− вік і стан здоров’я;
− особисті характеристики того, хто в’їжджає;
− вимоги до умов залучення іноземної робочої сили (її чисельність і співвідношення з місцевого робочою силою, термін перебування);
− фінансову складову (плата за працевлаштування, мито за дозвіл на роботу та ін.);
− заборона на професії, профспілкову і політичну діяльність;
− національно-географічні пріоритети (тобто стимулювання в’їзду вихідців з певних регіонів земної кулі);
− система санкцій часто досить жорстка проти незаконних мігрантів, тих, хто їм сприяє, роботодавцям, які використовують їх працю.
Відомі три основні типи іміграційної політики:
1) чисельності мігрантів і терміну їх перебування в країні;
2) надання можливості перебувати в країні без певного терміну і право на в’їзд членів сім’ї;
3) надання права на постійне проживання імігрантів і, в принципі, дає їм право на отримання громадянства.
Еміграційна політика регулює виїзд робочої сили з країни. Інструменти еміграційної політики можна поділити на інструменти прямої і непрямої дії на еміграційні процеси.
До прямих відносяться:
− ринкові інструменти, наприклад, введення своєрідного податку на виїзд, який покриває витрати держави на освіту і соціальну підтримку;
− обмеження видачі закордонних паспортів;
− заборона на в’їзд певних категорій працівників;
− введення еміграційних квот;
− встановлення певного терміну обов’язкової роботи в країні після завершення процесу отримання освіти (за державний рахунок).
До непрямих інструментів відносяться:
− заохочення валютних переказів із-за кордону;
− надання пільг по валютних вкладах;
− можливість робітникам-мігрантам купляти цінні папери, які не оподатковуються;
− митні пільги тим, хто повертається додому після роботи за кордоном.
В ХХ ст. уряди більшості країн вимушені в тій чи іншій мірі впливати на процеси міграції. При цьому регулюється не тільки кількість імігрантів, їх професійна, статево-вікова структура, а й тривалість перебування в країні.
Кожна країна напрацьовує свої заходи з регулювання в’їзду і виїзду робочої сили в залежності від внутрішньоекономічного стану даної країни. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України дозволив в’їхати у 2009 році до України або залишатися для постійного проживання 7899 іноземцям і особам без громадянства, збільшивши у 2,2 рази квоту імміграції на 2009р. порівняно з 2008р. Квота передбачає дозвіл в’їхати до України 3731 особи, що є батьками, чоловіком (дружиною) іммігранта та його неповнолітнім дітям. Крім того, до квоти входять 345 діячів науки і культури, імміграція яких відповідає інтересам України. Також на в’їзд та постійне проживання було дозволено 251 особі, які раніше були громадянами України.
На міжнародному рівні створено декілька організацій, робота яких направлена на упорядкування процесів міграції: Міжнародна організація праці, Міжнародна організація з міграції, Управління Верховного комісара із справ біженців при ООН, Система постійного нагляду за міграцією при ОЕСР.
Завданнями МОП є:
− сприяння забезпеченню соціальної справедливості для трудящих;
− розробка міжнародної політики і програм, направлених на покращення умов праці і життя;
− розробка міжнародних трудових стандартів, які покликані слугувати керівними принципами для національної влади при проведенні цієї політики;
− регламентація набору робочої сили;
− боротьба з безробіттям;
− гарантування заробітної плати, яка забезпечує нормальний рівень життя;
− захист від професійних захворювань і нещасних випадків;
− захист дітей і жінок;
− регламентація питань соціального страхування і забезпечення;
− організація професійно-технічного навчання. Для реалізації цієї мети у віданні МОП функціонують Міжнародний інститут трудових проблем в Женеві і Міжнародний центр з технічної і професійної підготовки підвищеного типу в Туріні (Італія).
До структури МОП входять:
− Міжнародна конференція праці - вищий орган МОП, який виконує законодавчі функції;
− Адміністративна рада, яка керує роботою різних комітетів і комісії при МОП;
− Міжнародне бюро праці - інформаційний і консультативний орган.
Міжнародна організація з міграції (МОМ) створена в 1949р. як Міжнародна організація із справ біженців. Пізніше її повноваження були розширені, із 1989р. вона була перейменована в МОМ. До МОМ входять 81 держава (46 є постійними членами, а 35 - як спостерігачі).
