Перший – як раз і полягає в тому, що нині європейська інтеграція – це, передусім, пріоритет внутрішньої політики.
Другий, полягатиме в тому, що Уряд прийняв рішення про створення координаційного бюро європейської інтеграції, яке з 1 січня 2009 року буде нараховувати 70 осіб.
Третій принцип – це фінансовий, що був визначальним в підході Уряду до бюджету 2009 року. Як приклади для фінансування конкретних програм, було відзначено 4 ключових напрямки: інформація, кадри, законодавство і стандарти. На переконання Віце-прем’єр-міністра, Уряд робить все можливе для реалізації політики європейської інтеграції України.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що Україна поки що не досягла значних результатів у процесі інтеграції до Європейського Союзу. Хоча економічні відносини розвиваються інтенсивно, але політичний діалог залишається незмінним на одному і тому ж рівні. Розглядаючи 12 Саміт, як можна констатувати це як позитивний крок на шляху інтеграції України до ЄС.
2. Європа та Україна: шляхи та проблеми інтеграції
Свій намір вступити в Євросоюз наша країна задекларувала ще 1993 року в «Основних напрямах зовнішньої політики України». На жаль, за сімнадцять років мало що змінилося: одні аргументовано – правда, тільки на словах – заявляють про бажання України стати повноправним членом ЄС; інші з не меншим запалом пояснюють, чому ми ніколи не будемо потрібні Європі; а треті… Треті просто мовчки перекладають наші євроінтеграційні прагнення в практичну площину, долаючи при цьому опір як перших, так і других. Одною з головних характеристик вибору пріоритетного вектора політики, що постають перед Україною у векторі зовнішніх відносин – обличчя тих, з ким наша країна має бажання співпрацювати.
Головні риси нової Європи були закладені саме в столітті що минає. Яскравий взірець успішних процесів інтеграції та кооперації європейських країн – Євросоюз. Для багатьох, ЄС – це «євростандарти» демократії та економічного процвітання, соціального благополуччя і особистої свободи громадянина. Стратегія ЄС спрямована на інтеграцію в політичній, торговельно-економічній, військовій, науковій і культурній сферах. Провідні політики і науковці вважають що саме ЄС буде визначати обличчя Європи ХХІ століття, хоча не всі згодні з цією думкою: «Європейський Союз – це найгірша Європа, яку тільки можна собі уявити – якщо не брати до уваги всі інші «Європи», які вже було випробувано протягом століть», – влучно перефразував слова У. Черчилля щодо демократії британський історик і письменник Тімоті Гартон Еш.
Авторитет країни на міжнародній арені залежить головним чином від результатів її зовнішньої політики. Виважена, прагматична, раціональна і далекоглядна зовнішня політика створює передумови для прискорення політичного, економічного і соціального розвитку країни. Багатовекторність лежить в основі зовнішньої політики України, оскільки українська держава має інтереси і на Заході і на Сході. Скільки б не було противників такого курсу, він просто необхідний для України на даному етапі, оскільки дозволяє підтримувати добросусідські відносини з усіма державами, гарантує державну безпеку та забезпечує розуміння і підтримку збоку світового співтовариства. При цьому, виходячи з національних інтересів на міжнародній арені, беручи до уваги історичну традицію, географічну та цивілізаційну близькість з Європою та враховуючи ряд інших факторів, Україна зробила свій «європейський вибір».
За будь-яких умов «європейський вектор» української дипломатії є пріоритетним. Наша держава займає геостратегічну роль в Центрально-Східній Європі. За досить короткий період часу, що пройшов з часу проголошення незалежності України в 1991 році, країна, завдяки активній участі у вирішенні загальноєвропейських проблем не тільки утвердилась на міжнародній арені, але й стала одним із регіональних лідерів. Україна – повноправний учасник таких міжнародних організацій і регіональних утворень як ООН, ОБСЄ, РЄ, ЦЄІ, організація ЧЕС, СНД, ГУУАМ та ін. Можемо впевнено сказати що Україна є невід’ємною складовою побудови нової Європи ХХІ століття. Американський президент Білл Клінтон під час мадридського саміту країн НАТО в 1997 році назвав Україну серцем Європи, – нової, демократичної.
Таким чином, беручи до уваги довготермінові національні інтереси України, інтеграція до європейських структур буде головним чинником, що визначатиме зовнішню політику держави у майбутньому. В Постанові Верховної Ради України Про «Основні напрямки зовнішньої політики України», прийнятою Верховною Радою України в 1993 році, підкреслюються, що перспективною метою української зовнішньої політики є членство у Європейських Співтовариствах, а також інших західноєвропейських або загальноєвропейських структурах. З урахуванням тієї обставини, що майбутнє спрямування зовнішньої політики України, визначатиме теперішнє молоде покоління, можна стверджувати, що орієнтація на єднання і співробітництво з західноєвропейськими державами у перспективі становитиме основний зміст зовнішньополітичних зусиль України. Ніхто не буде заперечувати, що переважна більшість громадян України бажає жити в стабільній, процвітаючій, демократичній, а відтак, «європейській» Україні.
