В умовах суверенного економічного розвитку необхідність утворення і диверсифікації діяльності спільних підприємств в Україні диктується такими головними факторами. По-перше, поглибленням загальносвітових процесів інтернаціоналізації, транснаціоналізації і глобалізації виробництва товарів і послуг, фінансово-кредитних відносин і створення на цій основі глобальних і регіональних економіко-технологічних систем і структур, По-друге, переходом до відкритої економічної системи, яка об'єктивно повинна залучати щоразу більше світогосподарських факторів і джерел для власного прогресивного розвитку. По-третє, потребами розв'язання завдань щодо ринкового реформування економіки, створення конкурентного середовища, подолання кризових явищ (насамперед в інвестиційно-виробничій сфері), структурної перебудови, удосконалення торговельних і платіжних відносин України із зарубіжними партнерами тощо.
Сьогодні СП функціонують переважно у таких галузях, як внутрішня торгівля (22,4%), харчова промисловість (14,5%), машинобудування і металообробка (12,8%), чорна і кольорова металургія (5,0%), зовнішня торгівля (4,4%), транспорт і зв'язок (4,1%), легка промисловість (4,0%), хімічна промисловість (3,9%), будівництво (3,7%). Найбільша кількість СП зосереджена у м. Києві, Львівській, Одеській, Дніпропетровській, Закарпатській областях. Питома вага внесків іноземних інвесторів у статутні фонди СП оцінюється у 80% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в економіку України.
Іноземні інвестиції у формі СП розподіляються за регіонами України вкрай нерівномірно. Зокрема, можна виділити регіони, де обсяг іноземних інвестицій в СП досягає значення 100 млн. дол. В цілому на основі означених тенденцій щодо розмірів іноземних капіталовкладень у рамках СП можна зробити висновок про інвестиційну привабливість різних регіонів України.
На основі інформації Держкомстзту України розраховано показники, що відображають розподіл СП за галузями народного господарства (табл).
Таблиця 2.2.1
Розподіл спільних підприємств України з галузями народного господарства.
| Галузі | Кількість СП | |
| всього | % | |
| 1 | 2 | 3 |
| Промисловість | 1828 | 25,4 |
| Сільське господарство | 153 | 2,1 |
| Лісове господарство | 19 | 0,3 |
| Транспорт і зв'язок | 182 | 2,5 |
| Будівництво | 584 | 8,1 |
| Торгівля і громадське харчування | 3076 | 42,8 |
| Матеріально-технічне постачання і збут | 60 | 0,8 |
| Заготівля | 75 | 1,0 |
| Інформаційно-обчислювальне обслуговування | 44 | 0,6 |
| Операції з нерухоми майном | 42 | 0,6 |
| Загальне комерційна діяльність | 165 | 2,3 |
| Геологія та розвідування надр | 6 | 0,1 |
| Виробничі види побутового обслуговування | 209 | 2,9 |
| Інші види діяльності сфери матеріального виробництва | 64 | 0,9 |
| Житлово-комунальне господарство | 15 | 0,2 |
| Невиробничі види побутового обслуговування | 33 | 0,5 |
| Охорона здоров'я, фізична культура та соц. забезпечення | 202 | 2,8 |
| Освіта | 44 | 0,6 |
| Культура і мистецтво | 40 | 0,6 |
| Наука і наукове обслуговування | 276 | 3,8 |
| Фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення | 37 | 0,5 |
| Управління | 34 | 0,5 |
| Об'єднання громадян | 5 | 0,1 |
| ВСЬОГО | 7193 | 100 |
Найбільше спільних підприємств функціонує у промисловості - 1828, або 1/4 від їх загальної кількості, у торгівлі й громадському харчуванні - 3076 (42,8%) і будівництві - 584 (8,1%). Відносно низького залишається питома вага спільних підприємств, що функціонують у сільському господарстві, хоча потенційні можливості даної галузі оцінюються як досить високі.
Певний інтерес викликає також питання кадрового забезпечення СП України. Як показала практика, співвідношення між іноземними й українськими громадянами в СП схиляється в бік українського персоналу - в середньому на таких підприємствах працює 85% українців. При проведенні своїх операцій в Україні вищий керівний склад СП орієнтується на локальні трудові ресурси, оскільки:
1) ціна української робочої сили значно нижча, ніж у країнах із розвинутою економічною системою;
2) кваліфікація українських фахівців не поступається перед західними спеціалістами (хоча іноді корисно проводити тренінги на базі спеціальних методик для підвищення кваліфікації);
3) українські фахівці знають місцеві особливості роботи, включаючи локальну культуру;
4) український персонал має зв'язки з потенційними клієнтами на внутрішньому ринку і т. ін.
