Рівень і якість життя населення. Аналіз здійснюється за наступними показниками:
· «споживчий кошик» і «прожитковий мінімум». Чим більшу частку в споживанні займають товари тривалого користування і послуги, тим вище рівень економічного розвитку країни;
· стан трудових ресурсів (середня тривалість життя, рівень освіти населення, рівень кваліфікації трудових ресурсів, чисельність учнів і студентів на 10 тис. чол. населення, частка витрат на освіту у ВВП та ін.);
· розвиток сфери послуг (число лікарів на 10 тис. чол. населення, число лікарняних ліжок на 1 тис. чол. населення, забезпеченість населення житлом, побутовими приладами та ін.) [28, с. 318].
В останні роки з'явився у світовій практиці показник індекс суспільного розвитку країни, що включає в себе багато економічних і соціальних показників. Публікується він у Доповіді програми ООН по розвитку людських ресурсів. За цим показником країни розташовуються в останні роки таким чином: Японія, Канада, Норвегія, Швейцарія, Швеція, США, Австралія, Франція, Нідерланди, Англія, Ісландія, Німеччина.
3. Показники економічної ефективності. Ця група показників найбільш повно характеризує рівень економічного розвитку, тому що вона найбільш численна і показує прямо чи непрямо якість, стан і рівень використання основного й оборотного капіталу країни, трудових ресурсів.
Основні показники цієї групи:
· продуктивність праці (у цілому, за окремими галузями і видами виробництва);
· капіталомісткість одиниці ВВП чи конкретного виду продукції;
· фондовіддача одиниці основних фондів;
· матеріалоємність одиниці ВВП чи конкретних видів продукції та ін [28, с. 323].
Ці показники розглядаються не окремо, а в зв'язку один з одним. МВФ розроблені і прийняті в Системі національних рахунків (СНР) показники порівняльної конкурентоспроможності:
· питомі витрати на зарплату (у розрахунку на одиницю продукції);
· нормалізовані питомі витрати на робочу силу (у розрахунку на одиницю продукції), тобто випуск продукції на відпрацьовану людино-годину;
· рівень повних питомих витрат за елементами доданої вартості, тобто показники питомих витрат усіх первинних факторів виробництва;
· порівняльний рівень оптових цін промисловості;
· порівняльний рівень експортних цін промислових товарів [28, с. 327].
Особливо вірогідно ця система характеризує конкурентоспроможність країни в міжнародній торгівлі.
Крім того, рівень економічного розвитку країни може відображати ступінь участі країни в міжнародних економічних відносинах.
Показники, що характеризують активність у світовій торгівлі:
· експортна квота – відношення обсягу експортованих товарів і послуг у ВВП/ВНП на рівні галузі – це питома вага всіх експортованих галуззю товарів і послуг у їхньому спільному обсязі;
· структура експорту, тобто співвідношення питомої ваги експортованих товарів за видами і ступенем їхньої переробки. Дозволяє виділити сировинну або машинно-технічну спрямованість експорту, роль країни в міжнародній галузевій спеціалізації. Висока питома вага продукції обробної промисловості в експорті країни свідчить про високий науково-технічний і виробничий рівень галузей, продукція яких іде на експорт;
· структура імпорту й в першу чергу співвідношення обсягів увезених в країну сировини і готової кінцевої продукції. Показує залежність економіки країни від зовнішнього ринку й рівень розвитку галузей національної економіки;
· порівняльне співвідношення частки країни у світовому виробництві ВВП/ВНП і частки у світовій торгівлі.
Показники вивозу капіталу:
· обсяг закордонних інвестицій даної країни, його співвідношення з національним багатством країни. Країна з високим рівнем економічного розвитку має великі можливості вкладення капіталу в економіку інших країн;
· співвідношення обсягу закордонних прямих інвестицій даної країни з обсягом іноземних прямих інвестицій на її території. Це співвідношення характеризує розвиток міжнародних інтеграційних процесів;
· обсяг зовнішнього боргу країни і його співвідношення з ВВП/ВНП даної країни [28, с. 331].
Із середини XX ст. набув поширення метод порівнювання національного доходу різних країн за допомогою «споживчого кошика» та «робочих пайків» (К. Джині, С. Г. Струмилін). К. Кларк вимірював національний дохід у «міжнародних одиницях». «Міжнародна одиниця» – це набір товарів і послуг, які можна було придбати в США на один долар за цінами 1925–1934 рр. Цей набір товарів оцінювався у валютах відповідних країн, і в такий спосіб одержували показник національного доходу в доларах США. Після Другої світової війни почалися розгорнуті зіставлення на базі міждержавних угод, а також у рамках таких міжнародних організацій, як ОЄЕС (нині ОЕСР – Організація економічного співробітництва і розвитку), ООН, РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги, що функціонувала до 1991 р.). Міжнародні зіставлення показників системи національних рахунків (СНР) почали проводити, починаючи з 50-х рр. ХХ ст. До цього міжнародні порівняння зведених показників і розробка методології національного обліку розвивалися паралельно [23, с. 284].
