Тобто, національно-культурна автономія, згідно із положеннями цього Закону 1996 p., зовсім не означає створення окремих адміністративно-територіальних одиниць національних меншин, а охоплює в основному лише гарантію їх колективних прав в сфері культури і освіти та збереження етноспецифіки меншин.
На принципах гарантії колективних прав національних меншин законодавчо забезпечено також певні пільги для використання представниками меншин своєї рідної мови, поряд із державною - українською. Згідно із Статтею 8 Закону 1992 p., у роботі державних органів, громадських об'єднань, а також підприємств, установ і організацій, розташованих у місцях, де більшість населення становить певна національна меншина, може використовуватися її мова поряд з державною українською мовою.
Аналіз законодавчої бази України щодо гарантії прав і розвитку національних меншин засвідчує існування достатньої правової бази для збереження специфіки і невеликої словацької спільноти, представники якої мешкають в основному в прикордонній з СР Закарпатській області. Закарпаття є одним із найбільш поліетнічних за складом населення регіонів України. [71.-С.130].(Див.дод.3;4).
Чисельність словацької національної меншини скорочується. В останній час це пов'язано і з виїздом частини етнічних словаків з України до СР. Динаміка словацького населення в Закарпатській області, згідно з офіційними даними переписів населення наступна: 1959 р. - 12 299 чол. (1,3% населення), 1970 р. - 9 573 чол. (0,9%), 1979 р. - 8 245 чол. (0,7%), 1989 р. - 7 329 чол. (0,6%), 2001 р. - 5 695 чол. (0,5%)
Але, згідно з даними культурно-національних товариств словацької меншини, на Закарпатті зараз проживає значно більше осіб словацької національності, ніж зафіксовано офіційною статистикою України, їх чисельність досягає нібито 15-17 тис. чол. [21.-С.60]. Сучасне національне відродження словаків на Закарпатті розпочалося із усамостійненням України і Словаччини. Важливу роль у ньому грають культурно-національні товариства словаків краю. Найбільш авторитетними серед них є: Об'єднана культурно-освітня організація "Матіца Словенска на Закарпатті", заснована у 1994 p., Товариство словаків Закарпаття імені Л. Штура, Ужгородське товариство словаків, Обласне товариство словацької інтелігенції, Закарпатське обласне культурно-просвітнє товариство словацьких жінок "Довіра" та інші.
Найбільшою словацькою культурно-освітньою організацією на Закарпатті є створена в м. Ужгороді в листопаді 1993 року "Матіца Словацька", яка об'єднує на сьогоднішній день вісім первинних організацій, розміщених в місцях компактного проживання словацької меншини. Загальна чисельність цієї організації складає близько 300 членів. Вона має друкований орган на двох мовах - "PodkarpatskySlovak", який висвітлює її роботу, розкриває проблематику сучасного стану словацької національної меншини як в регіоні, так і в Україні в цілому [6.-С.35-38]. Важливим засобом інформації для національних меншин є радіо та телебачення. В січні 1996 року була створена обласна об'єднана телерадіо редакція передач словацькою мовою. З 1993 року і до недавнього часу телепередачі виходили в ефір нерегулярно. Вказана редакція зараз має щоденну 30-хвилинну телепередачу "Словенські погляди", а на радіо - кожну другу та четверту п'ятницю місяця на протязі 50-ти хвилин виходить передача "Словацький калейдоскоп", а також 50-хвшшнна спільна передача з українською, угорською та румунською редакціями - "Радіо - 2000".
Обласна об'єднана телерадіо редакція словацьких передач разом з студією "Кошіце" Словацького телебачення, Національно-етнічною редакцією Словацького радіо з м. Пряшева представляли на міжнародному фестивалі "Мій рідний край" відео- та радіопередачі, які показали життя словацької національної меншини у Закарпатті.
