Інформаційні фактори: радикальна зміна засобів ділового спілкування, обміну виробничою, науково-технічною, економічною, фінансовою інформацією, можливості оперативного, своєчасного і ефективного вирішення виробничих, науково-технічних, комерційних завдань на міжнародному рівні, що безпосередньо пов’язано з успіхами у електроніці, створенням електронної пошти, Інтернету; формування систем, що дозволяють із єдиного центру управляти виробництвом, яке розташоване в різних країнах. Комп’ютеризація, системи електронних рахунків і пластикових карток, супутниковий і оптоволоконний зв’язок дозволяє практично миттєво переміщувати фінансову інформацію, укладати угоди, переказувати кошти з одного рахунку на інші незалежно від відстані і державних кордонів.
Політичні фактори: послаблення жорсткості державних кордонів; полегшення свободи пересування громадян, товарів, послуг і капіталів та ін.
Таким чином, глобалізацію світової економіки можна охарактеризувати як посилення взаємозалежності і взаємовпливу різних сфер і процесів світової економіки, що виражається у поступовому перетворенні світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, капіталу, робочої сили і знань.
Форми прояву глобалізації наступні:
- поглиблення інтернаціоналізації виробничо-технологічних процесів;
- поглиблення інтернаціоналізації обміну товарами і послугами;
- поглиблення інтернаціоналізації капіталу;
- зростання впливу виробництва і споживання на навколишнє середовище;
- формування глобальної інфраструктури;
- глобалізація використання факторів виробництва;
- збільшення масштабів міжнародної міграції робочої сили та ін.
У світовій практиці відомі два основних рейтинги оцінки глобалізації на рівні окремих країн світу. Перший розробив Швейцарський інститут дослідження бізнес-циклів (Цюріх), а другий - компанія А. Корнеги і журнал ForeignPolicy. За обома рейтингами щорічно розраховуються індекси глобалізації, відповідно KOFі CEIP. Індекси глобалізації KOFрозраховується за трьома показниками: - економічна глобалізація (Keg34%); - соціальна глобалізація (Ksg37%) і політична глобалізація (Kpg29%).
Індекс глобалізації (ІCEIP) визначається за чотирма показниками: економічна глобалізація (Ieg0,25%); персональна глобалізація (Ipeg0,25%); технологічна глобалізація (Itg0,25%); політична глобалізація (Ipg0,25%).
Не дивлячись на очевидність глобальних тенденцій в сучасній світовій економіці, які несуть в собі позитивні елементи, що характеризують економічний і технологічний прогрес, рух до цілісності світу, глобалізація, разом з тим, в процесі свого розвитку виявила чимало негативних наслідків і суперечностей, які внутрішньо властиві даному явищу на нинішній стадії його розвитку. Нині сформувалося широке коло супротивників глобалізації, до якого входять вчені, політичні і громадські діячі, представники профспілкових і церковних організацій. Особливу роль в критиці глобалізації відіграють так звані неурядові організації: "Greenpeace" і "FriendsoftheEarthInternational", що виступають проти забруднення навколишнього середовища; " OxfamInternational" і "PublicCitizen", які виступають за справедливі умови зовнішньої торгівлі; "Zapatistas" і "ViaCampesina", завдання яких - боротьба із злиднями. Питання критики сучасних глобальних тенденцій різноманітні. Вони включають політичні, економічні та культурні аспекти. Стосовно економічної глобалізації, то критичні аргументи можна систематизувати таким чином:
1. Глобалізація загострює нерівність і бідність у всьому світі. Одна із важливих сучасних економічних проблем - злиденність широких прошарків населення багатьох країн "третього світу". Так, п’ята частина людства існує за еквівалент менше одного долара в день, а нижче 2 доларів в день - межа рівня бідності існування 2,6 млрд. осіб, а це половина мешканців країн, що розвиваються. Якщо ж взяти співвідношення ВВП на душу населення в самій багатій країні (Люксембург,71400 дол.) до середнього доходу на душу населення в самій бідній країні (Сомалі, менше 600 дол.), то воно буде дорівнювати 120:
2. 1. Якщо порівняти середній дохід самого багатого одного відсотка громадян США (три мільйони осіб з щорічним доходом 700 тис дол.) із середнім доходом самого бідного одного відсотка населення Конго (650 тис. осіб з доходом приблизно 140 дол.), то співвідношення складе 5000: 1.
Отже, можна припустити, що глобалізація вигідна лише розвинутим країнам, в той час, як в країнах, що розвиваються вона обумовлює багаточисельні негативні тенденції. Цю думку висловлюють противники глобалізації. Як вказує популярна неурядова організація "Attac" - соціальна і матеріальна диференціація між Північчю і Півднем стає все очевиднішою: багаті стають все багатшими, а злидні в третьому світі зростають.
