1. Посилення ролі НБУ в процесах курсоутворення шляхом як активних валютних інтервенцій, так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;
2. Розвитку механізмів управління гнучким валютним курсом з метою недопущення його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;
3. Зміни концепції регулювання руху капіталів у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і ужерсточіння контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»;
4. Зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;
5. Активізації політики рефінансування, розгляду можливості зменшення норм обов’язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від НБУ;
6. Посилення контролю за спекулятивними угодами на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;
7. Посилення спроможності фінансового сектору до ринкової «стерилізації» частини надлишкової грошової маси, що знаходиться на руках у населення через розширення спектру цінних паперів для роздрібного продажу та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема – страхової мережі;
8. Розробки механізмів заміщення зовнішніх ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами у спосіб підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, шляхом розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення.
Досягнення вищезазначених цілей потребує реалізації наступних заходів сфері грошово-кредитної політики:
1. Форсоване вдосконалення інституційного середовища, а саме:
- механізмів антикризової взаємодії НБУ і банків, зокрема оперативного антикризового втручання НБУ у діяльність банків;
- механізмів ризик-менеджменту у напрямі врахування взаємопов’язаних ризиків;
- механізмів корпоративного управління, що забезпечують прозорість і привабливість банків для зовнішніх інвесторів та прозорість фінансової політики підприємства-позичальника;
- механізмів розподілу і перерозподілу ліквідності (розвиток міжбанківського ринку, розширення переліку об’єктів застави, збільшення термінів рефінансування, проведення довгострокових РЕПО тощо);
- посилення банківського регулювання у спосіб доповнення його лібералізованих елементів нормами пруденційного нагляду і контролю, насамперед в сфері розрахунку показників адекватності капіталу, вдосконалення управління ліквідністю і пов’язаними ризиками;
- проведення диференційованого рейтингування установ та інструментів;
- вдосконалення методів розкриття учасниками ринку інформації про ризики;
- розробка системи індикаторів, яка зможе сигналізувати про ймовірність виникнення кризи у фінансовому секторі економіки;
- укладення договорів з центральними банками інших країн, які мають великі банки в Україні, з метою координації діяльності, обміну інформацією та можливого фінансування.
2. Напрацювання механізмів заміщення зовнішніх ресурсів внутрішніми:
- розвиток механізмів і розширення обсягів довгострокового рефінансування банківської системи, що дозволить не лише компенсувати потребу банків у зовнішніх запозиченнях, а й збільшити роль процентних чинників регулювання грошової пропозиції;
- створення спеціальних державних фондів для підтримки ліквідності банків та з метою подолання кризових ситуацій на ринку, зокрема для викупу цінних паперів;
- збільшення кількості банків, які мають право на отримання ліквідності у кризових в ситуаціях;
- подовження термінів погашення наданої ліквідності для окремих груп фінансових установ;
- розбудова механізмів надання державних фінансових гарантій комерційним банкам, компенсації частини збитків по кредитах, виданих іншим кредитним організаціям, у яких була відкликана ліцензія;
- розвиток механізмів державної підтримки спрямування ресурсів банківської системи на довгострокове інвестиційне кредитування, формування механізмів залучення на інвестиційні цілі фінансових ресурсів із позабанківського обігу (в т. ч. коштів громадян);
- форсоване нарощування пропозиції довгострокових фінансових ресурсів на внутрішньому ринку, зокрема з використанням пенсійних накопичень, що потребує реформи пенсійної системи.
3. Розширення спектра інструментів, що стимулюватимуть заощадження населення і одночасно обмежуватимуть динаміку споживчих кредитів, а саме:
- розширення лінійки депозитних внесків, зокрема з індексованою (плаваючою ставкою);
- розгляд можливості тимчасового гарантування державою вкладень індивідуальних інвесторів у цінні папери у розмірі номіналу;
- розвиток специфічних банківських інструментів (зокрема, позичково-заощаджувальних рахунків, що дозволять накопичувати кошти з більшою величиною максимально застрахованої суми;
- введення системи страхування на ринку колективних інвестицій.
