Активні зусилля української сторони щодо максимального зближення її інтересів з інтересами продуцентів нафти дещо знівелювали ці труднощі, однак їх ще не усунено повністю. Якщо до недавнього часу точилися суперечки, яким шляхом потече каспійська нафта, то нині питання про створення “основного експортного трубопроводу” вже не стоїть. За попередніми даними, буде створено декілька маршрутів до Європи, і, можливо, Україна стане головним транспортером нафти, що перекачуватиметься із Баку до грузинського порту Супса, а далі танкерами по Чорному морю до Одеського терміналу і по трубопроводу Одеса-Броди – до Польщі та інших країн Європи. Якщо ж говорити в цілому, то в інтересах України слід не тільки лобіювати всі проекти по спорудженню нафтопроводів, які забезпечують вихід каспійської нафти у порти Чорного моря, а й брати активну участь у всіх заходах, що сприяють видобутку та реалізації каспійської нафти, і виступати їх ініціатором. [ 5 ]
Також однією з країн-партнерів України може у найближчий час стати Лівія. Переговори з країною ведуться вже декілька років, але для того, щоб тісно співпрацювати України спочатку необхідно зарекомендувати себе як надійного партнера.
Отже, будемо вважати, що в майбутньому Україна матиме змогу стати незалежною від Россії. Але Россія все одно буде залишатися одним із основних партнерів України, тож розглянемо можливі шляхи співпраці двох країн.
Загальною умовою налагодження співробітництва між країнами є, як відомо, наявність у них спільної мети й матеріальної основи для її досягнення. Така спільна мета й матеріальна основа для тісного співробітництва України і Росії у нафтогазовій галузі є і має вона взаємовигідний характер. Щодо мети, то Україна прагне задовольнити власні потреби у нафтопродуктах, а Росія як крупний виробник нафти – збути її. Матеріальною основою для реалізації інтересів обох сторін є нафтогазовий комплекс України, що включає в себе, поряд з 6-тьма нафтопереробними заводами, розгалужену нафтогазову транспортну мережу, а також термінали та сховища для зберігання нафти і газу. Ефективне використання цього комплексу повністю відповідає економічним інтересам двох країн (політичний фактор в даному випадку не береться до уваги, оскільки він потребує окремого розгляду).
Росія, як відомо, посідає третє місце в світі по видобутку нафти (після США і Саудівської Аравії) і має значні проблеми з їх збутом. Вони пов’язані з жорсткою конкуренцією на світовому ринку з боку інших, не менш могутніх експортерів (країн ОПЕК, Ірану, Мексики, Норвегії та ін.), а також з відносною обмеженістю ринків збуту. Найсприятливішим для Росії залишається нафтогазовий ринок Європи.
Для експортування нафти і газу до Європи у неї на сьогодні є два шляхи і обидва пролягають через територію України. Перший – через трубопроводи “Дружба” і Уренгой-Ужгород, другий – через нафтогавань Одеського торговельного порту. Є ще й третій шлях – через Одеський термінал і нафтопровід “Одеса-Броди”. [ 5 ]
Не менш важливою матеріальною основою для партнерства двох країн може бути і нафтогазопереробний комплекс України. До його складу входить 6 нафтопереробних заводів.
Щоправда, тут є свої проблеми, що пов’язані з майже повною відсутністю на європейському нафтопродуктовому ринку вільних ніш – з однієї сторони, і відсутністю в українських НПЗ можливостей для глибокої переробки нафти, а отже і забезпечення високої конкурентоспроможності продукції – з другої. [ 7 ]
Однак ці проблеми можуть бути подоланими. Слушно зауважити, що нафтопереробний комплекс України з самого початку створювався з метою переробки російської нафти не тільки для задоволення потреб України, а в першу чергу для їх експорту до країн Європи. Техніко-економічним обгрунтуванням доцільності створення нафтопереробних комплексів був той принцип, що торгівля готовими продуктами набагато вигідніша ніж торгівля сировиною. Цей принцип залишається актуальним і на даний час, тому його застосування цілком відповідає інтересам обох країн. Схема партнерства при цьому є простою і ефективною: російська нафта – українські нафтопереробні заводи – експорт продуктів нафтопереробки до країн Європи.
