· науково-технічна мета: підвищення ефективності використання інфраструктури на території ВЕЗ, прискорення інноваційних процесів і упровадження, притягнення передових вітчизняних і іноземних техніки та технологій, вчених і спеціалістів.
Ефективне функціонування СЕЗ багато в чому визначається заходами із створення сприятливого інвестиційного клімату в СЕЗ. Для цього необхідно забезпечити довгостроковий і контрольований характер економічної політики, лібералізувати умови переміщення капіталів і товарів, забезпечити надійні гарантії захисту прав власності, сформувати ефективні форми взаємозв’язку місцевих органів влади, місцевого і регіонального самоврядування та органів господарського розвитку і управління СЕЗ.
Принципи формування СЕЗ:
1. Спрямування на досягнення ефективного режиму господарювання окремих суб’єктів при позитивному народогосподарському ефекті вцілому.
2. Гнучкість і динамічність управління СЕЗ.
3. Багатоваріантність (альтернативність) підходів, форм і моделей СЕЗ.
4. Перспективність розвитку.
5. Відповідність пріоритетних напрямків розвитку СЕЗ пріоритетним напрямкам розвитку регіонів і держави.
6. Врахування вимог національної безпеки.
Досвід функціонування спеціальних економічних зон показав, що внаслідок їнього створення досягається суттєвий загальногосподарський ефект, який носить комплексний характер. З погляду міжнародних економічних відносин він складається за рахунок дії таких чинників господарського росту, як інтеграція у світове господарство, використання порівняльних переваг з позиції, перш за все, глобальної економіки, запровадження принципів вільної чи пільгової торгівлі, а також можливість включення у відтворювальний процес іноземних інвестицій.
У розвинутих країнах зони створюються з метою реалізації регіональної політики (соціально-економічний розвиток депресивних районів; господарське освоєння нових територій, які містять цінні природш ресурси) або для прориву у високотехнологічних галузях. Слід зауважити, що при цьому рівень впливу зон на національну економіку вельми обмежений. У країнах з перехідною економікою ВЕЗ, як правило, являють собою полігони для апробації та впровадження принципів відкритої економіки, залучення не тільки інвестицій і сучасних технологій, а й передового управлінського досвіду. В обгрунтуванні проектів зон важливе місце належить перспективі досягнення макроекономічного ефекту. В умовах перманентного ринкового реформування економіки у посткомуністичних країнах важливим фактором ятя залучення інвестицій є наявність територіальних утворень з відносно стабільним та пільговим податковим режимом і законодавчою базою.
На відміну від розвинутих країн та країн, що розвиваються, у країнах з перехідною економікою створення ВЕЗ значно більшою мірою сприяє розв'язанню не тільки економічних та соціальних, а й внутрішньополітичних завдань (нерідко у позитивному плані), таких як: подолання сепаратистських тенденцій, запобігання міжетнічним конфліктам, демонстрація ліберального ставлення керівництва країни до регіонального напередодні президентських виборів шляхом роздавання „зональних повноважень" тощо. Надмірна заполітизованість прийняття рішень про створення багатьох ВЕЗ на шкоду економічній доцільності не сприяла розробці послідовних, науково обгрунтованих методологічних підходів до даного питання.
1.2. Еволюційний розвиток спеціальних економічних зон
Зараз в світі, функціонує по різним даним, від 400 до 2000 вільних економічних зон. Вперше ВЕЗ були створені в США по акту 1934 р. У вигляді зон зовнішньої торгівлі. Їх метою була активізація зовнішньоторговельної діяльності завдяки використання ефективних механізмів зниження митних витрат.
При цьому головних чином припускало скорочення імпортних тарифів на деталі і компоненти для виробництва автомобілів. В зони зовнішньої торгівлі були перетворені склади, доки, аеропорти. Підприємства, діючі у вказаних зонах, виводились із-під митного контролю в США, якщо товари, що імпортуються в зону потім направлялись у третю державу. Митні витрати знижувались і тоді, коли у зоні здійснювалась “доводка” продукції фірм США для подальшого експорту. Якщо ж товари із зони йшли в США, вони в обов`язковому порядку проходили всі митні процедури, передбачені законодавством держави.
Успішним варіантом вільної економічної зони стало створення зони сприятливості в Ірландії в 1957 р. З Центром в аеропорті “Шенон”. Територія зони складала всього 15 га. Метою її створення було відкриття 300 додаткових робочих місць. А через п`ятнадцять років у “Шеноні” нараховувалось вже 2300 службовців. Це як раз випадок, коли результати значно перевищили сподівання. Ще один вдалий приклад вільної економічної зони, центром якої був аеропорт “Дог-Айленд” (Англія, 1982 р.). Площа цієї ВЕЗ становила 2000 га. Під реалізацію назначеної програми було залучено 1 млрд. фунтів стерлінгів інвестицій і дала змогу відкрити додатково 2500 робочих місць.
