Потім шість країн учасників вирішили побудувати Європейське Економічне Співтовариство, що базувалося на спільному ринку великого розмаїття товарів та послуг. Обов’язки митниць між 6-ма країнами були повністю змінені 1 липня 1968 року, а спільна політика – особливо щодо торгівлі та сільського господарства – також була впроваджена протягом 1960-х років.
Такою ж успішною була ця ризикована справа, коли Данія, Ірландія та Об’єднане Королівство вирішили об’єднати свої суспільства. Перше збільшення, з шести до дев’яти членів сталася в 1973 році. В той же час об’єднання прийняли нові завдання та впровадили нову соціальну, регіональну політику та політику щодо навколишнього середовища. Щоб втілити в життя регіональну політику, в 1975 році було створено Фонд Європейського Регіонального Розвитку.
На початку 1970-х років лідери країн усвідомили, що вони повинні ввести економіки своїх держав в єдине русло одне з одним, і зрештою те, що було потрібним – це об’єднання капіталу. Майже одночасно, як би там не було, Сполучені Штати вирішили призупинити конвертацію долара в золото. Це переросло в час великої нестабільності на світових ринках грошей, гірше стало після нафтової кризи 1973-1979 рр. Впровадження Європейської Монетарної Системи в 1979 році допомогло стабілізувати рівні обміну та заохотити країн-учасників співдружності втілити в життя сувору політику, що дозволяє їм керувати взаємною єдністю та приводити до ладу економіки своїх країн.
В 1981 році Греція приєдналася до Співдружності, наступними були Іспанія та Португалія в 1986 році. Це все стало вкрай необхідним для впровадження структурних програм таких, як перша Програма Інтегрованого Середземномор’я, направлена на зменшення розвитку економічної програми між 12-ма країнами учасниками ЄС.
В той же час, Європейське Економічне Співтовариство починало відігравати суттєву міжнародну роль. З країнами Африки, Карибськими та Тихоокеанськими країнами підписано ряд конвенцій про допомогу та торгівлю (Ломе І, ІІ, ІІІ та IV, 1975 – 1989), що призвело до угоди в місті Котону в червні 2000 року. Мета ЄС, врешті решт, втілити в життя спільну іноземну політику та політику безпеки.
Світовий економічний спад в 1980 році приніс з собою хвилю європейського песимізму. Але в 1985 році знову розцвіла надія, коли Європейська Комісія, на чолі з президентом Жаком Делором, випустила в світ “Білу книгу”, подавши графік упорядкування єдиного європейського ринку до 1 січня 1993 року. Об’єднання прийняли честолюбну ціль та помістили її в Закон про єдину Європу, що був підписаний в лютому 1986 року та набув чинності 1 липня 1987 року.
Політична модель Європи була значно змінена падінням Берлінської стіни в 1989 році. Це призвело до возз’єднання Німеччини 3 жовтня 1990 року та приходу демократії в країни Центральної та Східної Європи, як тільки вони звільнилися з під контролю радянської влади. Радянський Союз, як такий, припинив існування в грудні 1991 року.
Тим часом, Європейське Співтовариство також змінювалося. Країни-учасники вели переговори щодо нового договору, що був прийнятий Європейським Консульством (тобто його президентом та/або прем’єр-міністрами) в місті Маастрихт в грудні 1991 року. Цей “Договір про ЄС” набув чинності 1 листопада 1993 року. Європейське Економічне Співтовариство було перейменоване на Європейське Співтовариство. Більше того, з доданням території міждержавної взаємодії до існуючої системи співдружності, договором було створено ЄС. Це також поставило країнам-учасникам нові цілі для досягнення : монетарне об’єднання до 1999 року, європейське громадянство, та нова спільна політика – включаючи спільну зовнішню політику та політику безпеки – та положення про внутрішню безпеку.
