вийти на нові ринки;
підвищити ефективність шляхом раціоналізації і зменшення витрат у рамках виникнення і діяльності великого розміру економічної одиниці;
підвищити конкурентоспроможність шляхом поліпшення
стану на ринку щодо постачальників, споживачів і потенційних кредиторів;
зменшити ризики завдяки їх розподілу між партнерами.
Таким чином, цілі процесу кооперації підприємств у функціональному розрізі можуть спиратися на збут, постачання, до- слідження і розвиток, виробництво і фінансування. При цьому розглядається цілий комплекс або комбінація різних цілей обєднаних загальною стратегією партнерів.
У міжнародній практиці існує чотири найзагальніші типии спільного підприємства: акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, командитне товариство, холдинг.
Такі обєднання є інструментом взаємного проникнення, ін- теграції національних відтворювальних комплексів, науково-технічних, соціально-культурних потенціалів. умовах поглиблення інтернаціоналізації господарського життя спільне підприємство є важливим чинником макроекономічних структур, що сприяє утворенню єдиного господарського простору в регіональному і світовому масштабах.
Спільні підприємства мають корпоративну природу, а отже, створюються організаційно інституціональними шляхами:
купівлі зарубіжним інвестором частки власності діючого підприємства, пакету його акцій;
створення зацікавленими сторонами-засновниками підприємницької організації;
виокремлення частини виробничих потужностей зі складу великого концерну, обєднання, підприємства, а також кардинальної технологічної реконструкції і організаційно-структурної перебудови тих чи інших господарських формувань з утворенням нової самостійної підприємницької одиниці за участю різнонаціональних капіталів.
Сфера діяльності спільного підприємства доволі широка й охоплює передвиробничу стадію (НДДКР, початкові інформаційно-консалтингові послуги тощо), процес виробництва, післяреалізаційне обслуговування, співробітництво у сфері фінансів, страхування, транспорту тощо. Іншими словами, охоплює всі фази виробничого циклу наука техніка виробництво збут, використовуючи набір інструментів маркетингу: вивчення зовнішнього та внутрішнього підприємницького середовища, життєвого циклу продукції, методи роботи з інформацією, телекомунікації, шляхи збуту.
Характерна ознака спільного підприємства полягає в наявності у різнонаціональних контрагентів підприємництва широкого спектра господарських цілей, підпорядкованих єдиній глобальній меті економічного чи соціотехнічного розвитку. Таким чином, доходимо висновку, що мотивом створення спільного підприємства є прагнення стабілізувати сферу виробництва, а головне збуту продукції з метою одержання максимальних прибутків за максимально можливого запобігання ризиків.
Процедура створення спільного підприємства має певну логіку й конкретні методи з урахуванням закономірностей інвестиційних процесів. Вона складається з кількох взаємоповязаних, взаємозалежних і взаємодоповнюючих етапів: попередня оцінка ринку та можливостей збуту (вивчення потенційних цільових ринків, формування концепції діяльності підприємства, визначення його стратегії, технологічних та фінансових можливостей); вибір партнера, розробка бізнес плану (уточнення цілей партнерів, деталізація ключових параметрів майбутнього підприємства команда, менеджмент, обсяги інвестицій, технологічних потужностей, капіталу, визначення матеріально-фінансових та технологічних потреб); підписання міжнародної угоди.
4.3 Транснаціональні компанії один з найпоширеніших видів спільного підприємства
Нині один з найпоширеніших видів спільного підприємства транснаціональні компанії (ТНК). За оцінкою ООН ТНК є двигунами світової економіки. Вони зявились у середині 70-х років ХХ ст. У світі їх налічується нині понад 60 тисяч. За межами своїх країн вони контролюють до 450 тис. дочірніх підприємств, а обсяги продажу перевищують 12 трлн дол. США.
Транснаціональна компанія національна монополія із зарубіжними активами, виробнича і торговельно-збутова діяльність якої виходить за межі однієї держави.
Правовий режим ТНК передбачає ділову активність в різних країнах шляхом створення філій і дочірніх компаній. Ці компанії мають відносно самостійні служби виробництва і збуту готової продукції, науково-дослідних розробок, послуг споживачів та ін. Загалом же це єдиний великий виробничо-збутовий комплекс з правом власності над акціонерним капіталом тільки представників країн-засновників. Водночас філіали і дочірні компанії можуть бути змішаними підприємствами з виключно національною участю. До характерних ознак ТНК належать:
наявність багатонаціонального акціонерного капіталу;
наявність багатонаціонального керівного центру;
комплектування адміністрації зарубіжних філій кадрами, обізнаними регіональними умовами розвитку.
