Класифікація статей платіжного балансу за методикою МВФ (Варіант 1)
A. Поточні операції:
Товари;
Послуги;
Доходи від інвестицій;
Інші послуги і доходи;
Приватні односторонні перекази;
Державні односторонні перекази;
Разом А - баланс поточних операцій
B. Прямі інвестиції та інший довгостроковий капітал:
Прямі інвестиції;
Портфельні інвестиції;
Інший довгостроковий капітал
C. Інший короткостроковий капітал;
D. Помилки і пропуски;
Разом А+В+С+D - баланс руху капіталу.
E. Компенсуючі (балансуючі) статті;
F. Надзвичайні джерела покриття сальдо;
G. Зобов’язання, що утворюють валютні резерви іноземних офіційних органів
Разом А+В+С+D+F+G
H. Підсумкова зміна резервів
Золото
СДР
Резервна позиція у МВФ
Інші вимоги
Разом: А+В+С+D+Е+F+G+Н.
Схема платіжного балансу (Варіант 2)
| Назва розділів | Кредит (+) | Дебет (-) |
| I. Рахунок поточних операцій1. Товари2.Послуги3. Доходи від інвестиційі оплата праці4.Поточні трансферти | ЕкспортЕкспортНадходження відНерезидентівОтримані | ІмпортІмпортВиплати нерезидентамВиплачені |
| II. Рахунок операцій з капіталом іфінансовими інструментами5. Капітальні трансферти6.Прямі інвестиції7.Портфельні інвестиції8.Інші інвестиції | ОтриманіВ країнуЗбільшення зобов’язань по відношення до нерезидентівЗбільшення зобов’язань по відношенню до нерезидентів | ВиплаченіЗа кордонЗбільшення вимог до нерезидентівЗбільшення вимог до нерезидентів |
| III. Чисті помилки іпропуски | ||
| IV. Зміни валютнихрезервів | Зменшення | Збільшення |
Джерело: Мировая экономика и международные экономические отношении. В 2-х частях. Под ред.Р.И. Хасбулатова. Ч.2. -М.: Гардарики, 2006. – с234.
Торговий баланс, баланс послуг і баланс некомерційних операцій за методикою класифікації МВФ відповідає розділу А "Поточні операції". Ця частина платіжного балансу частіше всього публікується і аналізується. Статті В і С відповідають балансу руху капіталів. При цьому доходи і платежі, пов’язані з вивезенням капіталу, розміщені у розділі А. Баланс за сумою статей А, В, С і D (вони називаються основними статтями) в окремих країнах розцінюються як підсумковий баланс. Але МВФ рекомендує підраховувати підсумковий баланс з урахуванням статей Е, F і C. Ці статті називаються балансуючими і характеризують джерела і методи погашення сальдо платіжного балансу. Стаття Н показує, яким чином всі попередні статті впливають на стан офіційних золотовалютних резервів країни.
Стан платіжного балансу та його окремих складових має велике значення з точки зору макроекономічної рівноваги в цілому. Тому зовнішня рівновага економіки, стан торгового і платіжного балансів, рівень валютного курсу є пріоритетними цілями макроекономічної політики держави. Концепцію загальної економічної рівноваги як універсального засобу аналізу економічної рівноваги запропонував Л. Вальрас.
Суть економічної рівноваги полягає в дотриманні відповідності між матеріально-речовою і вартісною частинами суспільного продукту, між попитом і пропозицією на ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ринку праці, послуг, технологій тощо). Економічна рівновага - це стан господарської системи до якого вона прагне. Тому, при всій складності отримання інформації про зовнішньоекономічні угоди і труднощах складання платіжного балансу його дані необхідні для вироблення макроекономічної політики і прийняття рішень для її реалізації.
Платіжний баланс, як продукт відкритої економіки, передбачає наявність на макроекономічному рівні наступної рівності:
NX=V- (C+I+G),
де NX - чистий експорт; V - величина сукупного виробництва; C - споживання; I - інвестиції; G - державні витрати.
Якщо величина сукупного виробництва зменшується на стільки, що країна не покриває внутрішніх витрат, то вона імпортує різницю. І навпаки, якщо величина сукупного виробництва перевищує внутрішні витрати, то країна експортує різницю (величина чистого експорту є позитивною).
Якщо розглядати глобальну світову економіку в цілому, то сума чистого експорту (Х-Q) всіх країн повинна дорівнювати O, тому що те, що є експортом (X) для однієї країни є імпортом (Q) для іншої країни. Сума потоків капіталу також дорівнює О, так як те, що "витікає" з однієї країни, відповідно надходить до іншої країни.
