В травні 1975 року консервативна партія на чолі з Маргарет Тетчер перемогла на парламентських виборах. Влітку 1979 р. після виборів в Європарламент Велика Британія поводила себе більш менш надійно [29, С.358]. Проте той час, коли М. Тетчер стала прем’єр-міністром, країна була охоплена економічною кризою. У Великій Британії вже задовго до цього наростала необхідність реформування економічної системи. А вступ до «Спільного ринку» яскраво показав і загострив дану проблему. В таких умовах внески до бюджету ЄЕС стали дійсно фінансовим тягарем, який покладало на країну членство До того ж спеціальні перехідні домовленості щодо Британії замовчували реальні суми. Лише наприкінці 1970-х до кінця з'ясувалися масштаби переплати Британії. Цифри вражали: чистий внесок Британії до брюссельського бюджету становив у середньому 60 мільйонів фунтів стерлінгів щороку між 1973 та 1976 роками; 369 мільйонів 1977 року, 822 мільйони 1978, і 947 мільйонів 1979 року [10, C.96].
Прийшовши до влади, Тетчер наголосила, що без бюджетної реформи британська громадськість, вже й без того неоднозначно налаштована щодо європейської інтеграції, зовсім повстане проти ЄЕС Партнери Британії були не налаштовані повертатися до бюджетного питання. Проте Тетчер мала природного союзника в особі Шмідта, країна якого також багато сплачувала до спільного бюджету ЄЕС.
Вперше проблема британського внеску до бюджету ЄЕС обговорювалась на Дублінському саміті, але останній перетворився на відкриту конфронтацію і нічого вирішити не вдалося. На наступному саміті в Люксембурзі, в квітні 1980 року, вже були названі точні цифри на дворічний перехідний період. Різниця між тим, що Тетчер вимагала, і тим, що пропонували інші (близько 400 мільйонів екю на рік), насправді була порівняно невеликою. Однак Тетчер відхилила всі пропозиції, неодноразово повторюючи: «Ні, це неможливо» [39] В результаті англо-французьких контактів все ж вдалося виробити компроміс. В травні 1980року у Венеції країни «дев’ятки» домовилися про скорочення першочергового внеску Великої Британії в розмірі 1,1 млрд. ф. ст. до 400 млн. Угода 1980 року тільки тимчасово вирішила британське бюджетне питання. Після закінчення терміну чинності тимчасової угоди Тетчер відновила свої атаки.
Вперше можливим повне врегулювання стало на Штутгартський саміті у червні 1983 року:
Францію та Німеччину представляли порівняно нові лідери Франсуа Міттеран та Гельмут Коль;
популярність Тетчер стрімко злетіла після війни за Фолклендські (Мальвінські) острови, британська громадськість була цілковито на її боці;
ЄЕС потрапила у фінансову скруту - ССП вийшла з-під контролю. Тетчер не погоджувалася затверджувати збільшення бюджету, щоб покрити надмірні витрати ССП, доки питання британського внеску не буде вирішене раз і назавжди.
Бюджетні дебати недалеко просунулися на Штутгартському саміті. Ситуація змінилася на краще, коли в січні 1984 року президентство перебрала на себе Франція, Міттеран прагнув швидше розв'язати бюджетние питання і зосередити увагу держав-членів на побудові спільного ринку та політичного союзу. На саміті у Фонтенбло було узгоджено рішення, що ґрунтувалося на знижці у формі фіксованого відсотку від чистого річного внеску Британії - 66%, як пропонувала Тетчер. До того ж було створено «комітет Дуга», що мав займатися просуванням процесу політичного союзу.
Проте в Люксембурзі суперечки поновилися. Велика Британія не була готова погодитися навіть із частковим обмеження свого суверенітету в сфері політики, з чим було невідривно пов’язане майбутнє входження в союз [28].
Саме задля уповільнення політичного діалогу в межах ЄЕС Велика Британія ініціює його розширення за рахунок порівняно бідних країн: 1981р. – Греція, 1986р. – Іспанія, Португалії.
Заперечила Тетчер і можливість військової інтеграції, підкресливши прихильність Британії до НАТО. Англія не дала згоди на проведення конференції щодо вироблення договору про економічний і політичний союз. Прем’єр досить скептично ставилася до продовження європейської інтеграції. Але М. Тетчер усвідомлювала можливості, які відкривало для британської торгівлі продовження членства в ЄЕС. На погляд Тетчер, європейська інтеграція не повинна йти далі усунення перешкод на шляху торгівлі й інвестицій і координації економічної та зовнішньої політик винятково на міжурядових засадах [10, С.95]. Зокрема, міністр закордонних справ Британії лорд Каррінгтон запропонував «Лондонську доповідь про європейське політичне співробітництво», яка була ухвалена Нарадою ЄЕС і передбачала координацію дій країн «Спільного ринку» в третіх країнах.
