Все бiльше питань викликає i майбутнє Європейського Монетарного Союзу (далi — ЄМС), до якого прагнуть приєднатись і країни Балтії. Пояснюючи складнощi, що виникли у ЄМС, економiсти посилаються на його природу, яка передбачає високий рiвень монетарної синхронiзацiї по вiдношенню до всiх економiк країн-членiв ЄС. Водночас, синхронiзацiя неоднозначно впливає на нацiональнi економiки країн-членiв Союзу, не кажучи вже про кандидатiв на вступ до ЄС та ЄМС, що перебувають на рiзних рiвнях економiчного розвитку.
Таким чином, основна проблема, яку має подолати Європа протягом найближчих десяти рокiв, якщо прагне пiдтвердити успiшнiсть iнтеграцiї, це десинхронiзація економiчного розвитку країн, що вже входять до ЄС. Цiлком зрозумiло, що процес розширення ЄС за рахунок постсоцiалiстичних країн Центральної та Схiдної Європи лише загострить основну проблему сучасної Європи — десинхронiзацiю економiчного розвитку членiв ЄС. Крiм того, сама процедура прийняття до ЄС країн ЦСЄ вже отримала на Заходi статус «надзвичайно коштовного проекту». Пiдраховано, що для надання фiнансової пiдтримки відносно слаборозвинутим, у порiвняннi з державами Захiдної Європи країнами ЦСЄ, бюджет ЄС потрiбно збiльшувати на 55-65$ млрд. Пiд впливом низки зазначених вище чинників ЄС у 1999 р. кардинально переглянув принципи власного розширення і фактично вiдмовився вiд зобов'язань прийняти в 2003 р. шiсть країн ЦСЄ до Союзу. Фактично, нове керiвництво ЄС заявило про те, що прийом до Євросоюзу вiдбуватиметься для кандидатiв як першого (Угорщина, Польща, Чехiя, Словенiя, Естонiя та Кiпр), так i другого ешелону (Болгарiя, Литва, Латвiя, Румунiя), не по черзi за списком, а у мiру виконання цими країнами прийнятих зобов'язань.
Щодо країн Балтії, то про своє бажання вступити до ЄС Латвія, Литва та Естонія заявили у 1993 році, коли на порядку денному ще не стояло питання докорінного реформування Союзу. У 1995 р. вони стали асоцiйованими членами ЄС. Найбiльших успiхiв на цьому шляху досягла Естонiя. 13 грудня 1997 р. на Люксембурзькому самiті ЄС було ухвалено рiшення про початок переговорiв щодо вступу до ЄС з 6 країнами-кандидатами, серед яких була і Естонiя. У вереснi 1998 р. Естонiя передала до Єврокомiсiї документ, що фіксував її позицiї на переговорах зі вступу до ЄС. Восени 1999 року офіційний Таллінн шокував Європу своїм наполегливим прагненням приєднатись до зони євро, не чекаючи на прийняття Естоніі до ЄС. Наприкiнцi 1999 року Європейська Комiсiя затвердила програму економiчного розвитку Естонiї на 2000-2003 рр., якою передбачається проведення урядом цiєї країни i надалi жорсткої монетарної полiтики та скорочення бюджетного дефiциту. На думку уповноваженого Єврокомiсiї з питань економiки та фiнансiв Педро Солбеса, якщо Естонiя виконає всі показники, зафiксованi ухваленою програмою, то вона не матиме проблем зі вступом до Євросоюзу.
