В Україні кредитні послуги у вигляді факторингу надають тільки комерційні банки. Лізингові послуги надають переважно лізингові компанії. У зв'язку з цим лізинговий кредит умовно віднесено до групи небанківських кредитів.
Залежно від мети використання розрізняють кредити, що спрямовані на фінансування:
оборотних коштів;
основних засобів.
Підприємство має можливість отримувати кредити на придбання товарно-матеріальних запасів, обладнання, інших активів, розширення та модернізацію виробничих потужностей, викуп окремих виробничих комплексів або цілих підприємств.
За терміном надання розрізняють короткострокові (до 1 року); середньострокові (до 3 років) та довгострокові (понад 3 роки) кредити [78; 9].
Короткострокові кредити підприємства можуть отримувати в разі фінансових труднощів, які виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпеченими надходженнями коштів у відповідному періоді. Термін короткострокового кредиту не перевищує одного року.
Середньострокові кредити (від одного до трьох років) надаються на поточні витрати, оплату обладнання та фінансування капітальних вкладень.
Довгострокові кредити (понад три роки) можуть надаватися для формування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію, розширення вже діючих основних фондів, нове будівництво, приватизацію та корпоратизацію підприємств тощо.
Залежно від забезпечення кредити поділяють на 2 групи [83; 12]:
забезпечені;
бланкові.
Забезпечені кредити гарантуються певними видами активів, а саме [8; 14]:
нерухомістю;
цінними паперами;
товарно-матеріальними цінностями;
дебіторською заборгованістю тощо.
Забезпечення кредитів може також здійснюватись: майновими правами, правами підприємств на інтелектуальну власність, землю; гарантіями банків; коштами чи майном третьої особи; іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової компанії).
В Україні як забезпечення кредиту використовують в основному товарно-матеріальні цінності та нерухомість.
Кредити, що їх надають банки підприємствам під заставу державних цінних паперів, називаються ломбардними. У міру розвитку ринку державних цінних паперів значення цього кредиту в діяльності українських підприємств зростатиме.
Бланкові кредити отримують тільки фінансово стійкі підприємства на короткий термін (1–10 днів). У вітчизняній практиці використання бланкових кредитів обмежене.
Порядок надання кредиту передбачає такі види позичок [23; 101]:
прямі;
консорціуми;
позички участі.
Надання прямих позичок передбачає кредитування підприємства безпосередньо одним кредитором.
Консорціумні позички надаються тоді, коли підприємству-позичальнику потрібні кошти в обсязі, який не може бути забезпечений одним кредитором. У цьому разі кілька кредиторів об'єднуються, і кожен з них надає частину загального кредиту.
У консорціумній угоді можуть брати участь не тільки кілька банків, а й кілька підприємств-позичальників, яких стосується конкретний кредитний проект.
Підприємство-позичальник, що бажає отримати кредит у великому розмірі, може самостійно визначити банк, який бере на себе зобов'язання з організації банківського консорціуму та виконання функцій головного банку в кредитній угоді. Як звичайно, головним банком стає один з великих банків, які мають досвід проведення великомасштабних кредитних операцій.
Для отримання консорціумного кредиту підприємство-позичальник готує і подає головному банку, як заведено, таку інформацію [37; 212]:
1) клопотання про отримання кредиту із зазначенням характеру діяльності, фінансового стану підприємства;
2) дані про мету та спрямованість кредиту, термін надання, періоди його погашення;
3) техніко-економічне обґрунтування проекту;
4) інші документи, потрібні для прийняття рішення про кредитування.
Кредитні взаємовідносини між консорціумом та підприємством-позичальником регулюються кредитною угодою, яку підписують усі учасники.
Головний банк акумулює кошти банків-учасників і кредитує підприємство відповідно до кредитної угоди.
За настання строків погашення зобов'язань підприємство повертає кредиторам не тільки позичені кошти та відсотки за кредит, а й відшкодовує всі витрати, пов'язані з організацією та здійсненням кредитної операції у тій сумі та строках, які обумовлені в кредитному договорі.
Позички участі – банки передають (перевідступають) частини позички іншим кредиторам. Домовленість про таку позичку можна укласти навіть без відома підприємства-позичальника.
У зв'язку з низькою кредитоспроможністю більшості українських підприємств у вітчизняній практиці позички участі не практикуються.
Нині найпоширенішим видом кредиту є банківський. За такого кредитування підприємство виступає тільки в ролі позичальника.
Банківський кредит класифікують за такими ознаками [51; 20]:
1) цільове спрямування;
2) термін кредиту;
3) вид відсоткової ставки;
4) валюта кредиту;
5) види обслуговування.