Але існують і деякі проблеми, оскільки переважній кількості працівників властиві такі риси, як необов'язковість, відсутність порядності та ділової етики, невміння й небажання працювати, психологічна неготовність до самостійності, жадоба до легких грошей тощо.
Керівний склад СП становлять в основному чоловіки середнього віку з базовою технічною, рідше економічною освітою, але з високим досвідом господарської діяльності. Спільні підприємства використовують і молодих перспективних українських менеджерів. Як правило, при відборі важливими критеріями є: успіхи в навчанні (перевага віддається випускникам бізнес-напрямків, менеджменту й маркетингу), знання англійської (при володінні кількома мовами рейтинг спеціаліста значно підвищується), громадська активність, комунікабельність та задатки лідера. Особлива перевага надається фахівцям, які володіють знанням комп'ютера. Досвід роботи в СП розцінюється як перевага і теж підвищує загальний рейтинг фахівців.
Саме ринкове оточення ведення бізнесу провокує прийняття нових методів і стилів керівництва СП. У сучасній Україні спостерігається піднесення "школи людських відносин", яка досліджує проблеми мотивації поведінки фахівців та управлінців. Експерти оцінюють соціально-психологічні наслідки організаційних змін і дають рекомендації з удосконалення методів управління, стратегії та структури, які стимулювали б спільні зусилля персоналу. Зростання економічної вигоди досягається не лише нарощуванням капіталовкладень, а й за рахунок інвестування у соціальну інфраструктуру. Причиною плинності кадрів часто є те, що вищий керівний склад СП не використовує належним, чином у своїй діяльності соціально-психологічні підходи управління. Звільнення кваліфікованого українського фахівця завжди розцінюється як втрата для СП, оскільки в того підприємством були вкладені інвестиції, якими зможе скористатися інше підприємство - можливо, конкурент.
Аналіз критеріїв мотивуючої організації праці українських менеджерів у СП дозволив виділити такі їхні групи: фінансова винагорода, можливість контактувати з партнерами за кордоном (стажування, тренінги і т. ін.), придбання нових знань та навичок, осмисленість праці, значимість власної точки зору, відображення своєї точки зору в політиці підприємства, прагнення і визнання успіху, відповідальність за делегування повноважень від вищого керівництва. Іноземні партнери найбільше цінують такі якості в українських партнерах: ділові зв'язки (100%), ділові якості (90%), імідж фірми (40%), персональні якості - порядність, чесність, добросовісність, контактність, професіоналізм (30%), фінансовий стан (20%), знання української мови (10%), місцезнаходження майбутнього СП (10%). При цьому іноземці вважають, що для українських колег найпривабливішимиє такі фактори: фінансовий стан (90%), ділові зв'язки (70%), престиж іноземної фірми (60%). Вихід на західні ринки назвали тільки 10% опитаних.
В цілому розвитку українсько-зарубіжних СП притаманні: висока динаміка; розширення масштабів, видів і сфер діяльності; географічна диверсифікація, як за кількістю країн-партнерів, так і за розподілом по областях України.
В умовах трансформації економічної системи, коли можливість швидких економічних маневрів відносно обмежена, важливого значення набуває оцінка результативності та потенційних можливостей спільних підприємств з точки зору вплину на розв'язання завдань, які офіційно визнані пріоритетними для іноземного інвестування: виробництво товарів широкого вжитку з орієнтацією на підвищення якості життя населення;структурна перебудова економіки на основі технологічного оновлення виробництва;подолання залежності від імпорту.
Світовий досвід свідчить, що найбільш конкурентноздатні у міжнародному масштабі корпорації переважно орієнтовані на використання глобальних експортних стратегій. За відсутності виваженої системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у якій обов'язково мають бути присутні певні елементи протекціонізму для захисту вітчизняного товаровиробника) така орієнтація залишиться домінуючою і в майбутньому. Отже, освоюючи український ринок, іноземні інвестори насамперед будуть націлені на збут своєї продукції в цій країні.
Стосовно ролі СП у процесах структурної перебудови слід зазначити, що потенціал масштабної участі іноземних фірм у технологічному оновленні виробництва об'єктивно стримується яскраво вираженою інтернатською (внутрішньою) орієнтацією їх Інвестиційної поведінки.