Для більше наочного аналізу цього положення, як мені представляється, нам необхідно розглянути ситуацію в рамках трьох тимчасових параметрів: у найближчі кілька років; у період найближчих двадцяти п'яти - тридцяти років; і в період, що випливає за ними.
Положення, у якому ми перебуваємо зараз, в 1990-і рр., цілком «нормально». Це ще не той час, що я б назвав «хаотичним»; скоріше на цей період доводиться фінальна гостра субфаза (або кульмінаційний момент) нинішньої фази «B» циклу по Кондратьєву - порівнянна з періодами 1932 - 1939, або 1893 - 1897, або 1842 - 1849, або 1786 - 1792 р., і т.д. Світові показники безробіття високі, а прибутковості - низькі. Існуючий високий рівень фінансової нестабільності відбиває гостру й виправдану нервозність, що панує на фінансовому ринку, щодо короткострокових перепадів. Зрослі соціальні хвилювання відбивають політичну нездатність урядів запропонувати задовільні рішення на короткостроковий період, що свідчить про їхню нездатність до відновлення відчуття безпеки. У ситуаціях, при яких звичайні засоби, застосовувані для зняття напруги, стають малоефективними, все більшу політичну привабливість як в області внутрішньої, так й в області зовнішньої політики здобувають рішення, пов'язані з тим, щоб зробити козлом відпущення свого сусіда.
У ході цього процесу велика кількість індивідуальних підприємств знижують активність, або реструктуруються, або повідомляють банкрутства, і в більшості випадків більше не відроджуються. Окремі групи робітників і підприємців, таким чином, зникають назавжди. Хоч від цього процесу страждають всі держави, але розподіляються ці страждання далеко не пропорційно. Наприкінці цього процесу деякі держави знову знайдуть колишню силу, інші рівною мірою втратять свій економічний потенціал.
У такі періоди великі держави часто розбиває військовий параліч у силу сполучення факторів внутрішньополітичної нестабільності, фінансових труднощів (і небажання, у силу цього, мати військові витрати) і концентрації уваги на безпосередніх економічних проблемах (що веде до їхньої ізоляції від народу). Типовим прикладом такого паралічу з'явилася відповідь миру на воєнні дії, що спалахнули після катастрофи Югославії. І таке положення речей, повторюю, є «нормальним», інакше кажучи, воно цілком укладається в передбачувані парадигми дій капіталістичної миро економіки.
Потім, як правило, наступає період відновлення. Після того, як баласт скинутий (скорочене споживання предметів розкоші й посилена увага до екологічних проблем) і покінчене з тим, що заважало ефективній роботі (будь те система блату, протекціонізму й штучне роздування штатів або бюрократичні завади), в умовах помірності й помірності повинен наступити новий динамічний підйом нових провідних монополізованих галузей промисловості й заново зложитися новий контингент світових споживачів, за рахунок яких збільшиться платоспроможний попит, коротше кажучи, - обновлений розвиток мирової економіки повинен буде її повісті до нової епохи «процвітання».
Трьома центрами такого розвитку, як ми вже відзначали і як прийняті вважати, стануть Сполучені Штати, Західна Європа і Японія. Протягом першого років десяти фази «А» наступного циклу по Кондратьєву, мабуть, буде проходити гостра конкурентна боротьба трьох цих центрів за просування на ринки своїх різновидів нових товарів. Як показав у своїх роботах Брайан Артур, питання про те, які саме із цих різновидів виявляться на висоті, ніяк або майже ніяк не пов'язаний з технічною ефективністю, але пов'язаний з питаннями, що мають відношення до влади 3). До влади можна було б додати переконливість, хоча в даній ситуації переконливість в основному є функцією влади.
Влада, про яку ми говоримо, являє собою, насамперед, влада економічну, хоча вона опирається на владу державну. Звичайно, цей процес утворить замкнутий цикл: невелика влада веде до невеликої переконливості, що у свою чергу породжує ще додаткову владу, і т.д. Важливу роль тут грає питання про те, наскільки країна сама прагне до лідерства й бореться за нього. У якийсь момент поріг буває перейдений. Цілком зрозуміло, що від такої угоди одержать підприємці США, що повністю дотримують умови такої угоди, їх цілком не витиснуть із ринку. Настільки ж очевидно й те, що одержить від нього Японія, а саме, три переваги: (1) Якщо сполучені Штати - партнер, виходить, вони вже не конкурент; (2) Сполучені Штати в кожному разі будуть залишатися найдужчою військовою державою, а Японія по цілому ряді причин (історія недавнього часу і її вплив на внутрішню політику й регіональну дипломатію, а також економічні переваги від низьких військових витрат) буде ще протягом деякого часу воліти покладатися на військовий захист США; (3) Сполучені Штати усе ще розташовують кращої у світі науково-дослідною структурою в миро економіці, навіть якщо припустити, що згодом їхньої переваги в цій області теж зникнуть. Завдяки такій структурі відносин японські підприємства знизять власні витрати.
