1) гнучке запозичення в інших цивілізацій;
2) особливий менталітет японців, який спирається на ієрархічну і колективно-групову свідомість;
1) незначні воєнні витрати (тривалий час існувало обмеження зазначених витрат у обсязі 1% ВВП);
2) високий рівень заощаджень;
3) значну роль держави (контроль до 1/3 економіки, значний протекціонізм, який забезпечує позитивне сальдо торговельного і платіжного балансів);
4) високий рівень податків;
5) високу продуктивність і одночасно інтенсивність праці;
6) ефективний контроль за якістю продукції, особливо експортною;
7) досконалу система постачання, наприклад, знаменитий «Канбан».
Японська модель є експортоорієнтованою. У 70-ті роки ХХ ст. відбулася реіндустріалізація, тобто новий стрибок у розвитку індустріальних технологій, що забезпечило формування постіндустріальної структури економіки.
На початку ХХІ ст. у структурі ВВП переважає виробництво послуг – 58%, тоді як промисловість і будівництво, а також сільське господарство забезпечують відповідно 40% і 2%. У структурі працюючих приблизно 60% займають зайняті у сфері послуг при 6% сільськогосподарських і 34% промислових працівників.
Перші роки ХХІ ст. принесли в японську економіку дефляцію, яка погіршила макроекономічні показники, насамперед, стан банківської системи й експортні можливості у зв’язку зі зростанням курсу єни.
Але незважаючи на складності, японська економіка залишається другою в світі.
5. Країни, що розвиваються, у СЕ
Приблизно 80% країн світу належать до тих, що розвиваються. Їхня диференціація дуже велика.
З одного боку, члени ОЕСР Мексика і Південна Корея, а також виробники нафти на чолі з 13 членами організації країн експортерів нафти ОПЕК (OPEC). Йдеться також про космічні держави Бразилію, Індію. Одночасно треба вказати на ядерні країни, тобто Індію і Пакистан.
З іншого боку, країни Тропічної Африки, Непал, Афганістан, М’янма відзначаються слабким технологічним розвитком, низькими рівнем і тривалістю життя.
Так, у Чаді, Нігері та деяких інших африканських країнах середньостатистичний мешканець не доживає до 40 років.
Головні риси країн, що розвиваються:
1) багатоукладність економіки, включаючи значну роль патріархального укладу;
2) висока зовнішня заборгованість;
1) високі темпи приросту населення і суттєві демографічні проблеми;
2) монокультурність економіки з перевагою здобуття і експорту сировини;
3) проблеми голоду і неврожаю, проблеми системи охорони здоров’я і освіти, висока корупція;
4) висока залежність від іноземного капіталу.
6. «Нові індустріальні країни» у системі світового господарства
До нових індустріальних країн належать ті, хто за короткий термін зробив якісний стрибок в економічному, технологічному і соціальному розвитку.
Визначимо 4 хвилі становлення нових індустріальних країн і територій:
«Перша хвиля» включає:
– Аргентину, Бразилію, Мексику;
- Республіку Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг.
«Друга хвиля» підкреслює зростання таких держав:
- Індія;
- Індонезія;
- Малайзія;
- Таїланд.
«Третя хвиля» стосується:
- країн Північної Африки, тобто Тунісу, Єгипту, Марокко і Лівії;
- держав-експортерів нафти, тобто країн Перської затоки і Венесуели;
- Туреччини.
«Четверта хвиля» має відношення до:
- Філіппін;
- Китаю.
Головними ознаками нових індустріальних країн є:
- наявність і дешевизна національних ресурсів, насамперед, робочої сили;
- високі й стабільні темпи приросту;
- сприятливі політичні умови, що створило сприятливий інвестиційний клімат;
- пільговий режим для іноземного інвестування і приватного підприємництва;
- державна політика структурних перетворень;
- наявність власних міцних ТНК.
7. Країни з перехідною економікою у світовому господарстві
До країн з перехідною економікою належать колишні соціалістичні держави, тобто Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Сербія і Чорногорія, Румунія, Болгарія, Білорусія, Росія, Україна, Молдавія, Грузія, Азербайджан, Арсенія, Туркменія, Узбекистан, Таджикистан, Казахстан і Киргизія.
Економічні перетворення у зазначених країнах здійснюються в наступних напрямках:
1) перегляд ролі держави в економіці, зокрема, в міжнародних відносинах;
2) поступове введення конвертованої національної валюти;
1) забезпечення макроекономічної стабілізації;
2) успішний розвиток приватного сектора;
3) реформа цін і ринків;
4) встановлення приватної власності на землю;
5) створення сприятливого інвестиційного клімату.