Ситуація в Південній Осетії залишається дуже складною для цивільного населення, відрізаного від решти Грузії, за відсутності або при малому доступі гуманітарної допомоги в регіон. Окрему стурбованість викликає ситуація в Ахалгорському районі, який вже залишили 5100 чоловік, і ця кількість може зрости з урахуванням недостатності безпеки в регіоні, нестачею продовольства, газу, опалювання і фінансової допомоги. Також відзначено складну ситуацію в Галльському районі, також відірваному від Грузії, і звідки також збільшується відтік населення. Депутати висловили стурбованість і ситуацією в Кодорській ущелині, з якої виїхало 1,5 тис. чоловік через такі ж проблеми.
У своїй резолюції ПАРЄ привітала рішення міжнародної конференції донорів для Грузії про виділення 4,5 млрд. дол. допомоги. Депутати привітали дії грузинського уряду, що побудував в короткі терміни 6 тисяч сімейних будиночків, проте висловили стурбованість тим, що більшість з цих будиночків побудовані далеко від необхідних ресурсів, а також в регіонах з незначними економічними перспективами.
Асамблея також визнала внесок Росії в надання допомоги біженцям з Південної Осетії, проте висловила жаль у зв`язку з обмеженнями для надання міжнародної гуманітарної допомоги для регіону, а також у зв`язку з тим, що гуманітарна допомога надається, в основному, через Росію, а не через Грузію [19, с. 5].
ПАРЄ закликала Грузію, Росію дотримуватися міжнародного гуманітарного законодавства, розслідувати порушення прав людини, забезпечити доступ гуманітарної допомоги, гарантувати право біженцям повернутися до місць їх проживання до конфлікту, здійснити обмін військовополоненими, обмінятися інформацією про мінування, погодитися на посилення місії спостерігачів Європейського Союзу, погодитися на розширення діяльності цієї місії також і на регіони Абхазії і Південної Осетії.
Отже, підсумовуючи усі думки викладені вище треба ми можемо сказати, що Росія змогла довести свою військову перевагу, основою якої стала чисельна і матеріальна перевага над Грузією. Головним наслідком війни стала спроба легітимізації з боку Росії відтяти грузинські провінції у спосіб визнання їхньої незалежності.
Грузія зазнала військової поразки, і на кілька тижнів втратила контроль над значними своїми територіями і стратегічними пунктами. Уряд Грузії був підданий західними оглядачами суворій критиці, за те що не передбачив у відповідь на силове вирішення внутрішніх проблем жорстку військову відповідь Росії і неспівставимість сил.
Сподівання Грузії на підтримку Заходу справдилися лише частково. Захід своїм дипломатичним втручанням справді зупинив розгортання військової операції за найгіршим для грузин сценарієм і офіційно засудив надмірне використання сили Росією. Але водночас західні країни в умовах поглиблення світової фінансової кризи утрималися від введення прямих економічних чи інших санкцій проти Росії, хоча такі заклики лунали. Рішучішими тут були країни «нової Європи», які на собі знають, що таке російська агресія, і США. НАТО на півроку зупинило співпрацю з Росією і одразу по війні провело символічну виїзну Раду НАТО у Тбілісі. Стриманішу позицію зайняли важковаговики ЄС Франція, Німеччина, Італія, з огляду на важливість значного експорту цих економік до Росії.
На думку спостерігачів війна на Кавказі матиме далекосяжні наслідки, в першу чергу завдяки погіршенню стосунків між Росією і Заходом. Ще на початку конфлікту США застерігали Росію про можливе погіршення двосторонніх стосунків між двома країнами. У результаті початку бойових дій були скасовані заплановані навчання з НАТО і альянс підтвердив кандидатуру Грузії як можливого члену альянсу.
Війна у Грузії мала значні економічні наслідки: з початком бойових дій різко впали акції російських компаній і відобразилися не тільки на російському, але й на світовому ринку. Також відбулася деяка корекція курсу рубля до долара, коли іноземні інвестори почали продавати рублі на внутрішньому ринку. Торги на основних російських фондових майданчиках ММВБ і РТС протягом серпня кілька разів зупинялися через падіння індексів для запобігання панічним настроям торговців: загальне падіння індексів РСТ та ММВБ за півтора місяці після війни склало понад 40%. Безперервний ріст валютних резервів Росії на тлі нафтового буму змінився падінням: за 30 робочих днів об'єм золотовалютних резервів Банку Росії скоротився на 38 млрд. дол., або 6,8%.