Європа (точніше кажучи, ЄС) створить другий економічний блок, що буде серйозним конкурентом союзу Японії й Сполучених Штатів. Інші країни миру будуть пов'язані із двома провідними зонами цього біполярного миру самими різними способами. З погляду економічних центрів влади, при визначенні ступеня важливості інших держав необхідно приймати в увагу три ключових фактори: значення їхньої промисловості для операцій у ключових виробничих напрямках; значення окремих країн для підтримки відповідного платоспроможного попиту на товари найбільш прибуткових галузей виробництва; важливість окремих країн у плані стратегічних параметрів (воєнний стан й/або влада у світі, основні джерела сировини й т.д.).
Двома державами, які ще незначно або недостатньо залучені у дві створювані системи, але залучення їх є надзвичайно важливим у силу всіх трьох наведених вище причин, є Китай для союзу Японії й Сполучених Штатів і Росія для ЄС. Для того, щоб ці дві країни були належним чином інтегровані, їм потрібно буде підтримувати (або у випадку Росії вперше досягти) певного рівня внутрішньої стабільності й законності. Чи зможуть вони вирішити це завдання - можливо, за допомогою зацікавлених сторін, - на сьогодні питання відкритий, але мені представляється, певна ймовірність такого результату існує.
Уявимо собі, що намальована мною картина вірна: виникає біполярна світова економічна система з Китаєм, що становить частина японсько-американського полюса, і Росією, що входить у сферу притягання європейського полюса. Уявимо собі також, що з 2010 по 2025 р. відбувається новий, надзвичайно широкий розвиток світової економічної системи на основі нових монополізованих провідних галузей промисловості. Чого ми зможемо від цього чекати? Чи повториться на ділі період 1945 - 1967/1973 р., trente glorieuses 6) всесвітнього процвітання, відносного миру й - головне - невичерпного оптимізму при погляді в майбутнє?
Цей період буде характеризуватися декількома явними відмінностями. Перше й найбільше для мене очевидне буде полягати в тому, що миро система буде скоріше біполярної, чим одно полярної. Характеристика миро системи в період з 1945 по 1990 р. як однополярної - підхід не дуже широко розповсюджений. Він іде врозріз із загальноприйнятою точкою зору про те, що в період холодної війни мир був розділений між двома наддержавами. Але оскільки холодна війна ґрунтувалася на досягнутої двома конфронтуючими силами домовленості про те, що геополітичний баланс буде залишатися незмінним, і оскільки (незважаючи на всі публічні заяви про конфлікт) ця геополітична угода ніколи істотно не порушувалося ні однієї з конфронтуючих сил, я волію розглядати її як організований (а тому надзвичайно обмежений) конфлікт. Насправді, рішення приймали США, командуючи парадом, а їхні радянські колеги час від часу повинні були відчувати на собі вантаж реального положення речей.
На відміну від цього, у період 2010 - 2025 р., ми не зможемо пророчити, хто саме буде «командувати парадом» - японці в союзі з американцями або ЄС. Занадто збалансованим буде їх реальна економічна й геополітична могутність. Навіть у такому простому й мало значній справі, як голосування в міжнародних організаціях, не буде ні автоматичного, ні легко досяжної більшості. У цій конкурентній боротьбі, напевно, буде зовсім небагато ідеологічних елементів. Основою її будуть майже винятково міркування матеріальної вигоди. Це зовсім не означає, що конфлікт стане менш гострим; просто буде набагато складніше прикрити його чистими символами. Може трапитися й так, що форма вираження цього конфлікту буде все в меншій мері політичної й усе більшою мірою мафіозної.
Друге істотне розходження буде визначатися тим обставиною, що в 2010 - 2025 р. у Китай і Росію може бути спрямований основний потік світових інвестицій, обсяги яких можуть бути порівнянні з капіталовкладеннями, що надходили в Західну Європу і Японію в період 1945 - 1967/1973 р. Але це буде означати, що обсяг засобів, призначених для всього іншого миру, в 2010 - 2025 р. повинен буде відрізнятися від тих ресурсів, які були йому надані в зазначений період. В 1945 - 1967/1973 р. практично єдиним «старим» центром, у який направлялися інвестиції, були Сполучені Штати. В 2010 - 2025 р. постійні капіталовкладення повинні будуть направлятися в Сполучені Штати, Західну Європу і Японію (а також у деякі інші країни, такі як Корея й Канада). Питання в цьому зв'язку формулюється в такий спосіб: скільки залишиться засобів (нехай навіть невеликих) для іншого миру, після того, як будуть здійснені інвестиції в «старі» й «нові» регіони? Відповідь на це питання: очевидно, їх буде істотно менше, ніж у період 1945 - 1967/1973 р.