Оскільки визначення зовнішньополітичного курсу невіддільне від внутрішнього розвитку держави, то ці два компоненти суспільного життя України взаємно переплітаються і становлять форму та зміст буття суспільства. За час, який пройшов від здобуття незалежності, Україна у внутрішньому розвитку не досягла особливих успіхів. Республіка, яка в колишньому Союзі посідала провідні позиції в економіці, важко говорити про соціальну сферу, тепер є чи не останньою у багатьох виробничих сферах. Пояснень тут декілька. Поза сумнівом, зіграли роль неконтрольовані (чи формально контрольовані) процеси зворотного переходу від соціалізму до капіталізму, пов’язані з первісним нагромадженням капіталу, що ніде й ніколи не обходилося без шахрайства, крадіжок у великих масштабах тощо.
В цілому, вирішення внутрішніх проблем дозволить Україні заявити про себе, як про сильну європейську країну, та природньо наблизить її до європейських структур, водночас, відсуваючи поняття «багатовекторності» на задній план. А це, в свою чергу, дозволить спрямувати левову частку зусиль держави на подолання перешкод для повноправного членства в ЄС. Очевидно, що й запитання «Коли і як вступить Україна до ЄС?» більше не викликатиме посмішки на обличчях представників Європейської комісії.
3. Участь українських ВНЗ в європейських освітніх програмах
Українські ВНЗ зацікавлені участю у міжнародних програмах у сфері вищої освіти з кількох причин: а) це можливість удосконалити й оновити діяльність ВНЗ; б) це отримання гранту, сума якого дозволяє покрити всі витрати, пов’язані з модернізацією конкретної системи освіти; в) здобуття гранту передбачає суттєве поліпшення іміджу і підвищення конкурентоздатності ВНЗ; г) робота за будь-яким напрямком міжнародної програми або проекту (Tempus, Jean Monnet, Erasmus Mundus, Leonardo da Vinci, Socrates тощо) означає вихід ВНЗ на міжнародну арену та значне розширення й укріплення зовнішніх контактів; д) здобуття гранту дозволяє ВНЗ впровадити практичну реалізацію більшості наукових розробок.
У сучасному світі актуальною є тенденція зростання значення навчання протягом життя (lifelong learning). На сьогоднішній день Євросоюзом розроблено кілька програм, спрямованих на сприяння розвитку та впровадженню на практиці навчання протягом життя. Однією з таких програм є програма імені Жана Моне (Jean Monnet Program).
Програма ім. Ж. Моне реалізується у трьох ключових напрямках:
Jean Monnet Action;
підтримка конкретних ВНЗ Італії, Франції, Данії, Бельгії, Нідерландів і Німеччини, діяльність яких має прямий зв'язок з питаннями європейської інтеграції;
підтримка європейських мереж дослідників і науковців.
Оскільки другий і третій із вищеперерахованих ключових напрямків діяльності орієнтовані на країни ЄС, а українські ВНЗ не можуть брати в них участь, то, на нашу думку, доцільно зупинитись на характеристиці першого ключового напрямку (Jean Monnet Action), повноправним учасником якого може бути й Україна.
Jean Monnet Action включає проведення діяльності і надання грантів за кількома позиціями: європейські модулі ім. Ж. Моне – модуль має розроблятись фахівцями, які володіють необхідними знаннями і досвідом з питань європейської інтеграції.
Викладацькі ставки ім. Ж. Моне (Jean Monnet Chairs) – проектv розробляється під конкретного професора даного ВНЗ, який є визнаним фахівцем у сфері європейської інтеграції і щороку викладає значний обсяг матеріалу стосовно євроінтеграції.
Викладацькі ставки почесного професора ім. Ж. Моне («Adpersonam» Jean Monnet Chair) – грант присуджується висококваліфікованому і досвідченому професору, який протягом тривалого часу ефективно досліджує питання європейської інтеграції та читає один чи кілька повних курсів у освітньому закладі (грант має нерозривний зв'язок з конкретною особою).
Центриv вдосконалення ім. Ж. Моне (Jean Monnet Centers of Excellence) – важливою умовою для членів таких Центрів є їх здатність забезпечити процес реалізації проекту повним комплексом необхідних матеріальних, людських, інформаційних, технічних та інших ресурсів.
Підтримка асоціацій викладачів і дослідників, щоv спеціалізуються на європейській інтеграції – діяльність за проектом має бути орієнтована на проведення викладацької та дослідницької роботи за різними напрямками розвитку євроінтеграційних процесів
Підтримка інформаційноїv та дослідницької діяльності – передбачається організація і проведення зустрічей, конференцій, семінарів та інших подібних заходів, головною метою яких є поширення знань і здійснення досліджень у сфері євроінтеграції, а також підготовки й опублікування результатів зазначених заходів.