ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
ННІ права та безпеки
ФАКУЛЬТЕТ ЗАОЧНОГО НАВЧАННЯ
Кафедра Теорії держави та права
Курсова робота
з дисципліни Теорія держави і права
на тему: „Теоретично-правові аспекти євроінтеграційних процесів.”
Виконав
Студент I курсу ПЗ-09-3 групи
Дятлова Т.А.
Керівник
Талдикін О.В. – кандидат
юридичних наук, доцент
Дніпропетровськ 2010
План
Вступ
1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
2. Правові аспекти євроінтеграції
3. Україна в євроінтеграційних процесах
Висновки
Список літератури
Вступ
З часу незалежності Україна намагається відновити своє європейське обличчя. Однак не варто вважати, що наша держава належить до Європи лише географічно, оскільки визначення “країна СНД” або “пострадянський простір” не надають Україні ані історичної перспективи, ні прагнень до самовизначення. Хоча, як зазначав Ю.Лотман, “географічне розміщення тої чи іншої культури є постійно діючим фактором, який або спонтанно і несвідомо для самої культури, або відкрито і навіть підкреслено визначає шляхи її розвитку”
Втім власне реальна географія України — розташування між Заходом/Європою і Сходом/Росією, а відтак — “внутрішня культурна боротьба між реальною і метафізичною (міфологічною) географіями великою мірою визначили й українську долю та історію, і теперішні моделі майбутнього, в кожній з яких незмінно присутня Європа як один із членів дихотомічної пари”
Про специфічну європейськість України нагадує Ліна Костенко у праці “Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала” красномовно зазначаючи, що “Україна — фактично раритетна нація, самотня на власній землі у своєму великому соціумі, а ще самотніша в універсумі людства. Україна є фактом Європи, що лишень під кінець століття став набувати для світу реальних рис”
Актуальність теми зумовлена новими перспективами європейської інтеграції України, у процесі якої одна з провідних ролей належить саме українським мас-медіа. Українсько-європейська тематика лягла в основу наукових досліджень на авторських публікацій таких науковців, як Оксана Пахловська, Вацлав Гавел, Дені де Ружмон, Мілан Кундера, Клаус Бахманн, Даніель Кон-Бендіт — за кордоном, Ліна Костенко, Володимир Шкляр, Тарас Петрів, Володимир Здоровега, Стефанія Андрусів, Ярослава Прихода — в Україні.
У 2009 році виповнилось 60 років з часу створення Ради Європи – міжнародної організації, що об`єднає 47 європейських держав, до складу якої з 1995 року входить й Україна. А також 50 років з дня утворення Європейського суду по правам людини.
З відродженням Української держави почався новий період в історії українського народу, адже здобувши незалежність, Україна отримала можливість безпосереднього спілкування з іншими державами, стала суб’єктом міжнародного життя, включилася в глобальні процеси.
Інтеграція є магістральним напрямком розвитку європейського континенту, який в третьому тисячолітті визначить ситуацію в самій Європі та її місце в світі. Інтеграція до європейських структур є стратегічною метою України, адже є найкращим способом реалізації національних інтересів побудови економічно розвинутої демократичної держави, зміцнення її позиції у світі.
Євросоюз охоплений лихоманкою злиття, поглинання, що охоплює майже всі структури країн-членів та кандидатів в члени Союзу. Введення євро в 11 країнах ЄС прискорило цей процес.
Просування до цього почалося більш ніж як 40 років тому – з утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (1951р.). В Європі основним фактором інтеграційного процесу були ринки та ринкові відносини, та особливо активно – після 1957 року, коли Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Франція та ФРГ підписали Римський договір (25 березня 1957 року) про утворення Європейської Економічної Спільноти (ЄЕС).
Керівники Європейського союзу ніколи не робили таємниці зі своїх технологій, ноу-хау переходу від простих форм інтеграції до більш складних за глибиною та охопленням. Члени ЄС почали зі створення зони вільної торгівлі, яке подовжувалось біля 10 років (з 1958 року до кінця 60-х років).
1. Інтеграційні процеси в сучасному світі
Нині жодна з європейських країн не є настільки сильною, щоб виступити головною дійовою особою, тому компенсувати свою слабкість європейські країни намагаються шляхом створення об’єднаної Європи. Головні інституції, що займаються процесом змін, — це Європейський союз (ЄС) і Північноатлантичний союз (НАТО). Засноване Римським договором 1957 року Європейське Співтовариство спочатку поставило собі за мету створення спільного ринку, а 7 лютого 1992 року відповідно до положень Маастрихтського договору було перейменовано у Європейський Союз.
Евроінтеграція відіграває велику роль у розвитку різних структур та національних культур. Проаналізувати наслідки інтеграції в Євросоюз можна на прикладі Російської Федерації.