4. У сфері валютно-курсової політики:
- перехід до нового сценарію регулювання Національним банком України валютного курсу, ключовими ознаками якого має стати концентрація зусиль на створенні належних інституційно-організаційних умов для розвитку ринкових засад курсоутворення; раціональнішого використання валютних коштів, посилення мотивації суб’єктів валютних відносин до підтримання збалансованих валютних позицій і страхування валютних ризиків;
- вдосконалення політики валютних інтервенцій у напрямі підвищення її узгодженості з процентною політикою;
- прискорений розвиток строкового сегменту валютного ринку та системи інструментів страхування валютних ризиків;
- активніше використання гнучкого валютного курсу за призначенням – як компенсатора негативних зовнішніх шоків та засобу підтримки конкурентоспроможності товаровиробників;
- перехід у валютному регулюванні до фактичної «прив’язки» курсу гривні до «кошика валют» – до складу кошика могли б увійти, зокрема, долар США, євро, фунт Великої Британії, швейцарський франк, юань КНР, тощо.
На мій погляд, антикризові заходи монетарної політики будуть успішними лише за підтримки їх виваженою фіскальною політикою. Цьому сприятимуть, зокрема, коректна політика управління бюджетними коштами на єдиному Казначейському рахунку НБУ, узгодження заходів Мінфіну щодо розміщення тимчасово вільних коштів серед комерційних банків з діями НБУ та розробка механізмів використання їх для стабілізаційних цілей.
Також, на мою думку, важливою є коректна інформаційна політика, яка має знижувати рівень інфляційних і курсових очікувань, підвищувати довіру до банківської системи та дій НБУ. Закладення урядом до проекту Держбюджету нереальних інфляційних та курсових орієнтирів, невизначеність валютної політики НБУ відіграє несприятливу роль щодо інфляційних й курсових очікувань, підриває довіру до дій монетарної влади, що робить спекулятивні тенденції неконтрольованими. Для вирішення цієї проблеми доцільно підвищувати рівень поінформованості населення щодо перспектив інфляційних процесів та орієнтирів курсової динаміки, оперативно висвітлювати ситуацію в банківській сфері і обґрунтовувати причини застосування комплексу заходів для її врівноваження.
Висновки до розділу 3
Аналіз основних важелів та шляхів демпфінування наслідків світової фінансової кризи в банківській системі України на прикладі ВАТ АБ «Укргазбанк» показує, що в банку виникла класична криза «касового розриву», коли строковість ресурсної бази банку є коротше, ніж строковість активної бази операцій банку:
- при ажіотажі всі короткострокові та середньострокові депозити клієнтів були достроково відкликані та з строкових перемістились в поточні («касові») вимоги до повернення;
- міжбанківський ринок не зміг задовольнити обсяги необхідних запозичень банками, оскільки у всіх банків одночасно виникли проблеми з ажіотажним попитом вимог на повернення готівкових коштів;
- іноземні міжбанківські ринки також не мають вільного обсягу готівкових коштів;
- всі кредити (активи до повернення) перемістилися з короткострокових та середньострокових у довгострокові (пролонговані та неповерненні), тобто планова база короткострокових надходжень коштів до банків була практично ліквідована ;
- падіння обсягів виробництва та закриття виробництв в Україні (криза попиту на продукцію) привела до різкого падіння надходження готівкових коштів на рахунки підприємств.
Шляхами відновлення фінансової стійкості та платоспроможності для ВАТ АБ «Укргазбанк» було застосування наступних двох важелів:
- стабілізаційне рефінансування з боку НБУ;
- рекапіталізація банку з відновленням короткострокової бази ресурсів за рахунок додаткової емісії акцій і знаходження або приватного інвестора, або держави.
При реалізації цих шляхів відновлення фінансової стійкості на першому етапі в 4 кварталі 2008 року ВАТ АБ «Укргазбанк» отримав стабілізаційний кредит в 1,2 млрд. грн. від Національного банку України під заставу акцій статутного фонду, тобто фактично власність банку є закладеною в Національному банку України (беззаставні стабілізаційні кредити НБУ не надає за законом)
На другому етапі в березні 2009 року Укргазбанку ухвалили рішення про пропозицію державі увійти до акціонерного капіталу кредитно-фінансової установи при додатковій розширеній емісії акцій.
В першій половині червня 2009 урядом України було рекапіталізовано (націоналізовано) три «проблемні» банки: «Укргазбанк», «Родовід Банк» та «Київ». Загалом було витрачено 9.57 млрд. гривен. Мінфін надрукував ОВДП, ними уряд сплатив за банки, а потім за ці державні облігації банки отримають «живі» кошти в НБУ. В Укргазбанку уряд отримає 84,21 % акцій за 3,2 мільярди гривень.