Кафедра міжнародної економіки
Контрольна робота
з дисципліни: «ОСНОВИ ЗЕД»
СИСТЕМА СТИМУЛЮВАННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА РІВНІ ДЕРЖАВИ ТА РЕГІОНІВ
План
Вступ
1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності
2. Нормативно-правова база та понятійний апарат стимулювання зовнішньоекономічної діяльності
3. Світовий досвід організації стимулювання експорту та імпорту та його використання в Україні
4. Стимулювання експортної та імпортної діяльності на рівні держави та регіонів
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Зовнішня торгівля є формою зв'язку між товаровиробниками різних країн, що виникає на основі міжнародного поділу праці, і виражає їхню взаємну економічну залежність. Міжнародна торгівля включає експорт і імпорт товарів, співвідношення між якими називають торговельним балансом. У статистичних довідниках ООН наводяться дані про обсяг і динаміку світової торгівлі як сум вартості експорту всіх країн світу.
У загальному виді зовнішня торгівля є засобом, за допомогою якого країна може розвивати спеціалізацію, підвищувати продуктивність своїх ресурсів і в такий спосіб збільшувати загальний обсяг виробництва. Суверенні держави, як і окремі особи і регіони країни, можуть виграти за рахунок спеціалізації на виробах, що вони можуть робити з найбільшою відносною ефективністю, і наступного обміну на товари, що вони не в змозі самі ефективно робити.
Різноманітна зовнішньоекономічна діяльність підрозділяється по товарній спеціалізації на торгівлю готовою продукцією, торгівлю машинами й устаткуванням, торгівлю сировиною і торгівлю послугами.
Держава та регіони прагнуть до міжнародної діяльності по різних причинах. Так, зокрема, їм може знадобитися закупівля сировини або яких-небудь товарів за кордоном з тієї причини, що немає можливості придбати дану продукцію у вітчизняних виробників.
Така ситуація приводить до необхідності імпорту. Можлива і зворотна ситуація – коли держава має товари, продаж яких за кордоном може виявитися більш вигідним, чим в середині країни. Так виявляється потреба в експорті.
Нерідко трапляється, що регіони виступають на зовнішньому ринку як торговельні посередники між продавцями і покупцями в різних країнах, саме тому держава впроваджує систему заходів стосовно регулювання та стимулювання експортно-імпортної діяльності.
Основною метою стимулювання суб’єктів господарювання є:
– забезпечення збалансованості різних сфер економіки й рівноваги внутрішнього ринку України;
– стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, зовнішньоекономічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності;
– створення особливих пільгових умов для інтеграції економіки України в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинутих країн;
– здійснення захисту економічних інтересів України вцілому й окремих суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
– надання рівних можливостей суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, розвиток усіх видів підприємництва незалежно від форми власності;
– заохочення конкуренції і подолання монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
1. Теоретичні основи зовнішньоекономічної діяльності
У теоретичному розумінні політика стимулювання експорту та імпорту є важливими невід’ємними частинами зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту та імпорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.
Зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [2,3].
До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:
– експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;
– надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб’єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;
– наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;
– міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;
– кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;
– спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;
– підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;
– організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;
– інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України [3,7,8].
Посередницькі операції, при здійсненні яких право власності на товар не переходить до посередника (на підставі комісійних, агентських договорів, договорів доручення та інших), здійснюються без обмежень.
У всіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне втручання в розвиток ЗЕД являється об’єктивною необхідністю. Це пов’язано головним чином з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, та її використання як фактору економічного росту.
У період до перебудови економіка країни носила закритий характер. Управління економікою (в тому числі ЗЕД) будувалось на монополії держави і переважно на адміністративних методах управління. У таких умовах безпосередній виробник не був зацікавлений у розвитку експортної діяльності. Прямі зв’язки між виробниками і споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету, пріоритети і методи їх досягнення.
В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, в т.ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання та стимулювання, що означає створення відповідних умов, що сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому і її складових частин.
Державне регулювання та стимулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, покликаних удосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки. Регламентація ЗЕД здійснюється методом розробки і реалізації державної зовнішньоекономічної політики. У сучасних умовах зовнішньоекономічна політика – це система дій, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв'язків із зарубіжними країнами, поглиблення і розширення участі в міжнародному поділі праці з метою вирішення стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.
Основними методами регулювання ЗЕД є:
- економічні;
- адміністративні;
- правові.
Зовнішньоекономічна діяльність переважно регулюється економічними методами. Так, в галузі імпорту – за допомогою митних тарифів, численних податків та зборів з товарів, що ввозяться, та імпортні депозити, тоді як в галузі експорту – пільгових кредитів експортерам, гарантій, субсидій, звільнення від сплати податків та надання фінансової допомоги. Державні митно-тарифні системи регулюють доступ іноземних товарів на внутрішній ринок і експортно-імпортні операції в цілому [7,8].
Адміністративні інструменти регулювання впливають безпосередньо на зовнішньоекономічні відносини: ембарго, ліцензування, квотування, специфічні вимоги до товару, упаковки, маркування та зобов’язання щодо самообмеження поставок експортерам.
Дедалі більшого значення набуває такий спосіб стимулювання зовнішньоекономічної торгівлі, як встановлення державою квот на імпорт товарів. Запровадження ліцензування дає змогу обмежити обсяги імпорту.
2. Нормативно-правова база та понятійний апарат стимулювання зовнішньоекономічної діяльності
Правові методи стимулювання ЗЕД в Україні ґрунтуються на використанні положень законодавчих актів та декретів Кабінету Міністрів України, що регулюють ЗЕД. До них відносяться:
1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
2. Закон України «Про державне мито».