Аналіз стану факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки України показує, що перед економікою України постали складні завдання, серед яких головними є вихід з глибокої економічної кризи, зупинення зниження життєвого рівня, стабілізації та економічного зростання, інтеграції в якості рівноправного члену у світову економічну систему. Вирішення останнього завдання багато в чому залежить від того, яке місце займе Україна в міжнародному розподілі праці, що, в свою чергу, залежить від конкурентоспроможності української продукції на світових ринках, обсягів та структури експорту продукції та капіталів, пов'язаних з виробництвом продукції.
Основними факторами, що впливають на конкурентоспроможність української продукції є: природні, трудові, наукові і виробничі ресурси, умови попиту на внутрішньому ринку, наявність споріднених галузей, пов'язаних з потенційно конкурентоспроможними галузями, стратегія підприємств щодо досягнення конкурентних переваг і характер конкурентної боротьби на внутрішньому ринку. Ще одним вагомим фактором впливу на формування конкурентоспроможності української економіки є роль уряду. Вагомість цього фактора суттєво підвищується на перехідному етапі формування державної економічної політики, спрямованої на подолання кризи, і подальший економічний зріст. Україна не належить до числа країн багатих на природні ресурси. Отримані Україною на основі міжурядових і міжбанківських угод іноземні кредити в більшості використовувались на закупівлю готових товарів країн кредиторів замість вкладання коштів в експортоспроможні галузі економіки, такі як машинобудування, хімічна промисловість, зв'язок тощо.Така структура промисловості не відповідає сучасному рівню індустріального виробництва розвинутих країн. Не відповідає критеріям розвиненого суспільства і інфраструктура України, зокрема, недостатня розгалуженість, низька якість і незадовільний стан транспортних і інформаційних комунікацій. Продовжує скорочуватись чисельність наявного населення України. У структурі населення зберігається високий рівень непрацездатного населення, зокрема, пенсіонерів, інвалідів, дітей. Процес “відлучення” вітчизняних виробників від українського ринку поглиблюється внаслідок неплатоспроможності населення і підприємств. Це створює ситуацію, коли експорт продукції стає єдиним фактором забезпечення конкурентоспроможності для підприємств. У свою чергу, залежність від зовнішніх ринків при загальній політичній і економічній слабкості України не дозволяє державі забезпечити інтереси українських виробників на зовнішніх ринках. Тому навіть такий позитивний фактор, як експорт продукції, несе в собі певні ризики. Невиважена політика щодо приватизації і реструктуризації провідних підприємств, потенційно конкурентоспроможних і експортноспроможних галузей української економіки призводить до їх занепаду. Ставка на розвиток малого і середнього бізнесу без функціонування потужних національних підприємств, здатних породжувати кластери, себе не виправдовує. Політика стимулювання підприємств з метою створення конкурентоспроможної продукції залишається недостатньо ефективною, неефективними залишаються державні заходи в сфері демонополізації і запобігання недобросовісній конкуренції на ринках харчової продукції, сировини і матеріалів для легкої промисловості, нафтопродуктів. [10].
На шляху становлення сучасних чинників конкурентоспроможності українського експорту стоїть низка серйозних структурних проблем, які утруднюють повноцінне задіяння національних конкурентних переваг. Серед них[11]:
•довготривала тенденція до зменшення попиту та цін на світових ринках товарів традиційного українського експорту;
•посилення міжнародної конкуренції на тлі зростання державної підтримки експорту та активного застосування захисних заходів в інтересах національних виробників у провідних країнах світу;
•збереження тенденції дискримінації українських товарів на зовнішніх ринках, в тому числі негласні домовленості про витіснення або обмеження допуску України на перспективніринки;
•стрімке підвищення вимог споживачів до якості, сервісного супроводу, технологічного рівня продукції;
•недостатні обсяги інвестицій в технологічне та організаційне оновлення українських підприємств, що перешкоджає збільшенню їхньої конкурентоспроможності та поширеннюна нові світові ринки;
•відсутність цілеспрямованої та послідовної політики державної підтримки розвитку експорту, непрямі перешкоди для експортерів у вигляді реальної ревальвації гривні, неповернення ПДВ, несприятливий підприємницький клімат всередині країни загалом тощо;
•нерозвиненість інфраструктури організаційно-правової, інформаційної, фінансової підтримки і супроводу експортерів;
•непривабливий імідж України, який утворився у світі у зв’язку з численними публікаціями в зарубіжних засобах масової інформації стосовно поширення корупції, злочинності, «тіньової» економіки, технологічної відсталості української економіки тощо; це знижує привабливість марки «зроблено в Україні» та є причиною відмови частини потенційних зарубіжних партнерів від ведення бізнесу з українськими компаніями.
Зважаючи на динамічний розвиток нових потужних конкурентів, можна очікувати значного послаблення конкурентних позицій України навіть за умов продовження зростання ринку, якщо не буде запроваджено стратегію реформування галузі, диверсифікації продукції та формування сприятливих умов для споживання національної продукції на внутрішньому ринку. Таким чином, сучасні тенденції розвитку зовнішньоекономічного співробітництва України засвідчують невпинне посилення конкурентного тиску на українських експортерів та компанії, які діють на внутрішньому ринку. Між тим сформована модель входження України до світогосподарської системи не відповідає сучасним структурним вимогам і підтримує орієнтацію виробників на ціну, а не на технологічний рівень виробництва чи якісні характеристики товару.Присутність України на зовнішніх ринках переважно в низько- і середньотехнологічних секторах збільшує залежність економічного розвитку від кон’юнктурних коливань і жорсткої цінової боротьби на зовнішніх ринках, посилює нестійкість і вразливість економіки до зовнішніх цінових шоків, вимиває кошти з економіки завдяки зменшенню обсягу імпорту, який можна придбати за одиницю українського експорту. Без зламу цієї моделі неможливо повністю відмовитися від використання валютного курсу як інструменту забезпечення цінових конкурентних переваг та перейти до збалансованого розвитку на інноваційній основі. За таких умов підвищення конкурентоспроможності економіки України є безальтернативним напрямом економічної стратегії держави.Тенденції зміцнення світових економічних центрів відкриваютьдля України нові перспективи та можливості підвищення конкурентоспроможності - і водночас містять ризики й виклики щодо пошуку Україною адекватного місця в світовому та регіональному поділі праці. На жаль, приплив прямих іноземних інвестицій (ПІІ), темпи зростання якого в період економічного зростання помітно прискорилися, також не виходить за межі усталеної ролі України у міжнародному поділі праці та практично не сприяє позитивним структурним зрушенням. Іноземні інвестиції в країну розглядаються, з одного боку, як джерело і підґрунтя економічного зростання, а з іншого - як індикатор «зовнішньої» оцінки стану економіки країни.Динаміка прямих інвестицій в Україну та з України засвідчує досить показову тенденцію абсолютного домінування вкладання коштів в країну.[11].