Процес міжнародних порівнянь значно пожвавився з виникненням ООН. З 1963 р. почалися регулярні публікації показників національного доходу різних країн, перерахованих у єдину валюту за одним із різновидів валютних паритетів (імпортні, експортні, середні експортно-імпортні та ін.).
За проведення багатобічних зіставлень ускладнюється завдання одержання результатів (індексів), що були б суворо погоджені між собою, тобто відповідали б визначеним вимогам. Невиконання цих вимог може призвести до появи суперечностей в отриманих результатах. Саме тому є характеристика загальних вимог до цих індексів:
І. Відповідність результатів. Ця вимога означає, що на результати порівняння мають впливати ціни, кількості і ваги лише тих країн, що порівнюються. Ця умова виконується тільки за прямих парних порівнянь. Так, наприклад, порівнюючи ВВП Польщі і України необхідно користуватися цінами або Польщі, або України, або середніми цінами цих двох країн. Усі багатобічні зіставлення відповідають умові лише певною мірою, оскільки вони ґрунтуються на використанні інформації з усіх країн, що порівнюються.
II. Незалежність від вибраної базової країни (інваріантість індексів), тобто кінцеві результати порівняння не повинні залежати від того, яку країну взято за базу порівняння. Базова країна має бути не більше ніж початком відліку. За використання методів, що не забезпечують інваріантості індексів, результати зіставлення в значній мірі залежатимуть від вибору базової країни.
III. Транзитивність (переведення індексів) означає логічне взаємоузгодження індексів, що виключає суперечливі результати.
IV. Внутрішня узгодженість індексів. Це означає, що індекси для показника в цілому мають бути погоджені з індексами для його компонентів (частин). Ця вимога відповідає вимозі адитивності, коли обсяг показника повинен дорівнювати сумі обсягів його елементів (складових).
V. Вимога незалежності індексів від вибраної системи одиниць вимірювання. Зрозуміло, що результати порівняння мають бути однаковими, незалежно від того, одиницями виміру якої країни при цьому користуються (важливо тільки, щоб за порівняння використовувалася якась одна система виміру) [23, с. 291].
У 80-ті рр. почав формуватися розгалужений комплекс робіт з міжнародних порівнянь, що включав:
· створення мережі з майже 60 країн для проведення порівнянь у повному масштабі кожні 5 років;
· проведення скорочених порівнянь спрощеними методами;
екстраполяцію порівнянних даних на проміжні роки п’ятирічного циклу;
проведення досліджень з удосконалення методології міжнародних порівнянь [23, с. 295].
У 90-ті рр. сформувалося багато міжнародних програм з таких порівнянь (зіставлень). Програма міжнародних зіставлень ООН (ПМЗ ООН) – нині реалізується VII її фаза – є загальновизнаним світовим статистичним стандартом у галузі міжнародних зіставлень. В одній із регіональних програм – Європейській програмі зіставлень (ЄПЗ) – бере участь і Україна. До 1991 р. міжнародні зіставлення щодо колишніх соціалістичних країн проводилися в рамках Ради економічної взаємодопомоги. З 1994–1995 рр. міжнародні зіставлення щодо країн СНД здійснюються в тісній взаємодії національних статистичних служб і Міждержавного Статкомітету країн СНД.
Програму міжнародних зіставлень ООН можна розглядати як логічний розвиток СНР. Проект ПМЗ ООН розпочався 1968 р. Першу результативну доповідь було опубліковано 1975 р. Поступово кількість країн збільшилася до 60 у 1980 р. і до 64 у 1985 р. У 1985 р. Проект було перейменовано в Програму міжнародних зіставлень. У 1990 р. проводився раунд Європейської програми зіставлень (ЄПЗ) за участю близько 40 країн. Кількість країн, що брали участь у зіставленнях за даними 1993 р., досягла 86. Багатобічні порівняння проводилися і в 1996 р. Наступний раунд проводитиметься за даними 1999 р. У зв’язку зі збільшенням кількості країн-учасниць зіставлення почали проводити на регіональному рівні [30, с. 21].
У рамках ПМЗ ООН об’єктами зіставлення є вартісні обсяги ВВП і його складових у порівнянній валюті, а також паритет купівельної спроможності (ПКС) валют, що уможливлює зіставлення як рівнів економічного розвитку країн, так і рівнів цін у них. Окремо визначається реальна частка участі країн у світовому виробництві [Додаток Б].
Основним об’єктом зіставлення в ПМЗ ООН є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), обчислений методом кінцевого використання, і його основні компоненти. Для цілей зіставлення ВВП розподіляють відповідно до заданої класифікації на велику кількість деталізованих однорідних товарних груп, що з них, у свою чергу, вибирають необхідну кількість товарів, котрі репрезентують групу (товари-представники) [30, с. 23].