Новий європейський динамізм та зміни геополітики відбулися ще в трьох країнах – Австрія, Фінляндія та Швеція – вони приєдналися до ЄС 1 січня 1995 року. До сьогодні ЄС складався з 15-ти країн-учасників та йшов до найбільш визначних досягнень – змінюючи національну валюту єдиною європейською валютою – євро. 1 січня 2002 року євро банкноти та монети увійшли в обіг 12-ти країн ЄС(“територія євро”). Зараз євро найголовніша світова валюта, що має однаковий статус з доларом США.
Так як світ розвивається та входить в ХХІ століття Європейці повинні стикнутися з проблемами глобалізації. Революційно нові технології та бурхливе впровадження мережі Інтернет суттєво змінюють світову економіку. Але ці радикальні економічні зміни несуть з собою соціальну розруху та культурне потрясіння.
В наслідок Лісабонських зборів в березні 2000 року, європейське консульство прийняло комплексну стратегію по удосконаленню економіки ЄС та здатності завершити її на світовому ринку з іншими сильними учасниками такими, як Сполучені Штати та з новими промислово розвиненими країнами. “Лісабонська стратегія” включає відкриття всіх секторів економіки для конкуренції, стимулюючи інновації та вклади підприємництва, удосконалюючи систему освіти Європи для протистояння потребам інформаційного суспільства.
В той же час, безробіття та збільшення субсидій по безробіттю – це фактори, що притискають економіку країн-учасників і це робить реформу ще важливішою. Виборці, все більше і більше, закликають своїх правителів знайти практичні вирішення цих проблем.
Ледве ЄС став налічувати 15 країн-учасників, тоді як інші 12 почали стукати у їх двері. В середині 1990-х років ЄС отримав заявки з проханням про членство від колишнього радянського блоку країн (Болгарії, Чеської Республіки, Угорщини, Польщі, Румунії та Словаччини), від трьох Балтійських країн, що одного разу були частиною Радянського Союзу (Естонії, Латвії та Литви), однієї з республік колишньої Югославії (Словенії) та двох Середземноморських країн (Кіпру та Мальти).
ЄС схвалив цю можливість допомогти стабілізувати Європейський простір та розширити переваги європейської консолідації для цих молодих демократичних країн. Вступ у переговори з кандидатами країн було розпочато в Люксембурзі (грудень 1997р.) та в Гельсінках (грудень 1999р.). Союз був на шляху до найбільшого росту за всі часи. Для десяти країн-кандидатів, переговори були завершені 13 грудня 2002 року в Копенгагені. В 2004 році ЄС буде налічувати 25 країн-учасників, та продовжуватиме приєднання більшої кількості країн у наступні роки.
Більш ніж півстоліття інтеграції зробило величезний внесок в історію Європи та зчинило вплив на інтелектуальний розвиток європейців. Уряди країн-учасників, незважаючи на політичні переконання, знають, що вік абсолютної національної єдності закінчився і, лише об’єднанням сили та впровадженням “спільної долі” (цитуючи угоду Європейського об’єднання вугілля та сталі), їх старі нації можуть продовжувати творити економічний та соціальний прогрес та зберігати свій вплив у світі.
Інтеграція успішно переборола вікову ворожнечу між європейськими країнами. Відношення верхівки та використання сили для вирішення міжнародних розбіжностей було змінено “методом співдружності” та співробітництва. Цей метод, що регулює національні інтереси з інтересами суспільства та поважає національні розбіжності протягом творення союзної схожості, є зараз цінним, як ніколи. Період Холодної війни стимулював демократію Європи та волелюбні країни залишатися дружніми та триматися разом. Кінець західно-східної ворожнечі та політично-економічне возз’єднання є перемогою європейських народів, яка потрібна їм більш за все.
ЄС відгукується на велетенський виклик глобалізації – відгуком, що виражає цінності, в які вірять Європейці. ЄС , понад усе, пропонує найкращий імовірний “страховий поліс” для вільного та мирного майбутнього.