Становлення права Європейського Союзу як галузі наукового пізнання в Росії відбувалося в декілька етапів:
Перший етап – 50-ті – початок 70-х рр. ХХ ст. – початковий етап вивчення Європейської інтеграції у СССР.
Другий – середина 70-х – кінець 80-х рр. – формування наукових поглядів в сфері права Європейських співтовариств.
Третій етап – с початку 90-х рр. до нашого часу – сучасний етап вивчення російською юридичною наукою права Євросоюзу.
Ця періодизація умовна. Неможна назвати чітких кордонів кожного етапу, оскільки на практиці вони перетікали один в одного.
У 1951 р. як зазначалося вище, був підписаний договір про утворення Європейського об`єднання вугілля та сталі (ЄОУС) – першого Європейського співтовариства. У 1957р. на основі Римських договорів були засновані Європейське співтовариство по атомній енергії (Євратом) та Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Утворення європейських співтовариств звернуло увагу юристів-міжнародників, істориків, економістів у всьому світі, у тому числі й у СССР.
Діяльність радянських вчених цього періоду мала перелік особливостей. Розробка питань західноєвропейської інтеграції відбувалася, насамперед у рамках історичної та економічної наук та в меншій мірі – науки юридичної. Як зазначав академік Б.Н. Топорін, правові проблеми не займали великого місця в роботах, належного зв`язку між юристами та їх колегами не було.
Особливістю першого етапу була дуже сильна ідеологізація гуманітарних наук, що призводила до утворення штампів мислення, у тому числі і в праві. Під керівництвом Комуністичної партії радянська юридична та економічна наука з самого початку зайняла негативну позицію по відношенню до Співтовариств, оскільки вони були утворені капіталістичними державами. Вчені намагались представити в негативному кольорі процеси, що відбувалися на Заході без якогось аналізу.
В роботах, які друкувалися в той час обов`язково цитувалися слова В.І. Леніна, матеріали з`їздів комуністичної партії та виступи її лідерів, під які „підганялася” дійсність. Ні про яке об’єктивне дослідження, яке було б допущене до публікації, не було й мови. Не можна не погодитись з думкою професора Б.А. Старшуна, який писав, що „наука в таких умовах існувати не може. Мова може бути лише про літературу, яка б містила інформацію, що представляє інтерес для науки”.
Не дивлячись на перевантаження ідеологією, в трудах радянських вчених першого періоду в рамках міжнародного та конституційного права освітлювались у тому числі й правові аспекти діяльності Співтовариств, здійснювалися спроби дати об’єктивний аналіз урядовим договорам, структурі та діяльності головних органів.
Особливо ця тенденція була характерна для другої половини 50-х рр. ХХ ст., коли почався період політичної „відлиги”. За думкою Ю.А. Борко, першим відкритим обговоренням проблем „спільного ринку” була дискусія на сторінках тижневика „Новое время” в січні-березні 1957. У відповідь на статтю Мол чанова Н. „О шумихе вокруг „общего рынка”, заперечували проти тезису про його нейздійсненність. Після проголошення офіційної позиції держави до Співтовариств, дискусія завершилася.
Найбільшим науковим майданчиком, що займалася економічними та політично-правовими проблемами європейської інтеграції з самого початку був Інститут світової економіки та міжнародних відносин – ІСЕМВ АН СССР, відтворений у 1956 р. У ньому працювали вчені, у тому числі ті, які не так давно повернулися із ГУЛАГа. Тут з`явилася перша в СССР школа інтеграційних досліджень. Проблема „спільного ринку” була однією з провідних тем в ІСЕМВ. У 1958, 1959 та 1962 рр. за участю співробітників ІСЕМВ пройшли три наукових конференції, на яких пролунав заклик до об`єктивної оцінки фактів, аналізу статистики та документів.
З`являються роботи (в основному статті), в яких аналізується структура та повноваження основних інститутів Співтовариств. Серед них слід відмітити статтю Д.Д. Каверіна „Суд Европейского экономического сообщества”. В ній показана дійсність „спільного ринку” – це „імперія монополістичних гігантів, що експлуатують мільйони та мільйони робочих”. Пояснюються приводи створення ЄС – боротьба проти світової соціалістичної системи; закріплення економічної бази північноатлантичного блоку. Але, як пише автор, ЄС не прагне послабити властиві імперіалізму протиріччя шляхом введення спільних економічних тарифів, спільної політики в області сільського господарства, транспорту, регулювання ввозу та вивозу товарів, свободи переміщення людей, робочої сили та капіталу.
Стаття професора Кейліна А.Д. „Юридичний механізм Європейського економічного співтовариства” опублікована в журналі „Советское государство и право” у 1963 р. Вона також охоплює політично-правові аспекти. В ній показана головна ціль „імперіалістичної інтеграції” – боротьба проти світової соціалістичної системи.