Залежно від цільового спрямування кредит може надаватися:
на фінансування оборотного капіталу;
фінансування основного капіталу;
викуп приватизованого підприємства.
Чинне українське законодавство забороняє надавати підприємствам кредити на покриття збитків від господарської діяльності, на формування і збільшення статутних фондів банків та інших господарських товариств.
Відповідно до банківської практики не можуть отримати кредити підприємства [60; 72]:
проти яких порушено справу про банкрутство (крім кредитування заходів фінансової санації);
під укладені ними контракти, які не передбачають захисту позичальника від можливих втрат, пов'язаних із затримками в поставках товарів;
коли вони мають прострочену заборгованість за раніше наданими кредитами.
Залежно від терміну розрізняють: короткостроковий, середньостроковий і довгостроковий кредити.
Залежно від відсоткової ставки підприємства можуть одержувати кредити з плаваючою і фіксованою відсотковою ставкою.
Позички з фіксованою відсотковою ставкою підприємствам надаються переважно за умов стабільної економіки. Іноді такі позички підприємство може отримати й за умов інфляції, але тільки на дуже короткий термін. За економічної нестабільності підприємствам, як звичайно, надаються позички з плаваючою відсотковою ставкою. Ставки за такими позичками залежать від вартості залучених банками ресурсів, офіційної облікової ставки Національного банку України. Підприємства переважно намагаються отримати в банках позички з фіксованою відсотковою ставкою.
Підприємства можуть одержувати в банках кредити як у національній, так і в іноземній валюті. Для одержання кредитів у іноземній валюті від іноземних кредиторів підприємство мусить зареєструвати кредит у НБУ [55; 180].
Кредитування в іноземній валюті має особливість, яка полягає в тім, що прогнозовані надходження в національній валюті, яких достатньо для купівлі іноземної валюти сьогодні, не можуть уважатися надійним джерелом погашення кредиту, бо можливі зміни валютного курсу. Тому прогноз грошових потоків підприємства здійснюється в іноземній валюті.
Банк видає підприємству позички в іноземній валюті, як і в національній, тільки якщо в підприємства немає простроченої заборгованості за раніше виданими позичками, незалежно від того, в якій валюті їх було надано.
Кредит в іноземній валюті може бути використаний підприємством на фінансування капітальних вкладень, придбання обладнання, сировини, матеріалів. Зокрема, підприємство може передбачати часткове використання виданого кредиту на такі цілі [72; 60]:
оплата комісійних за виконання банком платежів або інших операцій з валютою, які здійснюються відповідно до кредитного договору підприємства з іноземною фірмою;
оплата витрат на відрядження працівників підприємства за кордон у межах установлених нормативів, коли необхідність відряджень підтверджується контрактом;
сплата мита, страхових та митних внесків, які встановлені країною-експортером і віднесені за умовами контракту на імпортера;
оплата транспортних витрат у межах чинних тарифів або документально підтверджених витрат на транспортування експортної продукції;
оплата імпортних контрактів;
оплата витрат на внутрішньому ринку України способом конвертації в національну валюту.
Часом банки відмовляють підприємству у видачі кредитів у іноземній валюті. Так, банк може відмовити підприємству в позичці для спекулятивних операцій, оскільки такі операції мають зависокий рівень ризику.
Підприємства можуть отримати різноманітні види кредитів та послуг кредитного характеру (рис. 1.3) [48; 61].
Строковий кредит – це кредит, який надається цілком відразу після укладення кредитної угоди. Він погашається або періодичними внесками, або одноразовим платежем наприкінці терміну.
Кредитна лінія – це згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми за певний період часу без проведення додаткових спеціальних переговорів [29; 40].
Рис. 1.3. Банківське обслуговування підприємства
Кредитна лінія відкривається, як заведено, на рік, але її можна відкрити й на коротший термін. Відкрита кредитна лінія дає змогу оплатити за рахунок кредиту будь-які розрахункові документи, передбачені кредитною угодою, що укладається між підприємством та банком. Протягом строку дії кредитної лінії підприємство може будь-коли одержати позичку без додаткових переговорів з банком та інших формальностей. Проте за банком зберігається право відмовити підприємству у видачі чергової частини позички в межах затвердженого ліміту, якщо банк виявить погіршання фінансового стану позичальника, невиконання умов кредитної угоди. Через це кредитну лінію відкривають підприємствам зі стійким фінансовим становищем та доброю репутацією. На прохання підприємства ліміт кредитування можна переглядати.