В галузі культури словацької національної меншини також відбулися позитивні зрушення: активно розвивається народне самодіяльне мистецтво, а також народне декоративно-прикладне мистецтво, співацько-танцювальні ансамблі. Щорічно "Матіца Словацька" та інші словацькі культурно-освітні організації в співпраці із Закарпатським обласним управлінням культури проводять дні словацької култури під назвою "Slovenskaveselica", а в співпраці з Середнянською дитячою школою мистецтв проводяться конкурси народної пісні "Zlatyslavik", де приймають участь співацько-танцювальні ансамблі з різних населених пунктів компактного проживання словацької національної меншини [68.-С.115-116].
Культурно-національні організації словаків зіграли активну роль у відроджені словацького шкільництва в області. З 1991 р. в населених пунктах, де компактно мешкають словаки, - в Тур'ї Реметах, Середньому, Глибокому, Великому Березному, Довгому та в кількох школах Ужгорода було запроваджено факультативне вивчення словацької мови. Найбільш інтенсивно впроваджується викладання словацькою мовою в середній школі с. Сторожниця [25.-С.207]. У 1994 р. в Ужгородському університеті було створено словацьке відділення, а потім на його базі сформувалася кафедра словацької філології УжНУ. Допомогу в підготовці національних кадрів надає СР, де здобувають вищу освіту понад 50 представників словацької національності із Закарпаття. На мовних курсах у СР кожен рік підвищують свій рівень знань 25 вчителів і студентів.
Після революції 1989 р. відбулися бурхливі і суперечливі процеси всередині україномовного населення Словаччини. Раніше - в другій половині XX століття цілісна, визнана державою як єдина українська національна меншина розпалася на дві частини - українську та русинську [2; 6-8]. При цьому, кожна із груп почала ідентифікувати себе суттєво відмінною від іншої [2; 8; 20; 22; 42; 73.]. Культурно-національна організація української меншини - Культурна спілка українських трудящих (КСУТ) ЧССР на межі 1989-1990 pp. розкололася і на початку 1990 р. частина колишніх її членів заснувала Союз русинів-українців Чехословаччини (СРУЧ), зараз - Союз русинів-українців Словаччини (СРУС), зберігши до теперішнього часу в основному проукраїнський характер цієї організації [28.-С.36-37]. У відповідь русинська течія створила в березні 1990 р. нове культурно-національне товариство - Русинська Оброда.
Таким чином, українськомовне населення Словаччини, сконцентроване в основному на Пряшівщині - у північно-східній частині країни, в 1990 р. розкололося і етнополітично, і організаційно. Лідери українофільського крила меншини в Словаччині визнають правомірність існування т.зв. культурного русинства, як регіонально-історично обумовленої особливості автохтонного українського населення. Але т. зв. політичний русинізм вважають загрозою для української спільноти в СР, котра може привести до втрати нею національної ідентичності та етнічної спорідненості з українським народом. Лідери словацького русинізму, навпаки, підкреслюють, що русини не є частиною українського народу, а самостійним етносом (чи й народом) Центрально-Східної Європи. Слід підкреслити, що дані антагоністичні погляди притаманні в основному керівній верхівці культурно-національних товариств і частині національної інтелігенції, а серед рядової маси етнічної спільноти вони проявляються лише на рівні буденної само ідентифікації. Такі протилежні підходи верхівки українофільської та русинофільської течій в СР, однак, не дають можливість двом групам українців у Словаччині конструктивно співпрацювати для збереження і розвитку національної самобутності етносу. Періодичне загострення протистояння лідерів двох течій має не завжди сприятливий вплив навіть на міждержавні українсько-словацькі відносини.(Див дод.5)
Згідно з даними перепису населення 2001 p., в Словаччині мешкало 24201 русин (0,5% населення) та 10814 українців (0,2% населення). У 1991 р. чисельність русинів у СР складала 17197 чол. (0,33%), а українців - 13291 чол. (0,25%). При цьому, згідно з даними перепису 2001 p., 80% українців та 90% русинів Словаччини проживають на території Східної Словаччини - в Пряшівському і Кошицькому краї. Тут сконцентровані і їх основні культурно-національні інституції: товариства СРУС -в м. Пряшеві, Русинська Оброда - в м. Медзілаборце.