Країнам, в яких негативне сальдо (дефіцит) по основних статтях платіжного балансу, необхідно стимулювати експорт національних і одночасно стримувати імпорт іноземних товарів і послуг, а також залучати довгострокові іноземні капітали і обмежувати вивезення національних капіталів. Якщо ж цих заходів недостатньо для зменшення обсягу дефіциту по основних статтях балансу, то повинні бути використані методи балансування платіжного балансу за допомогою балансуючих статей.
Балансуючі статті характеризуються обмеженою самостійністю. Це, як правило, статті, які відображають зміни у валютних резервах, короткострокових активах, окремі види іноземної допомоги, зовнішні позики, кредити міжнародних фінансових організацій. У підсумку показники основних і балансуючих статей взаємно погашаються.
Отже, в ситуації дефіциту платіжного балансу країни існують два способи його покриття:
− балансування, усунення диспропорцій в експортно-імпортних операція;
− фінансування зобов’язань.
Балансування дефіциту платіжного балансу відбувається за двома методами: а) збільшення експорту і б) обмеження імпорту.
Збільшення експорту може здійснюватися різними методами. Серед них: експортна премія, експортний кредит, експортні замовлення, демпінг, експортні субсидії. Обмеження імпорту може здійснюватися різними методами. До їх числа відносяться заходи протекціоністської і рестриктивної політики. Протекціоністська політика в свою чергу може приймати форму тарифних і нетарифних обмежень. Рестриктивна політика полягає у введенні обмежень для населення країни на споживання імпортних товарів. Для цього проводяться заходи по зменшенню платоспроможного попиту населення.
До тимчасових методів балансування платіжного балансу відносяться: отримання іноземних позик і ввезення підприємницького капіталу; використання короткострокових кредитів; надання МВФ країнам-членам резервних кредитів; мобілізація коштів на світовому фінансовому ринку (кредити банківських консорціумів, облігаційні позики); пільгові кредити по лінії програм іноземної "допомоги".
Кінцевими методами балансування вважається: вивезення золота; купівля іноземної валюти в обмін на золото; використання коштів із внутрішнього валютного резерву країни.
Питання для обговорення:
1. Назвіть основні види балансів міжнародних розрахунків.
2. Дайте визначення розрахункового балансу.
3. Що таке "загальне сальдо" платіжного балансу?
4. З яких статей складається платіжний баланс поточних операцій?
5. З яких статей складається баланс руху капіталів?
6. Що розуміється під основними і балансуючими статтями платіжного балансу?
7. З яких основних елементів складаються резервні активи країни?
8. Дайте визначення поняття "резервні активи" країни.
9. Що відображає сальдо рахунку поточних операцій?
10. Який найбільш розповсюджений метод регулювання платіжного балансу?
11. Назвіть основні способи покриття дефіциту платіжного балансу.
12. Назвіть основні шляхи збільшення експорту і обмеження імпорту.
Термін "економічна інтеграція" виник в 30-і роки ХХ ст. у працях німецьких і шведських економістів, однак і сьогодні існує декілька десятків його визначення.
Міжнародна інтеграція - це економічна категорія, яка означає об’єктивну закономірність розширення взаємодії країн у глобальному масштабі на основі єдності цілей і інтересів внаслідок інтернаціоналізації господарського життя, розвитку системи міжнародного поділу праці і політичної взаємодії.
Під міжнародною економічною інтеграцією розуміється висока ступінь інтернаціоналізації виробництва на основі розвитку глибоких стійких взаємозв’язків і розподілу праці між національними господарствами, що веде до поступового зрощування відтворювальних структур ряду країн.
Інтеграційний процес зачіпає різні сфери і сектори національного господарства і надбудови держав, які вступають в інтеграційну взаємодію. Для об’єктивної оцінки міжнародних інтеграційних процесів в глобальному світі доцільно розглядати різноманітні шляхи їх прояву:
за учасниками - мікро-, мезо-, макро- та мегарівень;
за географічною ознакою - глобальний, регіональний і субрегіональний рівні.
Регіональна економічна інтеграціяпредставляє собою процес розвитку стійких економічних зв’язків і розподілу праці національних господарств, який охоплюючи зовнішньоекономічний обмін і сферу виробництва, призводить до тісного переплетення національних господарств і створення єдиного господарського комплексу у регіональному масштабі.
Спонукальним мотивом утворення регіональних економічних об’єднань виступає намагання держав, які займають неоднакове положення у світовому господарстві, зміцнити свої позиції за рахунок розширення масштабів виробництва і збуту, перетворення національних ринків інших країн у свій внутрішній ринок.
Регіональна інтеграція характеризується деякими істотними ознаками, які в сукупності відрізняють її від інших форм економічної взаємодії країн:
взаємопроникненням і переплетенням національних відтворювальних процесів держав-учасниць інтеграційного угрупування;