Зміст
Вступ
1. Історіографія питань взаємовідносин України та Румунії
2. Історичні аспекти україно–румунських відносин
2.1 Проблеми кордону
2.2 Етносоціальні питання у відносинах України та Румунії
3. Політично–економічні відносини на сучасному етапі
3.1 Відносини у політичній сфері
3.2 Торговельно–економічні відносини
Висновок
Список використаних джерел
Додаток
Ревізії європейських кордонів після першої світової війни, до і під час Другої світової війни заклали складний історичний спадок у процес розвитку українсько-румунських відносин.
Падіння диктатури Чаушеску, розпад Радянського Союзу зробили відносини між посткомуністичною Румунією та незалежною Україною дуже непростими. Деякою мірою період до підписання договору 1997 р. можна визначити як міні-"холодну війну" між офіційним Києвом та Бухарестом. Підписаний в 1995 р. в Парижі Пакт миру та стабільності в Європі визначав українсько-румунські територіальні протиріччя за складністю та небезпечністю аналогічним до румуно-угорських.
Існуюча ситуація певною мірою пов’язана з історичним минулим двох країн. Різноетнічність населення, рівень соціально-економічного розвитку і особливості культурологічного характеру, разом з зовнішньополітичними відносинами, вже неодноразово призводили до спроб радикального вирішення суперечливих політичних питань в південно-східній Європі.
Актуальність теми курсової роботи. Актуальність роботи обумовлюється потребою вивчення та врахування досвіду процесів, які відбувалися в Україні та Румунії, який може бути корисним для розв’язання подібних проблем на сучасному етапі україно-румунських відносин, політичного та соціально-економічного розвитку обох держав. Важливим є й усвідомлення значущості впливу стосунків України і Румунії на перебіг та долю подій на міжнародній арені. Висвітлення цих проблем стає можливим на основі застосування комплексності методологічних підходів, які передбачають, зокрема, розгляд взаємовідносин України і Румунії в історичному аспекті, включаючи сьогодення.
Об’єктом курсового дослідження є Україна і Румунія в контексті політичних та соціально-економічних відносин.
Предметом дослідження є політичне та соціально-економічне життя двох держав їх історичного розвитку та на сучасному етапів.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період 1920 – 2000 – х рр.. ХХ ст.
Якщо казати про територіальні рамки дослідження, то вони охоплюють території України та Румунії.
Отже, не маючи можливості вичерпно дослідити генезу політичних процесів на території зазначених держав, ми ставимо за мету зосередити увагу на вивченні головних чинників взаємовідносин України та Румунії у різні проміжки часу та їх вплив на загальноєвропейську ситуацію. У зв’язку з цим поставлені та вирішуються такі завдання:
- проаналізувати етносоціальні стосунки між українцями та румунцями, визначити рівень взаємовідносин між ними на регіональному рівні;
- вирішення прикордонних питань у взамовідносинах України та Румунії державотворцями;
- проаналізувати основні напрямки політичних стосунків між двома державами;
- виявити основні напрямки торгово-економічних відносин України і Румунії до і після прийняття Україною незалежності;
- розглянути та з’ясувати основні положення договору 1997 року.
Структура роботи. Мета, предмет і завдання дослідження зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатку. Обсяг роботи – 31 сторінка, із них 26 сторінок основного тексту, бібліографія налічує 20 позицій і подана на 2 сторінках.
З наукової точки зору об’єктивно розглянути україно-румунські відносини можливо лише на тлі загальноєвропейського політичного процесу, тобто необхідно їх проаналізувати не лише з точки зору двосторонніх контактів, а й у контексті регіонального співробітництва та чорноморської геостратегії, оскільки стабільне співробітництво між Україною та Румунією відповідає інтересам Європейського Союзу й Північноатлантичного альянсу, зміцнюючи новий устрій об’єднаної Європи у безпосередній близькості до вибухонебезпечних Балкан.
Стан наукової розробки досліджуваної проблеми аж ніяк не можна вважати задовільним. Основний і найбільш вагомий недолік історіографічного характеру – це відсутність фундаментальних історичних досліджень, в яких би ґрунтовно і послідовно аналізувався комплекс проблем суспільно-політичного змісту щодо україно-румунських відносин.
Дослідження Віднянського С. безпосередньо присвячене характеристиці політичних процесів в Україні та Румунії. Дотримуючись тієї точки зору, що стосунки двох країн можуть перейти в конфліктогенний простір, автор зосереджує увагу на вивченні особливостей політичних систем країн. При цьому дослідник аналізує політичну ситуацію у безпосередньому взаємозв’язку з соціально - економічними відносинами в середині кожної з країн.