У резолюцiї «Про єдину координацiю роботи з питань iнтеграцiї Литви у Європейський Союз», ухваленiй Сеймом Литви, зафiксовано, що iнтеграцiя до ЄС та iнших захiдних структур є найважливiшим напрямком зовнiшньої полiтики цiєї країни. В серединi 1998 року було проведене перше засiдання Комiтету з питань асоцiацiї Литва — ЄС. Але, на превеликий жаль для литовського полiтичного істеблішменту, сподiвання Вiльнюса на запрошення Литви до переговорiв щодо вступу в ЄС, не виправдались. Давши високу оцінку литовським політичним та економiчним реформам, експерти Євросоюзу визначили коло проблем, без вирiшення яких Литва не може розраховувати на членство в ЄС. Мова йде про встановлення повноцiнного прикордонного контролю; про прискорення темпiв приватизацiї; про ухвалення закону про банкрутство; про закриття Інгалiнської АЕС, де експлуатуються реактори чорнобильського типу (РБМК). На думку литовських аналiтикiв, невдоволення керiвництва ЄС (передусім, Нiмеччини, що вiдмовилась вiд активної пiдтримки iнтеграцiйних прагнень Вiльнюса) викликали дiї литовського уряду, який надав переваги американському капiталу (а не європейському!) при проведеннi приватизацiї стратегiчних об'єктiв литовської економiки. Мається на увазi пiдписання президентом Литви В.Адамкусом у жовтнi 1999 р. закону про умови надання 51% акцiй Мажейкяйського НПЗ та його ДП в управлiння американськiй компанiї Williams International Company. Не зважаючи на зазначені ускладнення, Литва продовжує пошук шляхiв прискорення свого вступу в Євросоюз. Так, зусиллями законодавцiв було впроваджено близько 400 правових актiв, якi вiдповiдають нормам ЄС, що за рiвнем гармонзацiї внутрiшнього законодавства із законодавством ЄС, вивело Литву на 5-6 мiсця серед iнших країнкандидатiв на вступ до цієї структури.
Латвiя, так само як i Литва, не отримала запрошення на проведення переговорiв щодо вступу до ЄС. За офiцiйною версiєю, серйозним бар'єром на шляху Латвiї до ЄС є складна ситуацiя iз статусом некорiнного населення республiки та ухваленням більш м'якого iммiграцiйного законодавства. Незважаючи на певнi труднощi на шляху європейської iнтеграцiї, Латвiя першою з країн Балтiї 14 жовтня 1998 року вступила до Свiтової органiзацiї торгiвлi.
Для порiвняння зазначимо, що розвиток економiчних стосункiв мiж ЄС та Україною визначається лише Угодою про Партнерство та Спiвробiтництво, яка була пiдписана у 1994р. i передбачала створення зони вiльної торгiвлi мiж ЄС та Україною, якщо остання продемонструє достатнiй прогрес у формуванні стабiльної економіки. Проте, на вiдмiну вiд угод про асоцiйоване членство, пiдписаних iз країнами Центральної Європи та Балтiї, угода з Україною не передбачала можливого вступу останньої в ЄС.
2.3 Сьогодення взаємин України та країн Балтії
Розпочавши на початку 1990-х рр. трансформацiйнi перетворення, Латвiя, Литва та Естонiя досягли на шляху реформування своїх суспільств певних успiхiв, що вже визнанi європейським спiвтовариством.
Наприклад, естонський досвiд доводить, що за умов iснування суспiльного консенсусу, взаємодiї мiж владними гiлками та полiтичної волi до здiйснення перетворень у керiвництва країни, вже на 4 рiк економiчних реформ (для Естонiї — 1996 рiк), навiть пiсля важкого перiоду «шокової терапiї» (1992-1995 рр.), може розпочатись етап економiчного зростання. Так, якщо у 1996 р. зростання ВВП складало 4%, то вже у 1997 роцi ВВП Естонiї збiльшився майже на 11%. Країна досягла найбiльшого серед пострадянських держав ВВП на душу населення, який у 1998 р. склав $3197. Припинено зростання iнфляцiї. Внаслiдок вдало проведеної грошової реформи Естонiя має стабiльну валюту — крону, прив'язану до нiмецької марки.
