Поглиблення економічної інтеграції має доповнюватися посиленим співробітництвом між Україною та ЄС у соціально-економічній, правовій, гуманітарній та інших сферах, що становлять їх спільний інтерес.
Логічним кроком, який знаходить підтримку ЄС та його держав-членів, є включення до нової угоди між Україною та ЄС кількох нових блоків, які частково вже реалізуються у наших відносинах з ЄС. Це – співробітництво у галузі зовнішньої і безпекової політики, а також у сфері свободи, безпеки і правосуддя (сфера юстиції та внутрішніх справ).
Інтенсифікація інтеграційних процесів потребує правового забезпечення належної інституційної координації політики європейської інтеграції. Ключова роль інституцій у процесі європейської інтеграції була чітко виявлена при вступі десяти нових держав-членів до ЄС у 2004 р.
Оцінка інституційної та адміністративної спроможності в Україні дає підстави стверджувати про необхідність підвищення ефективності координаційної структури та забезпечення її політичною підтримкою найвищого рівня.
Потребують удосконалення процедури та інституційний механізм адаптації українського законодавства до законодавства ЄС.
Адаптація законодавства України до acquis communautaire має розглядатися не лише як виконання відповідного міжнародного зобов’язання, але й як невід’ємна складова правової реформи, що відбувається в процесі глобальної економічної та політичної трансформації українського суспільства.
Досвід нових держав-членів ЄС свідчить, що успішність адаптації національного законодавства до acquis communautaire зумовлена застосуванням процедури “скринінгу”, що включає в себе взаємний експертний аналіз права ЄС, наслідком чого є глибокий аналіз схожостей та розбіжностей між національним законодавством та законодавством ЄС.
Процедура „скринінгу” застосовується у країнах-кандидатах на вступ до ЄС, які користуються можливостями технічної підтримки, що здійснюється „Бюро технічної допомоги та обміну інформацією (TAIEX). Зазначена інституція є спеціалізованою структурою ЄК, яка фінансується за рахунок коштів програми PHARE. Вона забезпечує надання технічної допомоги з широкого кола питань законодавчої бази ЄС для державних структур всіх рівнів, а також представникам неурядових та бізнесових структур.
Впровадження процедури “скринінгу” у процес адаптації українського законодавства до основних елементів acquis внутрішнього ринку ЄС дозволить розраховувати на більш глибоку економічну інтеграцію до ЄС, зокрема, одержання частки на внутрішньому ринку ЄС та є необхідним інструментом набуття повноправного членства України в ЄС.
Не менш важливий аспект процесу адаптації – її інституційний механізм.
На сьогодні практично весь комплекс питань, пов’язаних з адаптацією законодавства, покладено на Міністерство юстиції України.
Проте чи не доцільно було б запозичити інституційний досвід деяких нових держав-членів ЄС у сфері адаптації їх законодавства до acquis communautaire?
Зокрема, безпосередньо питаннями адаптації національного законодавства Чеської Республіки до правових норм ЄС опікувалося та продовжує опікуватися спеціально створене в апараті уряду управління (Управління сумісності з правом ЄС). Воно відслідковує розвиток нормативної бази Євросоюзу, доводить до відома міністерств і відомств необхідну інформацію, координує та узагальнює процес підготовки проектів нормативно-правових актів та інших документів уряду, перевіряє їх на відповідність правовим нормам ЄС. Важливу практичну роль в ході уніфікації нормативних актів Чеської Республіки з правом ЄС відіграють також відповідні управління та відділи, створені у міністерствах і відомствах. Окреме місце в інституційному механізмі адаптації законодавства посідає рада уряду з питань законодавства (до її складу входять представники низки державних правничих інституцій, провідні вчені у різних галузях права, відомі юристи-практики), котра виконує консультативні функції.
У такий спосіб доцільно було б, залишаючи за Мінюстом функції уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері адаптації законодавства, створити окремі відділи з гармонізації законодавства в структурі управлінь з європейської інтеграції у кожному міністерстві. Новостворені відділи відповідали б за перевірку, в межах власної компетенції, відповідності проектів нормативно-правових актів праву ЄС. Не менш важливим у процесі адаптації законодавств України до законодавства ЄС є досвід практикуючих юристів та теоретичні напрацювання провідних вчених.
3. Україна в євроінтеграційних процесах
На сучасному етапі процес інтеграції України в ЄС потребує широкого залучення підприємницьких та профспілкових організацій, соціальних груп та інших неурядових організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії. Адже консультації із зацікавленими сторонами суспільства є невід’ємною частиною європейської інтеграції. Слід звернути увагу на практику запозичення держав-членів та інституцій ЄС, які використовували білі та зелені книги для врахування позицій представницьких організацій та уникнення критики і занепокоєння щодо прийняття того чи іншого рішення. Для широкого залучення громадськості та організацій у процес реалізації євроінтеграційної стратегії України необхідно забезпечити правові основи заснування (як на державному, так і на місцевому рівнях) форумів з питань європейської інтеграції.
