Ці чинники впливають на те, як здійснюватиметься перехід від фінансування іпотечних кредитів за рахунок власних ресурсів банків до фінансування з коштів, отриманих на ринках капіталів. Наявні світові тенденції свідчать про те, що сучасні іпотечні ринки формуються в основному зобов’язаннями, забезпеченими житловою іпотекою.

Іпотечне кредитування в Латинській Америці найактивніше розвивається в Аргентині, Бразилії і раді інших країн. У Аргентині ефективна схема іпотечного кредитування реалізована за допомогою Усесвітнього банку. Узагальнений вид схеми виглядає таким чином: уряд створює гарантійний фонд для облігацій (боргових зобов'язань), що емітуються банками-учасниками проекту. Світовий банк для створення фонду надає 15-річну позику (включаючи 7-річне відстрочення платежу) на суму 500 млн. дол. Фонд видає гарантії по цінних паперах, що емітуються суб'єктами іпотечного ринку, гарантії по паях участі в пулах іпотечних кредитів іпотечних банків. Плата за гарантію — 5% від суми кредиту [17, 11].

Сертифікати паїв мають єдиний стандарт і номіновані до валюти кредиту Усесвітнього банку. Гарантійний фонд створюється для того, щоб викупити у банків-учасників проекту випущені ними облігації у випадку, якщо у банків немає можливості підтримувати їх курс зважаючи на спад на ринку. Розрахунок з фондом проводиться у всіх випадках, коли банки вирішують скористатися своїм правом, зафіксованим в угоді з фондом, продати йому свої цінні папери.

Банки-учасники емітують номіновані до курсу долара США, облігації для того, щоб акумулювати грошові кошти: кредитування інвестиційних проектів (в області як виробничого, так і житлового будівництва). Емітент за узгодженням з гарантом (фондом) може вибрати вид облігацій, що емітуються.

Відмітними особливостями житлового ринку в Латинській Америці є:

· незначні приватні інвестиції в житловий сектор;

· незначні суми кредиту, лише в небагатьох країнах сума кредиту перевищує 30% вартостей квартири;

· концентрація іпотечного кредитування на сім'ях з доходом вище середнього;

· обмежена доступність іпотечного кредитування для сімей з невеликим доходом, неможливість надання ними гарантій і документального підтвердження доходів (часто отримуваних перманентно).

У країнах Латинської Америки існує три види іпотечних кредитних продуктів:

· кредити, що видаються в доларах США;

· кредити з плаваючими кредитними ставками, прив'язаними до конкретного місцевого індексу;

· кредит в національній валюті з фіксованою ставкою (цей вид кредиту із-за високих коливань на фінансових ринках і пов'язаного з цим підвищеної риски інфляції зараз практично не використовується) [10, 222].

З погляду подальшої секьюритизации іпотек на зовнішньому ринку кредити, номіновані в доларах, виглядають предпочтительней кредитів, індексованих по місцевих індексах. Крім того, необхідні певні інструменти, наприклад своп, що дозволяють компенсувати різку девальвацію або зростання інфляції.

Так, в Мексиці в цілях підвищення доступності кредитів і можливості подальшої секьюритизації, недавно почав використовуватися кредитний продукт в національній валюті з індексацією по зростанню інфляції. У деяких латиноамериканських країнах в результаті проведених реформ сформувалася достатньо розвинена система довгострокових заощаджень, представлена приватними пенсійними фондами і компаніями страхування життя (Чилі і ряд інших).

Фахівцями наголошується, що для успішного розвитку первинного ринку іпотек в країнах Латинської Америки в рамках житлової політики повинна бути активна роль держави, направлена на розвиток ринку і механізмів приватного інвестування в іпотечний ринок, мобілізацію заощаджень і створення нових інструментів для довгострокового інвестування, вдосконалення процедур видачі кредитів.

Особливістю фінансового ринку країн Латинської Америки є його висока залежність від кон'юнктури на світовому ринку капіталів. У цих умовах зниження залежності іпотечного фінансування від зовнішнього ринку можливо за умови розвитку механізмів трансформації внутрішніх заощаджень в інвестиції. Реформи, що проводяться в області регулювання ринку капіталів і приватизації, і підвищення конкуренції на ринку банківських послуг в Аргентині, Мексиці, Болівії, Чилі, Перу, Уругваї і низці інших країн, були націлені на розвиток іпотечного кредитування, стимулювання внутрішніх заощаджень, розвиток недержавних пенсійних фондів.

Серед останніх тенденцій процесу розвитку системи іпотечного кредитування в Латинській Америці варто відзначити зростання крім традиційних короткострокових заощаджень, що фінансують довгострокові кредитні операції (так, в Бразилії основними іпотечними кредиторами є ощадні банки і асоціації), зростання числа нових інструментів — облігацій, що забезпечують залучення довгострокових ресурсів з ринку.

Це дало новий поштовх ринку, внаслідок чого скоротилися витрати у учасників ринку за рахунок економії на масштабах, підвищилася керованість ризиками (кредитовим і ризиком ліквідності) за рахунок включення в систему інвесторів в іпотечні папери.

У деяких країнах Латинської Америки існує дворівнева банківська система, що дозволяє акумулювати засоби для випуску іпотечних кредитів з підтримкою держави. Дворівнева модель дозволяє поступово розвивати вторинний ринок застав. Державна політика в даній області полягає в розвитку прямого субсидування процентних ставок. У Бразилії була створена система житлового фінансування, заснована на обов'язковому вкладенні частини привернутих по депозитах коштів в іпотечне кредитування. Кредити в рамках цієї системи видаються на строк до 20 років (на практиці — на 10-12 років), початкова процентна ставка складає 12% річних, далі індексується по зростанню вартості залучення депозитів [20, 137].

КТУ (коефіцієнт відношення суми кредиту до вартості нерухомості, що купується) складає 90%, максимальна сума кредиту — 52000 дол. Так само необхідно застрахувати життя позичальника і ризики нанесення збитку заставної нерухомості [11].

Деякі країни Латинської Америки приділяють значну увагу розвитку вторинного ринку застав (Аргентина, Болівія, Бразилія, Чилі, Колумбія, Еквадор, Мексика і Тринідад і Тобаго). Багато учасників ринку в цих країнах пам'ятають провал багатьох ощадних і кредитних інститутів в США, які робили запозичення на короткостроковій основі, але видавали довгострокові позики. На думку багатьох місцевих експертів, країни Латинської Америки цілком здатні «стиснути історію» і протягом декількох років створити те, на що США було потрібно десятиліття — високоліквідний вторинний ринок застав, який дозволяє великому числу сімейств з низькими доходами обзавестися власними будинками [27, 39].