3. Істотні недоліки міжнародного торгового порядку і несправедлива практика міжнародної торгівлі гальмує розвиток країн, що розвиваються. Як відмічає американський економіст Дж. Стігліц у міжнародних торговельних угодах існує асиметрія. Розвинуті країни настояли на тому, щоб країни, що розвиваються відмінили торговельні субсидії і торгові митні бар’єри для товарів у виробництві яких вони мають порівняльні переваги, але самі вони не відповіли взаємністю на товари цих країн. Наприклад, в сфері сільського господарства США надають своїм фермерам-виробникам бавовни більше ніж 100% -ву субсидію,що складає 4 млрд. дол., в той час як вартість виробленої бавовни дорівнює 3,5 млрд. дол. Це дозволяє США продавати бавовну по зниженим цінам, що знижує і світові ціни на бавовну. В той час як 25 тис. американських фермерів розкошують, 10 млн. африканських бавовнярів несуть великі збитки. В окремих африканських країнах втрати доходів місцевих виробників бавовни складають 1-2% ВВП. В цілому ж, за оцінкою Світового банку, через погіршення умов торгівлі африканські країни щорічно втрачають 70 млрд. дол., що набагато перевищує розміри іноземної допомоги.
Асиметрія існує не тільки в галузі сільського господарства, а й у сфері послуг. В ході Уругвайського раунду СОТ лібералізація була розповсюджена і на сферу послуг, до того ж не на усі її види, а тільки на фінансові, де США мають явні переваги.
Багаторічні протести країн, що розвиваються проти несправедливості торгових угод у сфері сільського господарства і послуг спонукають СОТ знову внести ці питання в порядок денний чергового раунду переговорів. Цей раунд було навіть названо "раундом розвитку". Однак, США і Європа не пішли на поступки і переговори провалилися.
Недоліки в роботі СОТ дають привід для різкої критики діяльності цієї організації з боку економістів, представників союзів промисловців і підприємців, а також неурядових організацій. Зокрема, неурядові організації стверджують, що світова торгова система збільшує нерівність між тими, хто "все має", і тими, хто "не має нічого" і вимагають проголошення нової концепції Світового торгового порядку.
4. Лібералізація фінансових ринків привела до багаточисельних негативних тенденцій. Одним із основних індикаторів глобалізації є бурхливий розвиток міжнародних фінансових ринків. Глобалізація охоплює практично всі сфери фінансової діяльності (грошову, кредитну, операції з цінними паперами, а також деривативні фінансові інструменти). Фінансова глобалізація породжує велику кількість проблем, що дає підставу для розробки критичних аргументів. Критика фінансової глобалізації зводиться переважно до таких аспектів:
- глобалізація робить фінансові ринки неконтрольованими;
- у господарській практиці часто відбуваються "помилки фінансових ринків";
- в умовах глобалізації виникає проблема негативного впливу на економічну політику держави (податок Тобіна);
- фінансові кризи на нових (нерозвинутих) фінансових ринках;
- діяльність МВФ і Світового банку мали багаточисельні помилки. Так, на думку Дж. Стігліца, кризові тенденції у фінансових секторах викликані такими факторами: а) задоволення вимог МВФ про швидку лібералізацію фінансових ринків; б) беззаперечне розповсюдження вимог "Вашингтонського консенсусу" на країни, що розвиваються; в) помилкові дії МВФ при ліквідації наслідків фінансових криз, які ще більш посилювали кризові тенденції.
5. Переміщення виробництва за кордон " непатріотично" сприяє появі масового безробіття. В умовах глобалізації спостерігається масове переміщення виробництва із розвинутих країн в країни, що розвиваються або інші індустріальні країни з більш низьким рівнем заробітної плати. Основна мета переміщення виробництв - зменшення витрат. Мова йде переважно про працемісткі галузі, де рівень заробітної плати в індустріальних країнах традиційно високий. Критичні аргументи в цьому аспекті посилюють той факт, що в результаті переміщення виробництва у розвинутих індустріальних країнах різко скорочується кількість робочих місць, що викликає негативний ефект з точки зору професійних можливостей місцевого населення. Таким чином, діяльність багатонаціональних корпорацій, пов’язана з переміщенням виробництв за кордон, визнається "непатріотичною" і розглядається як одна із передумов масового безробіття в індустріальних країнах з усіма негативними соціальними наслідками.
Отримавши найбільший розвиток в економічній сфері, глобалізація наприкінці ХХ ст. вийшла за її межі і стала реально перебудовувати політичну структуру світу. Людство вступило у надзвичайно складну епоху свого існування, коли світ одночасно організується і хаотизується, глобалізується і локалізується, об’єднується і роз’єднується. Тому сьогодні в центрі уваги знаходяться такі суперечності глобалізації: