Ревальвація має протилежний зміст. Вона пов'язана з відповідними діями, спрямованими на підвищення курсу національної валюти. У даному разі мається на меті утримати на внутрішньому ринку споживчий попит та стимулювати товарний імпорт. Ревальвацією стимулюється і приплив іноземних інвестицій.
Механізм валютної інтервенції, що є санкціонованою МВФ нормою міждержавних валютних відносин, яка широко використовується у світовій практиці, пов'язаний з операціями щодо купівлі та продажу власної валюти або конкурентної валюти іншої держави. Такі операції і впливають на зміну на валютному ринку попиту і пропозиції певної грошової одиниці та приводять до відповідної кореляції її обмінного курсу.
Валютна інтервенція може здійснюватися:
- за рахунок використання власних резервів інвалюти;
- на зазначені цілі використовуються «своп-угоди» — договір із певною країною з приводу одержання кредиту у валюті цієї ж країни, необхідного для здійснення валютної інтервенції:
— за рахунок продажу цінних паперів, вміщених в іноземній валюті;
— статутом МВФ передбачається можливість продажу в зазначених цілях кредитних позицій у СДР.
Найбільш ефективним для досягнення цілей інтервенції є її поєднання зі здійсненням відповідних за змістом заходів на внутрішньому ринку. Метод такого поєднання, що широко використовується у практиці валютного регулювання, дістав назву методу стерилізації. Прикладом може бути деномінація в іноземній валюті активів тієї чи іншої країни на зовнішньому валютному ринку і здійснення рівнозначних за величиною закупівель цінних паперів на внутрішньому ринку.
Поряд із валютною інтервенцією досить поширеним засобом впливу на курсові співвідношення є відповідне коригування облікових ставок Центрального банку, підвищення яких веде до зростання завдяки збільшенню попиту курсу валюти, а скорочення — до зниження цього курсу..
Розглянуті інструменти валютної політики є засобом екопомічного впливу держави на динаміку курсових співвідношень власної валюти. Поряд із цим у практиці валютних відносин широко застосовуються методи прямого втручання держави у механізм формування обмінних курсів. Йдеться про використання валютних обмежень, що являють систему нормативних правил, які регламентують права громадян та юридичних суб'єктів ринку стосовно обміну валюти своєї країни на іноземну, а також здійснюють інші валютні операції. Валютні обмеження можуть застосовуватися при здійсненні контролю за рухом капіталу, блокуванні валютної виручки, регламентації вивозу валюти громадянами, що здійснюють туристські подорожі, і т.ін.
Засобом впливу на валютні курси через механізм регулювання платіжного балансу країни є застосування експортних субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування від втрат, викликаних коливаннями валютних співвідношень, тощо.
4.Валютне регулювання в Україні
Під міжнародною валютною ліквідністю розуміють сукупність всіх джерел фінансування та кредитування світового платіжного обороту, до яких належать валютні резерви, золоті запаси, міждержавні кредити, міжнародний ринок позичкових капіталів, сукупність різних джерел фінансування та кредитування зовнішньої торгівлі. Показники міжнародної ліквідності кожної країни прискіпливо вивчаються та аналізуються фінансистами, економістами і політиками, а тому уряди приділяють велику увагу публікації та розповсюдженню відповідної інформації.
У квітні 1992 року на прохання України Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (Світовий банк) прийняли рішення про членство України в цих авторитетних фінансових організаціях. Верховна Рада України 3 червня 1992 року ухвалила відповідний Закон “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій”. 3 вересня 1992 року наша держава стала членом МВФ та МБРР.
У своїй політиці та діяльності МВФ керується Статутом, прийнятим у 1994 р. на Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції і відомим під назвою “Статті угоди про МВФ”. Згідно зі “Статтями угоди про МВФ” країна-член повинна надавати Фонду інформацію, яку він вважає необхідною для своєї діяльності.
