Контрольна робота з дисципліни «Міжнародний арбітраж»
Тема: «Арбітражна угода та арбітражне застереження»
Київ 2010
План
Вступ
1. Арбітражна угода
1.1 Визначення та загальна характеристика
1.2 Відвід державного суду за непідсудністю
2. Арбітражне застереження
2.1 Визначення та загальна характеристика
2.2 Найбільш популярні юрисдикції
Висновок
Список використаної літератури
ВСТУП
Міжнародний комерційний арбітраж - це третейський суд, постійно діючий або спеціально створений в кожному окремому випадку. Метою міжнародного комерційного арбітражу є розгляд і вирішення по суті міжнародної комерційної суперечки в певній процесуальній формі шляхом винесення обов'язкового для сторін рішення.
Сутність міжнародного комерційного арбітражу формується на підставі арбітражної угоди або застереження між сторонами за їх безпосередньої участі і під їх контролем.
Міжнародний комерційний арбітраж створюється для вирішення особливої категорії спорів, які носять комерційний характер та випливають з цивільно-правових і торгових угод, а також включають "іноземний елемент" в тій або іншій формі.
Важливість існування інституту міжнародних арбітрів для країн колишнього СНД важко переоцінити, особливо враховуючи майже непрацюючу систему національних господарських судів. На жаль, далеко не всі категорії господарських спорів можливо передати на розгляд арбітрів суду.
Сторони, що бажають перенести свій спір у міжнародний комерційний арбітраж мають між собою укласти арбітражне застереження – окреме положення у контракті, яке стосується тільки спорів, що виникатимуть з нього, або арбітражну угоду – окремий документ, який укладається окремо від основного контракту та може передбачати розгляд не одного конкретного, а усіх спорів, які виникатимуть між сторонами
В залежності від обраного вигляду арбітражної домовленості виникають подальші процесуальні особливості розгляду спорів. Адже недосконале складення арбітражного застереження загрожує втратою часу та коштів лише за одним контрактом, тоді як помилки у арбітражній угоді, яка може регламентувати розгляд усіх спорів між цими сторонами, може ускладнити або навіть припинити діяльність цілих корпорацій.
На практиці також виникають варіанти із контрактами на особливо значні суми, тому знання про правильне формування обох видів домовленостей є критичним для будь-якого юриста, який складає зовнішньоекономічні контракти.
1. Арбітражна угода
1.1 Визначення та загальна характеристика арбітражної угоди
Арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними у зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер. ЇЇ може бути укладено у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.
Згідно зі ст. 7 Типового Закону ЮНСІТРАЛ про міжнародний комерційний арбітраж від 21 червня 1985 р. (далі – Типовий Закон) арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні.
Європейська конвенція про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 р., далі – Європейська конвенція), як і чинне законодавство України, оперує терміном “арбітражна угода”, що охоплює як арбітражне застереження в зовнішньоекономічному контракті, так і окрему арбітражну угоду, підписану сторонами або укладену шляхом обміну листами, телеграмами або повідомленнями по телетайпу. Зазначимо, що Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж” від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ (далі – Закон про МКА) містить вказівку на можливість укладення арбітражної угоди за допомогою інших засобів електрозв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди.
Регламент міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, затверджений рішенням Президії Торгово-промислової палати України від 25 серпня 1994 р., протокол № 107 (3) (далі – Регламент МКА при ТПП) послуговується більш зручним для застосування формулюванням: “угода вважається укладеною, якщо вона міститься в документі, підписаному сторонами, або укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телефаксу, телеграфу або з використанням інших засобів зв’язку, що забезпечують фіксацію такої угоди…”. Таке визначення дозволяє використовувати для більш швидкого укладення арбітражних угод і інформаційну мережу Інтернет.
Стаття 207 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. № 435-IV передбачає, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Письмовий правочин має бути підписаний його стороною (сторонами). 1 січня 2004 р. набере чинності Закон України “Про електронний цифровий підпис” від 22 травня 2003 р. № 852-IV. Електронний цифровий підпис у ряді випадків за своїм правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису чи печатки, зокрема, тоді, коли електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; якщо під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; або ж якщо особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті.