На вiдмiну вiд України, Естонiя вiдмовилась вiд практики запозичень у мiжнародних фiнансових iнституцiй. Брак вiтчизняних iнвестицiй, необхiдних для структурної перебудови економiки, країна долала шляхом створення лiберального податкового законодавства, що сприяло заохоченню прямих закордонних iнвестицiй в естонську економiку. Так, на перший квартал 1999 р., за даними естонського агентства з iнвестицiй, загальна сума iнвестицiй, що надiйшла до економiки країни з 1995 р., склала 2,24 млрд. крон. У 1997 р. в Естонiї розпочалась «велика приватизацiя» у таких галузях, як енергетика, зв'язок, транспорт, що стало додатковим фактором для залучення iнвес- торiв до естонської економiки. Найбiльшими iнвесторами естонської економiки є ТНК Фiнляндiї, Швецiї, США та Нiмеччини. На вiдмiну вiд України, Естонiї вдалося переорiєнтувати свiй експорт на ринки ЄС. У 1998 р. частка ЄС у експортi Естонiї складала 63,3%, в iмпортi — 56,3%.
Суттєвi змiни сталися протягом останнього десятирiччя i в економiцi Латвiї, в якiй економiчну реформу 1991-1995 рр. було здiйснено в 4 етапи. Перший (1991-1992 рр.) етап супроводжувався лiбералiзацiєю усiх галузей народного господарства. На другому етапi (1992-1994 рр.) було призупинено падiння ВВП. Протягом 1994-1995 рр. — третього етапу — спостерiгалось певне економiчне зростання. I, нарештi, з 1996 року (початок четвертого етапу, що триває i досьогоднi) на тлi стабiлiзацiї та економiчного зростання литовський уряд почав здiйснювати структурну перебудову. В результатi, приватний сектор, за пiдсумками 1998 року, давав 60% всього ВВП i забезпечував роботою 2/3 населення країни.
Сьогоднi для Латвiї є актуальними питання приватизацiї таких стратегiчних об'єктiв, як «Латвiя Газе» (державна компанiя-iмпортер газу), Морського пароплавства та «Латвенерго» (державний виробник та iмпортер енергiї). Зазначимо, що хоч Латвiя i випередила решту пострадянських країн за темпами та глибиною структурних перетворень, методи та атмосфера, в якiй вiдбувається приватизацiя латвiйських стратегiчних компанiй, є типовими для приватизацiйних процесiв бiльшостi пострадянських країн. Так, приватизацiя згаданих об'єктiв супроводжувалась гучним скандалом навколо так званої «справи педофiлiв», у зв'язку з якою були висунуті звинувачення проти зацiкавлених у приватизацiї згаданих об'єктiв західними компаніями прем'єр-мiнiстра Латвiї А.Шкеле, мiнiстра юстицiї В.Бiркавса та голови служби державних надходжень А.Сончика. Прем'єр Шкеле, у свою чергу, повiдомив про можливiсть оприлюднення картотеки КДБ СРСР, що зберiгається в литовському Бюро документацiї наслiдкiв тоталiтаризму. В результатi — приватизацiю не було припинено, але її продовження коштувало прем'єр-мiнiстру Шкеле вiдставки на початку квiтня 2000 року.
Найбiльших складнощiв на шляху до ринкової економiки серед країн регiону зазнала економiка Литви через згортання енерго- та ресурсозатратних металообробки та верстатобудування, що до 1989 року складали основу промислового виробництва цiєї республiки.
В цiлому, сутнiсть зовнішньоекономiчної стратегiї, що визначається політичною парадигмою Балтiї, полягає в максимальному обмеженні економiчної залежності вiд Росiї (через диверсифiкацiю iмпорту енергоносiїв) та «прив'язуванні» до себе захiдних країн, передусiм, членiв ЄС (шляхом переорiєнтацiї свого експорту на Європу та продажу членам ЄС у власнiсть стратегiчних об'єктiв). Зазначимо, що Балтiї вдалося частково реалiзувати поставленi завдання. Так, країни ЄС вже стали основними торговельними партнерами Латвiї, Литви та Естонiї. А росiйський капiтал практично не був допущений до участi у приватизацiї стратегiчних об'єктiв на територiї цих країн.