На світовому ринкупослуг домінують вісім провідних країн, на які приходиться 2/3 світового експорту послуг і більше 50% імпорту. Частка першої п’ятірки складає 50% експорту. При цьому на чотири країни - США, Великобританію, ФРН і Францію - приходить 44% всього світового експорту послуг.
Існують певні особливості послуг: невідчутність; невіддільність від джерела, тобто торгівля послугами пов’язана з їх виробництвом; послуга, як правило, не має уречевленої форми; непостійність якості; незберігаємість і нетранспортабельність.
У відповідності з Порадником МВФ щодо платіжного балансу до складу послуг відносяться такі їх види: транспортні послуги; туристичні послуги; послуги зв’язку; будівельні послуги; страхування, фінансові послуги, комп`ютерні і інформаційні послуги, роялті та ліцензійні платежі, інші ділові послуги.
Розроблений в ході Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів і діючий в рамках СОТ Класифікатор послуг включаєбіля 160 узагальнених видів послуг, згрупованих у наступні 12 розділів:
1. ділові послуги - 46 галузевих видів послуг;
2. телекомунікаційні послуги - 25 видів;
3. будівельні та інжинірингові послуги - 5 видів;
4. дистиб’ютерські послуги - 5 видів;
5. загальноосвітні послуги - 5 видів;
6. фінансові послуги, включаючи страхування - 17 видів;
7. послуги із захисту довкілля - 4 види;
8. послуги з охорони здоров’я - 4 види;
9. туризм і мандрівки - 4 види;
10. послуги в галузі організації довкілля, культури і спорту - 5 видів;
11. транспортні послуги - 33 види;
інші послуги (наприклад, побутові).
Звичайно діючий в рамках СОТ Класифікатор потребує подальшого розвитку і уточнення, але він є першим кроком у виключно важливій галузі - класифікація послуг для практичних і торгово-політичних цілей.
З 1 січня 1995 року діє Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка увійшла як невід’ємна складова частина в пакет документів про створення СОТ. ГАТС діє в рамках СОТ. В ГАТС передбачено чотири способи надання послуг:
1. транскордонне постачання (ситуація, коли продавець і покупець послуги не перетинають кордон, його перетинає тільки послуга. Наприклад, надання юридичних консультацій через засоби зв’язку або участь у кореспондентській навчальній програмі зарубіжного закладу тощо);
2. споживання за кордоном (ситуація, коли споживач із однієї країни купує і споживає послугу на території іншої країни. Наприклад, виїзд за кордон на навчання або лікування);
3. комерційна присутність (ситуація, коли фірма, що надає послугу, перетинає кордон і знаходяться на території іншої країни, відкриває представництво або дочірню фірму, через які здійснюється надання послуги. Сама послуга ї її споживач в цьому випадку не переміщуються через кордон);
4. переміщення фізичних осіб (ситуація, коли послуги надаються людьми, які приїжджають із-за кордону в країну, де знаходиться її споживач. Наприклад, відрядження консультантів, медиків, артистів, професорів університетів для читання лекцій, послуги іноземних архітекторів тощо).
Питання для обговорення:
1. Назвіть основні тенденції та особливості сучасної міжнародної торгівлі.
2. В яких цінах розраховується номінальний і реальний обсяг міжнародної торгівлі?
3. В чому особливості обчислень національного і міжнародного зовнішньоторговельного обороту?
4. Які існують методи міжнародної торгівлі?
5. На основі яких показників оцінюється ефективність зовнішньої торгівлі?
6. В чому відмінність понять "внутрішній ринок", "національний ринок", "міжнародний ринок" і "світовий ринок"?
7. При допомозі який основних інструментів проводиться протекціоністська торгова політика?
8. Які економічні інститути регулюють міжнародну торгівлю?
9. Які вимоги повинна виконати країна для отримання членства в СОТ?
10. Які існують основні види торгових посередників і які їх функції?
11. Що таке контрафактна продукція і яке місце вона займає у міжнародній торгівлі?
12. Роль ІНКОТЕРМС в практиці міжнародної торгівлі.
Ринки світової економіки можна поділити на: а) ринки матеріальних (реальних) активів - нафта, газ, кава, пшениця тощо; б) ринок фінансових активів (фінансовий ринок). Ці ринки тісно взаємодіють між собою.