Сторони арбітражної угоди можуть передбачити, що спір розглядатиме постійно діючий МКА чи арбітраж ad hoc.
Якщо сторони обрали другий варіант вирішення спору, вони мають самостійно визначити його склад, порядок чи методи призначення арбітрів, установити місцезнаходження такого арбітражу, а також правила процедури, яких мають дотримуватися арбітри.
Найбільш прийнятним у разі передачі спору на вирішення до арбітражу ad hoc є використання правил процедури, передбачених Арбітражним регламентом Юнсітрал 1976 р. (далі – Регламент Юнсітрал).
Що до вибору сторонами права, що підлягає застосуванню, то варто зауважити, що ст. VII Європейської конвенції містить положення, відповідно до якого сторони можуть на свій розсуд встановлювати за загальною згодою право, що підлягає застосуванню арбітрами при вирішенні спору по суті. Якщо відсутні вказівки сторін про право, що підлягає застосуванню, арбітри послуговуватимуться законом, установленим відповідно до колізійної норми, яку вони вважатимуть у цьому випадку такою, що підлягає застосуванню. В обох випадках арбітри керуватимуться положеннями контракту й торговельними звичаями.
Сторони можуть врегулювати в арбітражній угоді питання про кількість арбітрів, їхнє громадянство, процедуру призначення і порядок відводу арбітрів, встановлення забезпечувальних заходів щодо предмета спору. Вони також визначають процедуру розгляду справи МКА, місце проведення арбітражного розгляду, мову (мови), що використовуватимуться в ході арбітражного розгляду, порядок розподілу арбітражного збору, питання про остаточність арбітражного рішення, винесеного МКА, та інші не менш важливі питання.
Укладаючи арбітражну угоду, сторони мають врахувати практику, що склалася в цій сфері.
Арбітражний Регламент Юнсітрал використовує таке типове арбітражне застереження: “Будь-який спір, протиріччя чи вимога, що виникли з цього договору або стосуються його чи його порушення, припинення або недійсності, підлягають вирішенню в арбітражі відповідно до чинного у цей час Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ”. Крім того, в примітці зазначено, що “сторони можуть побажати додати до цього:
a) компетентний орган ... (назва установи або ім’я особи);
b) число арбітрів ... (один або три);
c) місце арбітражу … (місто або країна);
d) мова (мови) арбітражного розгляду …”.
Для української сторони доцільніше визначити в арбітражній угоді правом, що підлягає застосуванню, матеріальне право України. Перевага такого положення полягає в тому, що застосовуватиметься знайоме законодавство, не виникне потреби у вивченні нормативної бази іноземної держави та несення відповідних витрат. Крім того, українському арбітрові легше застосовувати норми українського матеріального права, що позначиться й на термінах розгляду справи.
Важливо чітко визначити право, що підлягає застосуванню. Прикладом некоректного положення про право, що підлягає застосуванню, може бути справа №11/1996 (1997), яку розглядав Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті Російської Федерації. В рішенні МКАС зазначалося: “На думку арбітрів, формулювання, що міститься в договорі: “Договір відповідає матеріальному праву Росії й Італії”, не може свідчити про вибір сторонами права, що має застосовуватися до їхніх відносин”. У цій справі МКАС застосував право, визначене відповідно до колізійних норм, які він вважав такими, що мають застосовуватися (такими нормами МКАС визначив колізійні норми Російської Федерації).
Слід пам’ятати, що в тих випадках, коли сторони не погодили між собою право, що підлягає застосуванню, МКАС при ТПП України використовуватиме колізійні норми, встановлені в частинах десять – чотирнадцять ст.6 Закону про ЗЕД.
Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. № 959-XII
Стаття 6. Договори (контракти) суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності та право, що застосовується до них При відсутності погодження між сторонами відносно права, яке має застосовуватись до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), застосовується право країни, де заснована, має своє місце проживання або основне місце діяльності сторона, яка є:
· продавцем – у договорі купівлі-продажу;
· наймодавцем – у договорі майнового найму;
· ліцензіаром – у ліцензійному договорі про використання виключних або аналогічних прав;