- про можливі моделі поведінки США як єдиної наддержави, що визначає вектори світової політики в рамках власної стратегії керування ризиками безпеки [14, C. 32].
Три ключові проблеми є пріоритетними для сучасних неореалістичних досліджень безпеки міжнародних відносин і ризиків, пов'язаних з міжнародним тероризмом:
- проблема поширення зброї масового знищення (Weapons of Mass Distruction = WMDs ) і погрози його застосування транснаціональними терористичними організаціями;
- проблема зростання ризиків застосування збройних сил і військових методів рішення проблеми забезпечення безпеки від будь-якого виду погроз, включаючи погрозу міжнародного тероризму;
- проблема конфлікту цивілізацій, лінії якого визначаються основними паттернами диференціації культур, насамперед, розходженнями західної й ісламської цивілізацій.
Неореалізм, як напрямок у теорії міжнародних відносин, сформувався наприкінці 1970-х р., як обновлена версія реалізму, який після цього почали називати «класичним». Виникнення школи неореалізму в міжнародних відносинах пов'язують із публікацією книжки К. Уолца «Теорія міжнародної політики», перше видання якої побачив світ у 1979 року. Обстоюючи основні тези політичного реалізму («природний стан» міжнародних відносин, раціональність у діях основних акторів, національний інтерес як її основного мотиву, прагнення володіння силою), її автор у той час піддає своїх попередників критиці за провал спроб створенні теорії міжнародної політики, як автономної дисципліни.
Відповідно до ідей неореалізму, структурні властивості міжнародної системи фактично не залежать від якихось зусиль малих та середніх держав, будучи результатом взаємодій між великими державами. Це означає, що саме їм і властивий «природний стан» міжнародних відносин.
Взаємодію держав неореалісти розглядають з урахуванням впливу міжнародної структури. Крім конфліктності, неореалізм вивчає й умови співробітництва. При цьому відзначається, що кожна держава все-таки прагне збільшити свою відносну вигоду й враховує можливість обману з боку партнера. Альтернативою політиці з позиції сили вважається політика забезпечення безпеки. Пропонується трохи інше розуміння ролі сили. Якщо класичний реалізм бачить абсолютне благо в її постійному нарощуванні, то неореалізм говорить про достатній рівень сили, який необхідний для виживання держави й захисту національних інтересів. Як надлишок, так і недолік сили однаково чреватий втягуванням у небажаний військовий конфлікт.
Незважаючи на триваючу критику, неореалізм зберігає позиції провідного теоретичного напрямку. Він досить різноманітний по змістом й динамічний у своєму розвитку, при цьому деякі варіанти неореалізму зближаються з іншими теоретичними парадигмами.
Неореалізм як парадигма теорії міжнародних відносин — явище неоднорідне. Головні напрямки неореалізму, крім концептуальних особливостей, відрізняються специфікою в розумінні системності політики. Структурний реалізм опирається на структуралізм; теорія гегемоністської стабільності, теорія циклів (і еволюційна теорія, що згодом почала розвивається з неї), історико-системний напрямок використовують елементи структурно-функціонального підходу; нелінійний аналіз політики має в основі теорію складних систем, теорію динамічного хаосу й інші, позначувані поняттям нелінійності.
У рамках неореалізму розвиваються також приватні теорії, що не претендують на досить повне охоплення міжнародної політики. Вони можуть бути класифіковані за проблемним принципом, тому що спрямовані на вивчення окремих теоретичних аспектів. Між основними напрямками неореалізму існують помітні розходження. Яскравим прикладом служать розбіжності в трактуванні умов стабільності міжнародної системи: якщо для структурного реалізму вона втілена в біполярній конфігурації, то для теорії гегемоністської стабільності - у стійкому пануванні однієї супердержави.
Проте, можна говорити про єдину науково-світоглядну платформу неореалізму: системний підхід у методології, анархічність міжнародної системи, суверенна держава як головний її елемент і діючий суб'єкт, концепція балансу сил як ядро міжнародної політики.
1. Антюхина-Московченко В.И. Основы теории международных отношений / В.И.Антюхина-Московченко, А.А.Злобин, М.А.Хрусталев. - М., 1988.
2. Бжезінський З. Велика шахівниця. — К., 2000.
3. Бжезинский Зб. Выбор. Глобальное господство или глобальное лидерство. — М., 2004.