В процесі кругообігу капіталу формується капітал у грошовій формі (фінансові активи), що являє собою фінансові ресурси. Фінансові ресурси світу - це сукупність фінансових ресурсів усіх країн, міжнародних організацій та міжнародних центрів світу. Міжнародні фінансові активи - це специфічні неречові активи (акції, облігації, векселі, казначейські зобов’язання), що обертаються на світовому фінансовому ринку і являють собою законні вимоги їх власників на отримання грошового доходу у майбутньому.
Світовий фінансовий ринок - це система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл міжнародних фінансових потоків. Світовий фінансовий ринок можна розглядати під різним кутом зору. За функціональною ознакою головними елементами світового фінансового ринку є:
валютний ринок;
ринок боргових зобов’язань;
ринок титулів (або прав) власності;
ринок похідних фінансових інструментів (деривативів).
За строками обігу фінансових активів світовий фінансовий ринок можна поділити на дві частини: грошовий ринок (коротокостроковий) і ринок капіталу (довгостроковий). Крім того, існують фінансові активи, які націлені на перебування на грошовому ринку з однією тільки метою - отримання максимального прибутку, в тому числі за рахунок цілеспрямованих спекулятивних операцій на грошовому ринку. Подібні фінансові кошти часто називають "гарячими грішми".
Світовий фінансовий ринок з інституціональної точки зору - це сукупність банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж, через які здійснюється рух світових фінансових потоків та які є посередниками перерозподілу фінансових активів між кредиторами і позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів.
Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Характерні риси світового фінансового ринку:
− величезний обсяг фінансових ресурсів та операцій;
− глобальність, тобто відсутність територіальних обмежень;
− цілодобовий режим операцій;
− залучення до операцій суб’єктів з високою репутацією;
− широкий діапазон фінансових інструментів, що використовуються;
− уніфікація правил та стандартів операцій;
− високий рівень використання інформаційних технологій.
Найбільш помітним сегментом світового фінансового ринку є Євроринок (або єврофінансовий ринок). Корінь "євро" стосовно до світових фінансів свідчить не про географічну належність ринку, а лише про те, що папери, які на ньому обертаються, номіновані у євровалютах, тобто вони вийшли з під контролю національної грошової влади США, Великобританії, Японії та інших країн.
Головними агентами світового фінансового ринку є транснаціональні банки, транснаціональні компанії і так звані інституціональні інвестори. До числа останніх включають такі фінансові інститути, як пенсійні фонди і страхові компанії, а також інвестиційні фонди, особливо взаємні (спільні фонди).
Одним із головних інституціональних інвесторів в світі є спільні (взаємні) фонди (mutualfunds), особливо американські. Акумулюючи внески своїх пайовиків, переважно фізичних осіб середнього достатку, подібні фонди у США досягли величезних розмірів. Наприкінці 90-х років XXст. величина їх активів, за оцінкою дорівнювала біля 4 трлн.дол. і біля половини цієї суми було вкладено в акції, в тому числі зарубіжних компаній.
Значну роль на світовому фінансовому ринку відіграють і державні органи влади та міжнародні організації, які здійснюють розміщення або надання своїх позик за кордоном. На світових ринках капіталу діють також фізичні особи, але в основному опосередковано, переважно через інституціональних інвесторів.
В цілому учасників фінансового ринку можна поділити на чотири класи:
− інвестори - власники вільних коштів, які вкладають ці кошти у відповідні активи. Домінують в цьому класі (за обсягом акумульованих грошей) інвестиційні інститути, такі як пенсійні фонди і страхові компанії;
− фінансові інститути - (банки, брокери, дилери, тому числі маркет-мейкери та ін.), які виконують роль посередників між кредиторами і позичальниками на любому із перерахованих вище ринків;
− уряди, що регулюють фінансові ринки, впливаючи на механізм обмінних курсів і контролюючи стан економіки своєї країни через фіскальні і монетарні важелі (в першу чергу через відсоткову ставку);
− корпорації, які часто виступають в ролі позичальників капіталу з метою покращити чи розширити свою (виробничу) діяльність.
Учасників міжнародного фінансового ринку можна також класифікувати за такими ознаками:
1. За характером участі суб’єктів в операціях:
безпосередні (прямі) учасники (маркет-мейкери);
опосередковані (непрямі) учасники (маркет-юзери).
2. За метою та мотивами участі на ринку:
хеджери;
спекулянти;
арбітажери.
3. За типами емітентів:
міжнародні і міжнаціональні агентства (Світовий банк, МБРР, ЄБРР);
національні уряди і суверенні позичальники;
провінціальні і регіональні уряди;