Із грудня 1992 року Національний банк України надає Міжнародному валютному фонду зведені балансові звіти Національного та комерційних банків України, а також інформацію щодо валютних курсів та відсоткових ставок, а з 1993 року складається платіжний баланс України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів та Національного банку України від 14 грудня 1995 року Національний банк був призначений відповідальним за підготовку показників і проектів публікацій грошово-кредитної статистики та статистики платіжного балансу в збірнику “Міжнародна фінансова статистика” (МФС)
Збірник “Міжнародна фінансова статистика” (“International Financial Statistics”, ІFS) є основним статистичним виданням Міжнародного валютного фонду, який публікується англійською мовою щомісячно починаючи з січня 1948 року. МФС містить сторінки країн – членів Фонду. Сторінки країн демонструють основні агреговані економічні показники, які використовуються для аналізу економічного розвитку та містять інформацію про валютні курси, міжнародну ліквідність, гроші та банківські операції, відсоткові ставки, виробництво, цінові показники, міжнародні транзакції, рахунки державного сектора та національні рахунки. Крім міжнародних організацій і донорів, інформація цього видання широко використовується на фінансових ринках, а також потенційними іноземними інвесторами.
Перше видання сторінки України було надруковане в липневому випуску збірника МФС за 1996 рік і містило показники грошово-кредитної статистики починаючи з грудня 1992 року і статистики платіжного балансу починаючи з першого кварталу 1994 року. Показники розраховуються за методологією Міжнародного валютного фонду. Перелік показників, що входять до збірника стандартний для всіх країн – членів МВФ; дані публікуються в МФС на тематичній сторінці, присвяченій Україні.
Дані для публікацій у збірнику МВФ “Міжнародна фінансова статистика” готуються на підставі статистичної звітності, яка щомісячно складається Економічним департаментом Національного банку України й надається Міжнародному валютному фонду.
Авуари в СДР (СПЗ) – це резервні активи, що належать учасникам Фонду та встановленим міжнародним фінансовим установам і є частиною міжнародних резервів країн-членів МВФ. Запроваджений у 1969 р. Спеціальний рахунок запозичення МВФ надає країнам – членам МВФ додаткові міжнародні резерви. СПЗ не є зобов’язаннями МВФ, а розглядаються як активи, оскільки дають право на отримання інших активів – іноземної валюти або інших резервних активів. Починаючи з січня 1996 р. вартість одиниці СПЗ визначається Фондом щоденно як середньозважене значення валютних курсів п’яти провідних валют.
В цілому позицію України в Міжнародному валютному фонді можна визначити як стабільну, але слід зазначити, що сума заборгованості за кредитами і позичками Фонду за останні роки значно зросла.
Як вже було зазначено раніше, під валютним регулюванням слід розуміти діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями.
Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:
– організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;
– регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;
– організація внутрішнього валютного ринку;
– регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;
– регулювання процесів утворення та руху валютного капіталу, захист іноземних інвестицій;
– встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;
– забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.
Основними формами здійснення валютного регулювання та контролю є проведення:
– дисконтної політики, тобто управління обліковою ставкою національного банку, яка поряд з іншими засобами має регулювати обсяг грошової маси, обсяг сукупного попиту, рівень цін у державі, а також приплив із-за кордону та відтік короткострокових капіталів;
– девізної політики у вигляді валютної інтервенції, яка являє собою купівлю-продаж національним банком іноземної валюти, що впливає на курс національної грошової одиниці, продажу або купівлі золота з метою бажаного впливу на кон'юнктуру ринку золота, зміни режиму конвертованості валют, посилення або послаблення валютних обмежень;
– диверсифікації валютних резервів, що дає змогу зменшити збитки від відносного знецінення тих або інших валют, і забезпечення найвигіднішої структури резервних активів;
– отримання або надання кредитів та субсидій, які використовуються для компенсації розривів, що виникають у міждержавних платежах;