Курсова робота на тему:
"Косовська проблема в міжнародних відносинах"
Вступ
Поняття вороги в Косово має не видуманий характер. Люди різних національностей, різного віросповідання, які жили на сусідніх вулицях чи селах, знали один-одного з дитинства, разом ходили до школи, вважались раніше завжди бажаними гостями, разом відмічали свята… через деякий проміжок часу стали найзапеклішими ворогами. Дозволили втянути себе у кругообіг братовбивчої війни, тим, хто інакше свої амбіції проявити не зміг.
Піддавшись сумнівним ідеям, з однієї сторони, та підтримавши жорстокість з іншої, – вони не подумали, що вороття може вже не бути. Тепер тисячі чоловіків, жінок, дітей та людей старшого покоління, які ні в чому не винні, мусять стати біженцями, терпіти холод, голод і злидні, втрачати рідних і близьких, потерпати від жахітть війни.
Все це відбувається тепер і саме це робить досліджувану тему надзвичайно актуальною. Події в Косово ще не досліджені істориками, не вивчені. Та вони і не можуть бути вивченими та дослідженими об’єктивно ще деякий час, тому, що при розгляді цієї теми верх беруть емоції.
З іншої сторони актуальність даної теми проявляється у тому, що збройний конфлікт у Косово має відгук у міжнародних відносинах, і в тому, що у Косово знаходяться зараз і наші, українські солдати, які виконують там миротворчу місію. Деякі з них звідти вже ніколи не повернуться…
Чому ж так сталося? На це запитання намагається дати відповідь дослідження данної теми.
Метою дослідження курсової роботи є встановлення причин виникнення косівського конфлікту та простеження його розвитку. Вивчення національних, історичних та релігійних передумов Косовського питання, з одного боку та вивчення того, який відгук мало розв» язання цього конфлікту у міжнародних відносинах – з іншого боку. Особлива увага звертається на політику НАТО, ООН та діяльність миротворчих сил KFOR у мирному врегулюванні конфлікту між сербами Косово та албанцями.
До написання курсової роботи були поставлені слідуючи завдання:
1. Вивчити витоки та причини назрівання конфлікту у Косово.
2. Простежити розвиток конфлікту з історичної точки зору.
3. Вивчити національний та релігійний склад населення.
4. Дослідити позиції урядів різних країн та участь міжнародних організацій:
– політика югославського та сербського урядів,
– позиції західноєвропейських держав та міжнародних організацій – НАТО та ООН,
– простежити діяльність миротворчих місій,
– розглянути позиції та участь України у миротворчій діяльності.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від прийняття конституції 1974 року, за якою Косово надається статус автономного краю у складі Сербії до 2006 року, оскільки косівська проблема до цих пір повністю не вирішена.
Географічними рамками виступає сама територія Косово, яка є частиною Сербії, на якій ведеться запекла боротьба між сербами та албанцями.
При написанні курсової роботи використовується проблемно-хронологічний метод дослідження.
При дослідженні та написанні роботи використовувалися праці та газетні статті таких відомих вчених, як: Боленко К.В., Замятіна Т.І, Каменецький М.С., Лавров С.Ю., Маначинський О.С. Роботін Ю.С., Пейков В.С., Пасхін Н.К., Тягутенко Л. В та ін.
Костянтин Боленко У своїй статті розглядає географічне положення та природні умови Косово, також його політичну історію, починаючи з ІІІ ст. до н.е., коли землі Косово попали під залежність Македонського царства – і простежує коли і ким ці землі засилялися, хто на них проживав та в чиїх володіннях ці землі знаходилися в різні часи. Автор намагається дати відповідь на запитання, чому саме за ці землі зараз ведеться запекла боротьба.
Відомий журналіст Тамара Замятіна, яка написала статтю про судебний процес над Слободаном Мілошевичем, висвітлює злочини, які були вчинені ним перед його народом та які звинувачення висунула міжнародна комісія.
Максим Каменецький, доцент кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка, у своїй праці також розглядає пполітичну історію Косово, починаючи з часів середньовіччя, досліджує діяльність албанського національного руху та Визвольної Армії Косово. Розглядає положення Конституції СРФЮ 1974 року, та конституції, яка була прийнята у 1990 році. У його праці розглядаються також національні та релігійні причини конфлікту.
Олександр Маначинський у статті «Косово – осередок напруженості у Союзній Республіці Югославія», розглядає та характеризує всі конфлікти, які відбувалися на Балканському півострові та описує політичну карту Балкан, починаючи з VІІІ ст.
Сергій Володимирович Лавров – керівник групи російських дипломатичних спостерігачів в Косово (червень – серпень 1998 рр.) у статті описує враження від поїздки до Косово, що представляє собою цей край та його населення. Подібна статя у Юрія Роботіна, учасника організації українського журналістського престуру у Косово. Він дає інформацію про структуру військового складу KFOR, сформованого із сил швидкого реагування НАТО, які розташовані на території Німеччини.