У цьому зв’язку слід наголосити, що, зважаючи на сучасні потреби та умови відносин Україна – ЄС, слід актуалізувати Стратегію інтеграції України до ЄС (затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р.). Така Стратегія має визначати цілі України, пріоритетні кроки та заходи, які необхідно здійснити з метою забезпечення внутрішнього євроінтеграційного розвитку держави.
Найбільш плідним слід визнати співробітництво України та “Організації з безпеки і співробітництва в Європі” (ОБСЄ, до грудня 1994 р. мала назву "Нарада з безпеки і співробітництва в Європі"). Згідно з “Паризькою Хартією для нової Європи” (1990 р.) принципи цієї організації полягають у твердій відданості демократії, заснованій на правах людини та основних свободах: процвітанні через економічну свободу та соціальну справедливість; рівній безпеці для всіх країн на її просторі.
Згідно з Декларацією Будапештського самміту 1994 р. за ОБСЄ закріплена центральна роль у забезпеченні стабільності на континенті. Учасники Стамбульського самміту (1999 р.) в “Хартії європейської безпеки” зафіксували зобов’язання будувати взаємні відносини у відповідності до концепції загальної всеохоплюючої безпеки та транспарентності.
Україна вступила до НБСЄ 30 січня 1992 р., незабаром після проголошення незалежності. Наша країна бере активну участь в обговоренні питань розвитку європейського діалогу, виступає за удосконалення інститутів і механізмів ОБСЄ, зміцнення її ролі в європейському просторі безпеки, підвищення превентивного та миротворчого потенціалу цієї організації.
ОБСЄ не має міжнародної правосуб’єктності, статусу, іншої правової бази. Її рішення мають політичний, а не юридичний характер. Однак Організація має реальний вплив на розвиток окремих країн шляхом політичного діалогу, а також “польової діяльності” (місії, групи з нагляду за виборами тощо). Поки що ця організація поступається за впливом і авторитетом іншим європейським структурам, але, за оцінкою багатьох політичних лідерів, у майбутньому вона має відігравати одну з ключових ролей у європейській політиці.
Шлях до інших європейських структур проліг через входження України до Ради Європи (РЄ), впливової в світі організації, створеної ще у 1949 р. з метою консолідації демократичних режимів і розповсюдження цивілізованих норм співжиття народів. Вона утворює єдине поле захисту прав людини, сприяє економічній інтеграції та гуманітарним зв’язкам (наприклад, взаємному визнанню вузівських дипломів) тощо. У її рамках розроблено і прийнято близько 40 конвенцій та угод, які мають юридичний і контрольний механізм.
Сесії Парламентської Асамблеї РЄ (ПАРЄ) проходять у м. Страсбурзі. Рішення про приєднання України до РЄ було прийнято ВР 31 жовтня 1995 р., засновуючись на Рекомендації ПАРЄ та запрошенні Комітету міністрів РЄ. А вже 9 листопада 1995 р. Україна набула офіційного статусу повноцінного члена Ради Європи.
Велике значення для нашої країни має участь української делегації в Європейській комісії за демократію через право (Венеціанській комісії) – правовому і консультативному органі Ради Європи. Вона здійснює експертизу законів та законопроектів у галузі конституційного права, а також законів про політичні партії, про судоустрій, про захист прав людини тощо. Представники Венеціанської комісії неодноразово проводили моніторинги в нашій країні. Висновки цієї комісії, які базуються на експертизі високопрофесійних юристів, мають рекомендаційний характер.
Плідно складається співпраця між Комітетом Ради Європи з питань місцевих і регіональних справ і українськими органами місцевого самоврядування. У травні 2003 р. від імені цієї організації за вагомий внесок у розбудову європейської спільноти «дипломом Європи» було відзначено місто Харків. Ця висока нагорода, за оцінкою харківського міського голови В.Шумілкіна, є закономірним результатом діяльності Харківської міськради та її виконкому у сфері розвитку міжнародної співпраці у Європі на місцевому та регіональному рівнях (Уряд. кур’єр. – 2003. –17 травня).
Стрижнем європейської інтеграції України є відносини з Європейським Союзом (ЄС), найвпливовішою і найавторитетнішою організацією на континенті. Підструктурами ЄС є Комісія, Європарламент і Суд ЄС. Інтеграція в рамках ЄС вважається для країн претендентів визнанням їх успіхів у справі ринкових перетворень і демократичних відносин.