4. Богатуров А.Д. Очерки теории и политического анализа международных отношений / А.Д.Богатуров, Н.А.Косолапов, М.А.Хрусталев. - М.: Научно-образовательный форум по международным отношениям, 2002.
5. Боришполец К.П. Методы политических исследований / К.П.Боришполец. - М.: Аспект Пресс, 2005.
6. Давыдов Ю. П. Норма против силы. Проблема мироурегулирования. — М., 2002.
7. Делягин М. Г. Мировой кризис: Общая теория глобализации. — М., 2003.
8. Історія розвитку політичної думки. Курс лекцій. Навч. посібник/ В. Маддіссон, Л.Ларченко, В.Степко, Л. Діденко. - К.: Либідь, 1996.- 176 с.
9. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. – Львів, 1995.
10. Кеннеди П. Вступая в двадцать первый век / Пер. с англ. — М., 1997.
11. Киссинджер Г. Дипломатия. — М., 1999.
12. Киссинджер Г. Нужна ли Америке внешняя политика? / Пер. с англ. — М., 2002.
13. Конышев В. Н. Неореализм в современной политической мысли США. - СПб: Изд-во БАН, 2001
14. Конышев В.Н. Неореализм о природе войны: эволюция политической теории. — Спб.: Наука, 2004.
15. Конышев В.Н. О неореализме Кеннета Уолтса // «Полис», № 2, 2004.
16. Лебедева М.М. Мировая политика: Учебник / М.М.Лебедева. - М.: Аспект Пресс, 2006.
17. Мадіссон В. В., Шахов В. А. Політологія міжнародних відносин. — К., 1997.
18. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. — Львів, 2002.
19. Макарычев А.С. Современная западная политическая мысль: «постпозитивистская революция» / А.С.Макарычев, А.А.Сергунин. - Н.Новгород, 1999.
20. . Международные отношения: социологические подходы / Под ред. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарика, 1998. - С.266-306.
21. Мировая политика и международные отношения в 1990-е годы: Взгляды американских и французских исследователей / Под ред. М.М.Лебедевой и П.А.Цыганкова. - М., 2001.
22. Мировая политика: теория, методология, прикладной анализ / Под ред. А.А.Кокошина и А.Д.Богатурова. - М.:КомКнига, 2005.
23. Поздняков Э.А. Системный подход и международные отношения / Э.А.Поздняков. - М.: Наука, 1976.
24. Политическая наука: новые направления / Под ред. Р.Гудина, Х.-Д.Клингеманна / Науч. ред. русск. издания Е.Б.Шестопал. - М.: Вече, 1999.
25. Рябов С.П. Теорія міжнародної політики // Політологічні читання. – 1995. – № 1.
26. Сафронова О.В. Теория международных отношений: Уч. пос. / О.В.Сафронова. - Н.Новгород, 2001.
27. Системный подход: анализ и прогнозирование международных отношений. - М., 1991.
28. Современные международные отношения и мировая политика / Под ред. А.В.Торкунова. - М.: Просвещение, 2004. - С. 66-89.
29. Теория международных отношений на рубеже столетий / Под ред. К.Буса и С.Смита: Пер. с англ. / Общ. ред. и предисл. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002.
30. Теория международных отношений: В 2-х т. - Н.Новгород, 2004.
31. Теория международных отношений на рубеже столетий / Под. ред. К. Буса, С. Смита. — М., 2002.
32. Теория международных отношений: Хрестоматия / Сост., науч. ред. и комм. П.А.Цыганкова. - М.: Гардарики, 2002.
33. Хонин В. Н. Теория международных отношений. Общая часть. — К.: Академ-Пресс, 2005.
34. Хрусталев М.А. Теория политики и политический анализ /М.А.Хрусталев. - М., 1991.
35. Цыганков П.А. Социология международных отношений / П.А.Цыганков, А.П.Цыганков. - М.: Аспект Пресс, 2006.
36. Цыганков П.А. Теория международных отношений / П.А.Цыганков. - М.: Гардарики, 2002
37. Цыганков П.А., Фельдман Д.М. Мировая политика: проблемы теории и практики. — М., 1995.
38. Шепелєв М.А. Теорія міжнародних відносин:підручник. – К.:"Вища школа", 2004.– 622с.
39. Шлезингер А. 1992. Циклы американской истории. — М., 1992.