Але ж Росія, намагаючись застрахувати себе від несподіванок, які може привнести у взаємовідносини двох країн процес дедалі більшого утвердження незалежності України, робить усе можливе, щоб призупинити розвиток цього процесу й примусити Україну до інтеграції за білоруським варіантом. Саме для досягнення цієї мети Росія й використовує різноманітні форми й методи економічного тиску на Україну і передусім у найбільш вразливій для її економіки ланці – паливно-енергетичному комплексі. [ 5 ]
Налагодження тісного партнерства між Україною і Росією у паливно-енергетичній галузі та повне забезпечення економічних інтересів обох сторін потребує насамперед рішучого усунення всілякого роду політичних мотивацій, що їх супроводжують. Використання паливно-енергетичної проблеми як засобу економічного тиску для досягнення політичних цілей і налагодження тісного партнерства є явищами несумісними. У той же час є очевидним, що вирішуючи проблеми партнерства, Росія прагне до більш вигідних умов співробітництва у цій галузі.
При умові недопущення порушення порогів забезпечення національної безпеки України і жорсткого контролю над приватизаційним процесом у нафтогазовому комплексі з боку державних органів участь у ньому російського капіталу є доцільною. Свідченням цього є світова практика і, зокрема, позитивний досвід наших східних сусідів. [ 3 ]
Одже, Україна обдарована багатими природними ресурсами, має значний внутрішній виробничий потенціал, а також одну з найбільших у світі нафто- та газотранзитних інфраструктур. Завдяки своєму стратегічному розташуванню між постачальниками нафти та газу з Росії, Центральної Азії та Каспійського басейну та споживачами Європи Україна також є ключовою транзитною країною. Цілком ясно, що Україна має базу для забезпечення як власної енергетичної безпеки так і політичної та економічної інтеграції в Європу. Питання у тому, чи зможе Україна найближчими роками зробити кроки, що перетворять цей величезний потенціал на її енергетичну безпеку. За умови правильного політичного вибору та наявності довгострокової енергетичної стратегії Україна має у своїх руках всі ресурси, необхідні для успіху.
ВИСНОВОК
Отже, ціни на нафту продовжують зростати і зумовлено це тим, що попит на сировину не задовольняється. Стрибок цін у квітні 2008 року, наприклад, був викликаний нервозністю на біржах після повідомлень про акції саботажу на нафтопромислах в Нігерії і зниженні здобичі в Мексиці, а також девальвації долара, що продовжується. Американська валюта подолала відмітку 1,60 долара за євро, що збільшило втечу капіталів з валютних ринків на ринки товарні.
Але ОПЕК, не дивлячись на зростання цін, відмовляється підвищувати квоти на здобич нафти. У організації побоюються, що уповільнення світової економіки приведе до зниження попиту на цю сировину.
Основними продуцентами нафти залишаються арабські країни, в тому числі і Ірак. Ні Росія, ні Каспійський басейн ніколи не зможуть стати альтернативою, але будуть, переважно, забезпечувати загальну стабілізацію цін на нафту.
Також можна сказати, що нарощування вільних нафтовидобувних і переробляючих потужностей та зростання курсу долара призведуть в середньостроковій перспективі до зниження цін на сиру нафту.
Що до України, то на сьогодні вона має досить велику перспективу розвитку на нафтовому ринку. Для цього їй потрібно використати свій транзитний потенціал, і головним напрямком має стати транспортування арабської нафти до країн Західної Європи. Не можна також забувати про співробітництво з Росією, але на мій погляд, Україна повинна відстоювати умови, завдяки яким вона могла би бути більш самостійною та незалежною від Россії. Для цьго необхідно забезбечити енергетичну безпеку країни, тобто, в першу чергу, почати пошук нових партнерів-постачальників нафти. З окремими країнами переговори вже ведуться, і, будемо сподіватися, що найближчим часом ми зможемо стабілізувати стан національної економіки.
1. Економічна і соціальна географія світу: Навч. посібник/За ред. Кузика С. П. – Львів: Світ, 2003. – 627 с. [с. 96-98]
2. Міжнародна економіка. Конспект лекцій для студентів усіх спеціальностей всіх форм навчання/ Л.М. Сушко, Т.І. Алексєєва. – Харків: Вид. ХНЕУ, 2005. – 216 с. [с. 62-68]
3. news.finance.ua
4. www.opec.org
5. www.ukrbusiness.com.ua
6. www.kneu.kiev.ua
7. www.expert.ua
8. www.pricereview.com.ua
9. www.niisp.gov.ua
10. www.oecd.org
11. www.un.org/russian