На нашу думку, важливим наслідком цієї війни, який насамперед треба виправляти – це зруйновані села і люди. Які залишилися без житла. Першим питання повинно стати надання гуманітарної допомоги населенню. А всі загально державно інтереси – це лише перерозподіл міжнародного політичного та економічного впливу, на тлі цього морально людські інтереси відходять, на жаль, на задній план
Бурхливі трансформаційні зміни в системі міжнародних відносин для України мають наслідком збільшення кількості та зростання гостроти зовнішньополітичних викликів. Наявність таких викликів актуалізуються світовою фінансовою кризою, російсько-грузинської війною, українсько-російським газовим конфліктом, проблемами у відносинах України з ЄС та НАТО, втратою Україною статусних позицій регіонального лідерства.
Політична стабільність існуючої політичної системи внаслідок зіткнення діаметрально протилежних поглядів на тенденції світового розвитку з боку основних сил (США, Європи, Російської Федерації, Китаю та інших) не може розглядатися як стала величина. Яскравим прикладом цього є виникнення збройного конфлікту між Російською Федерацією та Грузією в серпні 2008 року. Збройне зіткнення між державами відповідає вимогам сьогодення: розгорнулося активне протистояння не лише військово-технічних засобів (особового складу та військової техніки регулярних військ), а й інформаційних. Причому інформаційне протистояння було розгорнуте та велося ще задовго до початку бойових дій, забезпечувало та супроводжувало хід бойових дій та продовжувалось після закінчення бойових дій.
Головною метою Росії було й залишається недопущення вступу Грузії в НАТО та появи нових гравців у регіоні, який забезпечує транзит каспійської нафти на світові ринки.
А для Сполучених Штатів важливим є, навпаки, сприяння вступові Грузії в НАТО та забезпечення легітимізації своєї присутності на Кавказі.
Конфлікт довкола Південної Осетії і Абхазії вплинув на різноманітні аспекти діяльності в Європі та світі. Особливу увагу слід звернути на енергетичний аспект конфлікту на Кавказі, який зачіпає інтереси багатьох енергетичних гравців регіону та має наслідки для України, яка є і прагне залишатись важливим потенційним транзитером каспійських і центрально-азійських енергоносіїв до Європейського Союзу.
Прагненням Росії є не тільки постачати власні енергоносії переважним чином до Європи та контролювати шляхи їх поставок, а значить отримувати прибутки і від транзиту, але й взяти на себе роль єдиного посередника в поставках газу та нафти з країн Каспію і Центральної Азії. Зрозуміло, що енергетичний фактор не можна виділяти як головну причину поведінки Російської Федерації в конфлікті довкола Південної Осетії і Абхазії, але й відкидати його як другорядний не можна.
На тлі цих подій, Україна опинилася в особливій ситуації, тому що на українській території базується військове об’єднання – Чорноморський флот РФ. Тому це спричинило загрозу національній безпеці України, і це було одною з причин, чому України не могла залишитися нейтральною – ця сила застосовується проти інших країн.
Російсько-грузинській конфлікт підкреслив деякі суттєві тенденції сучасної системи міжнародних відносин. Так, після спроб формування більш гомогенного світового середовища, світ знову повертається до фрагментації політичного простору, за умов якої позиція більшості держав безпосередньо пов’язана з геополітичною віддаленістю або наближеністю до зони конфлікту/кризи. Адже в умовах фактичної війни, учасником якої була ядерна держава – постійний член РБ ООН, більшість держав утрималася від формулювання власної позиції по суті конфлікту й обмежилася лише висловленням жалю з приводу нього як такого.
Поміж провідними гравцями міжнародної політики, від провідних країн ЄС до США, Японії, Індії та Китаю, перемогли власні егоїстичні інтереси, а не прагнення до забезпечення універсального режиму безпеки в світі або регіоні.
Цей конфлікт став також свідченням ренесансу силової політики, використання збройних сил як ефективного інструменту зовнішньої політики. Неспроможність міжнародного співтовариства втрутитися в конфлікт та покласти йому край (продемонстровано вже вкотре і в останнє – під час військової операції Ізраїлю в секторі Газа) підтверджує, що в сучасному світі принаймні великі держави та регіональні лідери можуть вдаватися до застосування сили для демонстрації свого статусу та захисту власних інтересів.
Для України цей досвід підтверджує абсолютну небезпечність конфронтаційних сценаріїв у відносинах із великими державами, насамперед, із Росією, та відсутність будь-яких міжнародних гарантій у разі розгортання прямого конфлікту. Асиметрія у російсько-українських відносинах залишається некомпенсованою та грає не на користь України. За цих умов Києву необхідно шукати системний компроміс з Росією. Проведення конфронтаційної політики та політики «сприяння демократії» на пострадянському просторі в дусі вже старої американської адміністрації можуть призвести до охолодження відносин з більшістю держав, які віддають перевагу діалогу з Росією, до втрати перспектив привілейованих відносин з такими державами та маргіналізації України.