Активність британської дипломатії в напрямі більш тісної взаємодії країн ЄЕС в зовнішньополітичній сфері переслідувала одночасно кілька цілей: компенсувати відсутність у Лондона прагнення до прискоренні процесу створення економічного і валютного союзу, відволікти увагу від небажання просуватися до цього союзу темпом, який намагалися задати Париж і Бонн [17, С.84]. Велика Британія намагалася призупинити інтеграційні процеси в валютно-економічній сфері, намагаючись виграти час для стабілізації свого економічного і фінансового положення. Крім того, ставши учасником заснованої в 1979р. європейської валютної системи, вона вже через 2 роки вийшла з діючого в її рамках механізму регулювання обмінних курсів [2, C.22].
Тож за Маргарет Тетчер відбувається формування політики Великої Британії за принципом: внутрішні політичні інтереси домінують над європейськими. Уряду Тетчер вдалося зберегти економічні пільги. Велика Британія добивається зменшення відрахувань до бюджету ЄС, зокрема на розвиток агропромислового комплексу країн ЄС. Жорсткість і непоступливість курсу М. Тетчер виявилася у відмові від участі в Європейській валютній системі та виборюванні бюджетних поступок на саміті у Фонтенбло в 1984 р.
Щоб зменшити налагодженість політичного діалогу в межах ЄС – ініціює його розширення за рахунок порівняно бідних країн: 1981р. – Греція, 1986р. – Іспанія, Португалії. З тією ж метою намагається розвивати зовнішньополітичну співпрацю, замість поглиблення економічної та політичної інтеграції.
Кінець 80-х характеризувався загостренням протиріч між "євроскептиками" та "євроцентристами" в британському суспільстві та втратою підтримки курсу М. Тетчер у європейському питанні.28 листопада 1990 р. прем’єр змушена була подати у відставку.
Період кінця 60-х – початку 70-х років характеризувався загостренням боротьби на британському та європейському рівнях за вступ країни до ЄЕС на умовах, вироблених його членами, що змусило Велику Британію відмовитися від преференційної системи в межах Співдружності, погодитися на високі внески до спільного бюджету, прийняти умови спільної аграрної політики. Спроба вирішення консервативним урядом Е. Хіта через об’єднану Європу нагальних британських проблем ─ структурного реформування економіки, розширення ринку збуту товарів ─ збіглася з початком світової економічної кризи.
Період 1 квітня 1974 р. ─ 3 травня 1979 р. характеризується наростанням внутрішньоекономічних проблем і невдоволенням громадськості наслідками вступу країни до ЄЕС. Ці обставини змусили Г. Вільсона висунути вимоги про перегляд Договору 22 січня 1972 р. Результати референдуму 5 червня 1975 р. підтвердили доцільність членства Британії в ЄЕС. Лейбористські уряди Г. Вільсона (1974-1976) та Д. Каллагена (1976-1979) здійснили перші спроби вплинути на реформування спільного бюджету та аграрної політики ЄЕС. Велика Британія намагається робити акцент не на політичному та економічному, а на зовнішньополітичному та військовому співробітництві.
Кінець 80-х характеризувався загостренням протиріч між "євроскептиками" та "євроцентристами" в британському суспільстві та втратою підтримки курсу М. Тетчер у європейському питанні.28 листопада 1990 р. прем’єр змушена була подати у відставку.
1. Андреева Т. Безопасность Западной Европы и независимые ядерные силы Великобритании и Франции. // МЭиМО. - 2004. - №1. – С.51-61
2. Величко В. Договір про реформу ЄС – «додана вартість» для світу, Європи та України // Зовнішні справи. – 2007. - №12. – С.10-14.
3. Вонсович О. Політика безпеки і оборони ЄС: ретроспектива й перспектива. // Політика і час. – 2007. - №4. – С41-43
4. Газін В.П., Копилов С.А. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002 роки). – К.: Либідь, 2004. – С.111-136
5. Гречанінов В. Європа та нові виклики безпеки. // Політика і час. – 2007. - №6. – С20-23
6. Грубов В., Свинаренко В. Більше демократії - більше зброї? Воєнна політика Великої Британії у глобальному вимірі. // Політика і час. – 2006. - №1. – С.17-23
7. Десмонд Дайнен. Дедалі міцніший союз. – К.: К.І.С., 2006. – 735с.
8. Європейська інтеграція: крок за кроком. / Д. Корбут, В. Замятін, І. Підлуська та ін. – К.: фонд «Європа ХХІ», 2001. – 216с.
9. Европейское оборонное сотрудничество. – М., 2004. – 211с.
10. Злоказова К. Расширение ЕС: за и против с позиций его членов // МЭиМО. - 2004. - №1. – С.64-65
11. Кальвокоресси П. Мировая политика. (1945-2000рр). – М.: Международные отношения, 2003. – 591с.
12. Ковалишин Л. Нова модель безпеки // Зовнішні справи. – 2007. - №11. – С.50-53
13. Копійка В., Шинкаренко Т. Європейський союз: заснування і етапи становлення. – К., 2001. – С.262-320
14. Лебедев А.А. Очерки британской внешней политики (60-80-е годы). – М.: Международные отношения, 1988. – С. 20-87