Важливою також вбачається і стаття Василенка В., об’єктом дослідження в якій стали основні принципи договору 1997 року, підписаного між Україною та Румунією.
Нараховується ряд статей як наукового, так і публіцистичного змісту, автори яких намагалися дати власну оцінку україно-румунським взаємовідносинам в різні проміжку часу. Зокрема це статті Бройде З..
Викликають інтерес і статті, автори яких оцінюють розвиток політичних подій в кожній окремо взятій державі, а саме в Румунії - стаття Кияка Т.; проблемні аспекти сучасних взаємин між Україною та Румунією. Про події в Україні писали Гнатишин І.М., Половець П.С.
Безумовно, жодна з цих розвідок не являє собою ізольовану характеристику тієї чи іншої країни. Весь попередній історичний розвиток взаємовідносин обох країн передумовив взаємозалежність суспільно-політичних процесів, які, як вже зазначалося вище, відбувалися в різні проміжки часу.
Необхідно зазначити той факт, що більшість статей з даної проблематики носять інформативно-публіцистичний характер і наукова цінність їх не визначальна.
Викликають нагальний інтерес окремі праці з даної проблематики, в яких в контексті міжнародних відносин висвітлюються особливості україно – румунських відносин. Це передусім академічні видання наукового характеру.
Втім, ми сподіваємося, що здійснення системного аналізу документального матеріалу у комплексі з об’єктивною оцінкою літератури із зазначеної проблематики, побудоване на принципі історизму, дасть можливість досягти мети курсової роботи.
Для розуміння витоків проблем сучасних взаємовідносин України з Румунією необхідно зупинитися на з’ясуванні основних історичних причин, які покладені в основу стосунків двох держав.
Ослаблена внутрішньою кризою і військовими поразками Османська імперія була змушена визнати 1878 року незалежність Румунської держави, яка виникла на південних кордонах Австро-Угорщини і Росії.
Скориставшись розпадом Австро-Угорської і Російської імперій, а також слабкістю нових держав, що утворились на їхніх територіях, Румунія 1918 року протиправно загарбала українські етнічні території – Південну Бессарабію і Північну Буковину.
На початку 1918 року Румунія на порушення загальновизнаних норм міжнародного права щодо правонаступництва держав окупувала Бессарабію, південна частина якої становила етнічну українську територію і повинна була належати Україні як одній із держав-правонаступниць Російської імперії.
Наприкінці 1918 року Румунія окупувала Північну Буковину, ігноруючи волю представницьких органів українського населення цієї території - Народного Віче та Народної Ради - і нехтуючи тимчасовими домовленостями між українською та румунською Народними Радами, юрисдикція яких поширювалася, відповідно, на Північну Буковину (населену переважно українцями) та Південну Буковину (населену головним чином румунами).
З листопада 1918 року Буковинське Народне Віче ухвалило рішення про приєднання Північної Буковини до Західноукраїнської Народної Республіки. 6 листопада 1918 року на Північній Буковині був сформований регіональний комітет Української Народної Ради, який проголосив встановлення своєї влади на північній частині Буковини. Того ж дня представник центрального уряду Австро-Угорщини на Буковині підписав Протокол про передачу всієї влади на Буковині представникам Української Національної Ради та Румунської Національної Ради, які представляли, відповідно, українське і румунське населення Буковини.
7 листопада 1918 року голови Української та Румунської Національних Рад оприлюднили спільну Декларацію, в якій проголосили верховенство своєї влади на відповідній частині Буковини до того часу, доки не буде вирішено питання про її поділ між українською та румунською державами.
Проте 11 листопада 1918 року румунські війська, долаючи збройний опір українців, захопили Чернівці і окупували територію всієї Буковини.
Окрім порушення згаданої Декларації від 7 листопада 1918 року, дії Румунії суперечили положенням російсько-румунської угоди 1914 року про дружній нейтралітет, згідно з якою Росія взяла на себе зобов'язання протидіяти спробам порушення територіальної цілісності Румунії і визнавала за останньою право у будь-який зручний момент приєднати до себе населені румунами області Австро-Угорської імперії. Іншими словами, щодо Буковини мав застосовуватись принцип більшості населення: уразі розпаду Австро-Угорщини частина її території мала бути поділеною між Російською імперією та Румунією з врахуванням існуючих етнічних кордонів. Отже, відповідно до угоди 1911 року, правил правонаступництва щодо міжнародних договорів і волі населення Північної Буковини, ця територія не підлягала включенню до складу Румунії.