Основними функціями МОМ, згідно статуту є:
− здійснення упорядкованої і запланованої міграції громадян;
− переміщення кваліфікованої робочої сили, включаючи членів сім’ї, які можуть сприяти розвиткові приймаючих країн;
− організація пересування біженців;
− надання можливостей державам обмінюватися думками, досвідом і співробітництвом у сфері міжнародної міграції.
Основними цілями в сфері міжнародної міграції МОМ визначає такі: найм на роботу; об’єднання сімей; отримання освіти; короткі туристичні, сімейні, ділові візити (терміном до 3-х місяців); пошук політичного притулку (згідно Женевської конвенції); повернення громадян на батьківщину, до своїх етнічних коренів; в’їзд на постійне місце проживання. МОМ - це єдина організація, яка має глобальні повноваження. Вона не є членом ООН, але тісно співробітничає з нею.
Управління Верховного комісара у справах біженців при ООН займається питаннями захисту біженців, реалізації довгострокових рішень в першу чергу репатріації.
Система постійного нагляду за міграцією (СОПЕМІ) при ОЕСР, координує діяльність національних імміграційних управлінь.
Отже, міжнародна міграція робочої сили є одним із важливих і найбільш складних аспектів інтернаціоналізації господарського життя. З одного боку, вона забезпечує перерозподіл трудових ресурсів як фактору виробництва у відповідності з потребами країн, дозволяє освоювати нові регіони, а з іншого - веде до загострення економічних і соціальних суперечностей, що вимагає розроблення спеціальних заходів як на державному, так і на міжнародному рівнях.
Питання для обговорення:
1. Що розуміється під міжнародною (зовнішньою) міграцією робочої сили?
2. Назвіть основні види трудової міграції.
3. Назвіть економічні і неекономічні фактори, що обумовлюють міграцію робочої сили.
4. Класифікуйте форми міграції робочої сили.
5. Які основні міжнародні міграційні потоки робочої сили?
6. Розкрийте сутність понять "міграція", "іміграція", "еміграція".
7. Визначіть позитивні і негативні наслідки міграції робочої сили для економіки країн-донорів.
8. Визначіть позитивні і негативні наслідки міграції робочої сили для економіки країн-реципієнтів.
9. Які міжнародні організації займаються питаннями регулювання міграційних потоків країнами?
10. Назвіть інструменти державної міграційної політики.
В процесі міжнародного обміну товарами, капіталами, послугами між учасниками зовнішньоекономічних зв’язків виникають міжнародні валютні відносини. Міжнародні валютні відносини - сукупність відносин, що виникають між країнами в процесі здійснення міжнародних валютних, розрахункових і кредитно-фінансових операцій.
Суб’єктами валютних відносин є: держава, підприємства (експортери та імпортери), банки (в першу чергу транснаціональні), фінансові інститути, валютні брокери, фізичні особи. Для того, щоб регулювати валютні відносини, що виникають між різними суб’єктами, необхідна валютна система. Під валютною системою розуміють сукупність грошово-кредитних відносин, що склалися між суб’єктами світового господарства на основі інтернаціоналізації господарського життя, розвитку світового ринку і які закріплені у міжнародних договірних і державно-правових нормах.
Виділяють національну, регіональну і світову валютні системи. Національна валютна система - це форма організації валютних відносин країни, яка склалася історично і закріплена національним законодавством, а також звичаями міжнародного права. Національна валютна система виконує такі функції:
− формує і використовує валютні ресурси;
− забезпечує зовнішньоекономічні зв’язки;
− забезпечує оптимальні умови функціонування національного господарства.
Світова і регіональна валютні системи мають міжнародний характер і обслуговують взаємний обмін результатами діяльності суб’єктів національних економік. Регіональна валютна система - це форма організації валютних відносин кількох держав певного регіону, закріплена у міждержавних угодах і в створені міждержавних фінансово-кредитних інститутів. Світова валютна система - це глобальна форма організації валютних відносин в рамках світового господарства, закріплена багатосторонніми міждержавними угодами і регулюється міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями.
Світова валютна система включає, з одного боку, валютні відносини, а з іншого валютний механізм. Валютні відносини представляють собою повсякденні зв’язки, в які вступають банки, фірми, приватні особи на валютному і грошовому ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних і валютних операцій. Валютний механізм представляє собою правові норми та інструменти, які функціонують як на національному, так і на міжнародному рівні.
Основними функціями світової валютноїсистеми є:
− опосередкування міжнародних економічних зв’язків;