Предметом дослідження є населення Косово, серби та албанці.
Об'єкт дослідження сербський уряд, міжнародні організації НАТО, ООН, військова миротворча організація KFOR.
Cтруктура курсової роботи: вступ, два розділи, додатки, список використаних джерел та літератури та висновки.
1. Феномен Косово. Витоки та зародження конфлікту
Балканський півострів через особливості свого геополітичного розташування був і залишається у фокусі зіткнення інтересів різних держав Заходу і Сходу. Можна сказати, що вся історія Балкан – це конфлікт національного етнографічного та релігійного чинників. Іслам наступав на Європу через Балкани, і саме тут він був зупинений. Однак в силу саме цієї обставини, на Балканах склався культурний, економічний і політичний простір, на якому переплелись народи, релігії і культури.
У VІІІ – ХІІ ст. територія Косово та Метохія складали центральну частину сербської держави. Це історична, культурна і духовна колиска сербського народу. Тут існує 1300 пам» яток сербської середньовічної культури. Для історії сербського народу і його духовності особливе місце займає комплекс Печерської патріархії, у якому виділяється церква Святих Апостолів (1253 рік), і церква святого Дмитра (1324 рік). З середини ХІІІ ст. місто Петч сторіччями був місцем перебування релігійного глави сербів. Косово – один з найяскравіших міфів сербської історії, сербська Київська Русь, край оспіваний трубадурами і поетами. Тут народжувалася сербська державність. «Тут у численних древніх монастирях,» – що за висловом одного сучасного сербського письменника, стали тепер « малюсінькими сербськими острівцями в безкрайому албанському морі, бережно зберігаються реліквії нації. [8]
Внаслідок турецьких нападів, що постійно посилювалися, у другій половині ХІУ століття, особливо після поразки сербського князя Лазара у битві на Косовому полі 15 червня 1389 року, у ході якої загинули князь Лазар і султан Мурад І, наступає період ослаблення сербської держави і падіння її у 1459 році.
Сьогодні Косово є головною історичною подією і основою міфологічної свідомості про минуле сербського народу.
Саме сюди турки переселяли албанців-мусульман із гірських районів Албанії, де вони жили сторіччями. У ХУІ-ХУІІ сторіччях відбувається масовий відтік сербського населнння з краю та поширення міграції албанців у цей район. Наприкінці ХУІІ ст. серби приєдналися до боротьби християнської Європи проти Оттоманської імперії і внесли посильний внесок в успіхи християнської армії. Користуючись допомогою сербських повстанців, австрійська армія у війні проти Туреччини (1683–1699) пробилася на територію сучасних Косово та Мнтохії та області Скоп’э.Після того, як австрійська армія потерпіла поразку від більш потужної турецької армії, маси сербського народу на чолі з їхнім духовним керманичем, патріархом Арсенієм ІІІ Черновичем відступали разом з австрійською армією.
Витоки «Албанського питання» сягають часів східної кризи 1878–1879 років, тоді албанське населення Косівського вілаєта Османської імперії виступили на чолі загально-албанського національно-визвольного руху (центром була Албанська ліга, яка знаходилась у Призрені). За підсумками війни 1912–1913 років, частина населених албанцями територій була включена до складу Сербії та Чорногорії. У 1918 році при утворенні Югославії в її склад увійшли і населені албанцями райони Вардарської Македонії. Почалася виснажлива боротьба сербського королівського режиму проти албанських іредентистів.
Албанських та македонських сепаратистів підтримувала Італія, яка була зацікавлена у послабленні Югославії. Італо-німецька окупація Югославії в роки Другої світової вїйни призвела до включення прикордонних з Албанією районів, населених албанцями (Косово, Метохія та частина Санджака), в італійську зону окупації. Так виникла «Велика Албанія». За даними американських спеціальних служб (Office of Stratelik Servis) з квітня 1941 по серпень 1942 року було вбито 10 тис. чол. [8].
Наприкінці 1943 року була створена «Друга албанська ліга», а в квітні 1944 року – 21-А Добровольча дивізія СС «Скандерберг» [8], яка була укомплектована з Албанії та їхніми співвтчизниками з Косово. Символом військової дивізії був Скандерберг, національний герой середньовічної боротьби проти османських завойовників і його герб – двоголовий чорний орел на червоній підставі. Проте ця дивізія виявилася небоєздатною, солдати більше грабували, ніж воювали з партизанами, саме вони і влаштували масову різанину сербського населення. У Косово фашиська влада надавала албанцям земельні ділянки та будинки сербів, які були вбиті або вигнані.
Восени 1943 року албанські партизани звільнили від гітлеровських окупантів місто Дебар, центр населеного албанцями району Югославії та підняли над ним червоний прапор з двоголовим орлом – державний прапор Албанії. Врезультаті відбувся перший албано-югославський конфлікт. Президент Тіто вважав цей акт албанських партизан проявом екстреміського рішення територіально-національної суперечки і запропонував плебісцит, але провести його не вдалося.