Діяльність Ради економічної взаємодопомоги
Тривале існування двох протилежних соціально-економічних систем обумовило створення в межах їх функціонування відповідних міжнародних економічних організацій. Ці організації сприяли встановленню і розвитку міжнародних економічних відносин не лише між країнами однієї системи, а й між країнами, які належали до різних систем.
Незважаючи на те, що система соціалістичних країн з відомих причин розпалася, той кращий досвід міжнародного економічного співробітництва, який існував у межах цієї системи, потребує свого вивчення і розумного використання стосовно сьогоднішніх політичних і соціально-економічних ситуацій, які склалися у світі.
Відомо, що соціалістичні країни свого часу створили Раду Економічної Взаємодопомоги (РЕВ) і понад 20 інших міжнародних економічних організацій. Особливо важливу роль в організації і здійсненні міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва між соціалістичними країнами відіграла РЕВ. Вона була створена у 1949 р. як організація багатостороннього економічного і науково-технічного співробітництва та інтеграції соціалістичних країн. До неї входили Болгарія, Угорщина, В’єтнам, Куба, Монголія, НДР, СРСР, Чехословаччина. РЕВ була покликана сприяти через об’єднання і консолідацію зусиль країн-членів удосконаленню співробітництва і поглибленню соціалістичної економічної інтеграції, плановому розвитку їх народного господарства, прискоренню економічного й науково-технічного прогресу, вирішенню інших соціально важливих питань. Ця колективна організація функціонувала 42 роки. На її рахунок можна віднести чимало корисних справ. Так, саме вона створила такі могутні міжнародні організації й об’єкти, як єдина енергетична система «Мир», нафтопровід «Дружба», Загальний парк вагонів, десятки спільних підприємств машинобудування, електроніки тощо.
РЕВ була міжнародною організацією. А це означало, що до її складу могла ввійти будь-яка соціалістична країна або інша країна, яка стала на шлях соціалістичного розвитку. РЕВ співробітничала з Фінляндією, Іраном, Мексикою, Нікарагуа та іншими країнами.
РЕВ здійснювала свою діяльність на основі Статуту і Конвенції про правоздатність, які були підписані 14 грудня 1959 р. у Софії і набрали чинності 13 квітня 1960 р. після ратифікації їх відповідними країнами. У своїй діяльності РЕВ керувалася такими документами, як Основні принципи міжнародного соціалістичного поділу праці (1962 р.), Комплексна програма подальшого поглиблення й удосконалення співробітництва і розвитку соціалістичної економічної інтеграції країн РЕВ (1971 р.), Комплексна програма науково-технічного прогресу країн — членів РЕВ до 2000 р. (1985 р.) та ін.
Основними цілями РЕВ було сприяння планомірному розвитку народного господарства країн-членів, прискоренню економічного і технічного прогресу, підвищенню рівня індустріалізації країн з менш розвинутою промисловістю, зростанню продуктивності праці, поступовому зближенню і вирівнюванню рівнів економічного розвитку та неухильному піднесенню добробуту народів країн — членів РЕВ (п. 1 ст. І Статуту РЕВ).
Співробітництво країн — членів РЕВ здійснювалося на основі їх суверенної рівності (п. 2 ст. І Статуту РЕВ), цілковитої добровільності (п. 4 ст. II Статуту).
Акти, які приймалися РЕВ, мали свою специфіку. Якщо були рішення щодо організаційних або процедурних питань, то вони мали обов’язковий характер для всіх країн — членів РЕВ. А якщо ці рішення стосувалися безпосередньо економічного і науково-технічного співробітництва, то за ними органи РЕВ приймали відповідні рекомендації і надсилали їх урядам для розгляду. Якщо рекомендації країною приймалися, то вони мали для неї вже обов’язкову силу.
У разі потреби розгляд в органах РЕВ питань співробітництва міг завершуватися домовленостями між країнами — членами РЕВ про здійснення узгоджених ними заходів (п. 4 ст. IV Статуту).
Вищим органом РЕВ була сесія Ради, яка проводилася не рідше одного разу на рік на рівні глав урядів. Основним органом, який здійснював керівництво діяльністю РЕВ у міжсесійний період, був Виконавчий комітет, до складу якого входили представники усіх країн-членів на рівні заступників, керівників уряду. Цей орган скликався не рідше одного разу в три місяці.
У системі РЕВ були створені комітети з питань співробітництва в плановій діяльності, науки і техніки та машинобудування. З метою організації економічного і науково-технічного співробітництва у відповідних галузях було створено понад 20 комісій (з хімічної промисловості, зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових питань та ін.).
У межах діяльності РЕВ здійснювалась організація міжнародного співробітництва не лише з соціалістичними країнами, а й з країнами інших соціально-економічних систем. Більш як 20 міжнародних організацій, членами яких були держави — представники різних соціально-економічних систем, співробітничали з РЕВ.
У червні 1991 р. на 46 сесії РЕВ припинила своє існування. Як уже зазначалося, це зумовлено передусім тим, що країни — члени РЕВ запізнилися з перебудовою економіки, не спромоглися колективно стати на шлях її інтенсифікації і, врешті-решт, вирішити назрілі соціально-економічні проблеми. Крім того, кризу РЕВ посилили нові політичні ситуації, які склались у східноєвропейських країнах, перехід їх до ринку.
РЕВ — це вже сторінка минулого, історія. Але, незважаючи на це, слід зазначити, що більш як за 40 років своєї діяльності вона чимало зробила для організації міжнародного економічного і науково-технічного співробітництва, відстоювання економічної незалежності не лише країн — членів РЕВ, а й багатьох інших країн світу, особливо тих, що розвиваються. Кращий досвід цієї міжнародної організації буде вивчатися і використовуватися в міжнародній практиці.
Сьогодні дедалі більше керівників східноєвропейських країн визнають необхідність створення нової міжурядової економічної організації, яка б відповідала сучасним умовам, сприяла входженню до структури світового господарства. Адже, як засвідчив досвід міжнародного економічного співробітництва, наздоганяти західні країни разом, а не поодинці — швидше і легше. Ось чому розпочався пошук підходів до нових форм багатостороннього співробітництва між східноєвропейськими країнами.
Список використаної літератури
1. Киреенко А.П. Международная экономика: Учеб пособие: В 2-х ч. – М.: Межд. отношения, 2000.
2. Лук’яненко Д.Г., Поручник А.М., Циганкова Т.М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. – Київ: КНЕУ, 2001. – 488 с.
3. Новицький В.Є. Міжнародна економічна діяльність України: Підручник. – К.: КНЕУ, 2003. – 948 с.
4. Черевань В.П., Румянцева А.П., Романенко Л.Ф. Міжнародна економічна діяльність: Навчальний посібник – Київ: Видавничий дім “Слово”, 2003. – 280 с.
5. Соколенко С.І Глобалізація і економіка України. – К.: Логос, 1999. – 539 с.