Основна причина створення ТНК полягає в інтернаціоналізації виробництва і капіталу на основі розвитку виробничих сил, які переростають національно-державні кордони. Інтернаціоналізація виробництва і капіталу набирає характеру експансії господарських зв’язків шляхом створення великих компаній власних відділень за межами однієї країни і перетворення національних корпорацій на транснаціональні. Вивезення капіталу стає найважливішим фактором у формуванні й розвитку міжнародних корпорацій. До створення ТНК належать також прагнення отримувати максимальні прибутки. У свою чергу, жорстка конкуренція, необхідність вистояти в цій боротьбі так само сприяють концентрації виробництв і капіталу в міжнародних масштабах і появі ТНК. Отже, поява ТНК обєктивний економічний процес, що відбувається у світовому господарстві.
Характерні специфічні риси ТНК:
активна участь у міжнародному розподілі праці;
рух капіталів незалежно від правових та соціально-економічних процесів, що відбуваються у країні базі корпорації;
встановлення системи міжнародного виробництва, що базується на розміщення філій, дочірніх компаній, відділеня у багатьох країнах світу.
Транснаціональні компанії проникають у високотехнологічні, наукомісткі галузі виробництва, що потребують великих інвестицій і висококваліфікованого персоналу. Наприклад, у середині 80-х років ХХ ст. три четвертих промислової продукції світу вироблялося двома тисячами великих корпорацій. Кілька сотень з них випускали 50-80 % найважливіших видів продукції. Ці ТНК і досі несуть основне виробниче та інноваційне навантаження. Серед 500 найпотужніших ТНК 85 контролюють 70 % загальних світових інвестицій і реалізують 80 % сукупного обсягу виробничої продукції електроніки, хімії, фармацевтики, машинобудування.
Транснаціональні компанії мають потужну виробничу базу, а це уможливлює здійснення такої виробничо-торговельної політики, що забезпечує високоефективне планування виробництва, товарного ринку. Планування, як правило, здійснюється в межах атеринської компанії і поширюється на дочірні. При цьому ТНК здійснюють динамічну політику щодо капіталовкладень і науково-дослідних робіт у континентальному міжнародному масштабі.
Сучасні напрями глобалізації сприяють появі все нових і нових ТНК. Розширюючи експансію, ТНК використовують різні форми освоєння світового ринку на основі контрактних відносин, що не передбачають участь в акціонерному капіталі сторонніх фірм. Зокрема, це такі форми:
ліцензування, тобто укладення і дія такої угоди, згідно з якою ліцензіар надає певні права ліцензіату на певний час і за встановлену винагороду;
франчайзинг, тобто укладення довгострокової ліцензійної угоди. При цьому франчайзер надає певні права фірмі-клієнту, які включають використання торгової марки або фірмової назви, послуги з технічної допомоги, підвищення кваліфікації співробітників, торгівлі й управління за відповідну плату;
управління контрактами;
надання технічних та маркетингових послуг, тобто укладення та дія такого договору, на підставі якого окремі функції підприємства здійснюють інші підприємства за відповідну винагороду, зокрема оперативний контроль, управління виробництвом і кадрами, відповідальність за технічні та інженерні аспекти, закупівля сировини і техніки, маркетингові та фінансові послуги;
підготовка підприємства і передання його замовнику під ключ, тобто укладення такого договору, за якого ТНК щодо філій або дочірніх підприємств перебирає на себе відповідальність за здійснення всіх видів діяльності, необхідних для планування або будівництва певного обєкта;
укладення обмежених у часі угод щодо створення спільних підприємств і узгодження щодо здійснення окремих операцій.
На практиці доволі важко визначити межі між різними формами діяльності ТНК. Вони використовуються недиференційовано і часто переплітаються. Зазвичай вони не становлять альтернативи традиційному зарубіжному інвестуванню, а доповнюють його.
Важлива відмінність розвитку зазначених форм полягає в тому, що вони використовуються у відносинах між самими ТНК, а це сприяє підвищенню значення спільної підприємницької діяльності і прискоренню досягнення стратегічної (глобальної) мети. Загалом тенденція до використання різних форм міжнародних економічних звязків ТНК розвивається, як і власне процес інтернаціоналізації капіталу й виробництва, демонструючи нові форми та підходи.