Та для України, мабуть, найбільш цікавим є досвід Бразилії, в якій у 1967 р. Була створена вільна економічна зона іншого типу – “промисловий округ вільної зони Манаус” (Амазоніт). Цю зону називають “величезним полюсом росту бразильської економіки”. Виділена для цієї ВЕЗ площа – 3,6 млн. кв. м.; мета – стимулювання розвитку промислового виробництва; основний засіб досягнення мети – податкові пільги. Ця зона одержала швидкий розвиток, що в значній мірі вплинуло на оздоровлення економіки всієї Бразилії. Ядро ВЕЗ склали приблизно 30 сировинних і паливно-енергетичних галузей, продукція яких споживалась в самій Бразилії. Експорт зони досягав тільки 3-5% виробництва. У зону було вкладено $ 13 млрд., у галузях виробництва створено 600 промислових виробництв.
В 1978 р. У Китаї були створені вільні економічні зони в 14 прибережних містах. Мета – розвиток зовнішньої торгівлі. Основний інструмент – податкові і митні пільги. На кожний гектар зони в період її становлення щорічно вкладалось приблизно $ 15 – 17 млн. Скрізь них проходило 2/3 зовнішнього товарообігу держави. В 1990 р. Експорт тільки однієї зони Шеньчжень становив $ 3 млрд.
А такі країни, як Південна Корея, Малайзія, Сінгапур, Гонконг обирали так звані «точкові зони» і здійснюють через них 90 % експорту товарів країн третього світу. У багатьох зонах відбувається процес інтеграції, коли поступово вся країна перетворюється на ВЕЗ з її пільговим податковим режимом.
Відбувається прискорений розвиток науково-технічних зон. Так, у 1973 р. В США існувало 84 науково-технічні зони; тут було зайнято 142 тис. робітників і 45 тис. вчених. Найбільш велика з них – “Силікон – Веллс” (“Силіконова долина”). Зараз вона виробляє 20% загальних світових обсягів виробництва засобів обчислювано техніки та комп`ютерів. Найближчим часом у США планується створити до 1000 спеціальних зон. А обсяг інвестицій американські ВЕЗ має сягнути 3 млрд., число додаткових робочих місць – 100 тисяч.
У 1995 р. В Голландії та ФРН було відповідно 45 та 50 технопарків, причому планувалось створити ще по 100 в кожній державі. Навіть Японія використовувала ВЕЗ для підвищення економічного рівня окремих регіонів. Свого часу на базі провідних наукових закладів там було створено 18 технополісів у 14 районах. Найбільший технополіс “Цікуба” забезпечує роботою 145 тисяч людей. Японці вважають, що саме технополіси є втіленням технологій наступного століття. В Англії існує більш як 25 зон і технопарків, за рахунок чого взагалі створено 18,4 тис. робочих місць.
Загалом же у світі нараховується більш ніж 800 спеціальних економічних зон, частка яких у світовому торговельному обсягу сягає 8 %. А експортно-виробничих зон у світі є близько 500. Їхній загальний обсяг експорту становить $ 20 млрд. За останні десять років середній річний приріст обсягів продукції у цих зонах складав 7-10 %.
При цьому 300 експортно-виробничих зон розташовано в країнах, що розвиваються. А їхні загальні експортні доходи становлять близько $ 15 млрд. Однак найбільшого ефекту від створення ВЕЗ було досягнуто в Китаї.
Нарешті, можна виділити ще одну різновидність вільних зон, яка розповсюджена у світі, - офшорні зони, які служать свого роду “податковими оазисами”, які обслуговують міжнародні фінансові операції. Прикладами офшорних центрів є, перш за все, Бермудські, Віргінські, Кайманові, Барбадос, Гернсі і Західне Самоа, Ірландія, Ліберія, Ліван, Ліхтенштейн, Панама, Сінгапур і рад інших.
Офшорні зони дають господарюючим агентам, що їх використовують наступні переваги: податкові пільги, значну свободу, практичну відсутність валютного контролю, можливість проведення операцій з резидентами у любій іноземній валюті, списання затрат на місці, анонімність, таємниця фінансових операцій (головним чином діє лише вимога інформувати владу о сумнівних операціях, пов`язаних з нарко- бізнесом). При цьому внутрішній ринок позичених капіталів зони ізолюється від рахунків резидентів. Діло в тому, що класичний варіант офшорну припускає господарську і фінансову діяльність в офшорній зоні тільки нерезидентів.
По податковим пільгам, в свою чергу, можливі варіанти. В офшорних зонах Ірландії, Ліберії податки не збираються. В Швейцарії збираються, але явно низькі. В офшорних зонах Ліхтенштейну, Антильських островів і Панами під час реєстрації фірм в якості податку виплачується єдина сума (паушальний податок). В таких зонах звичайно також стягуються щорічні реєстраційні внески компаній, збирання за надання банківських і стартових ліцензій, ліцензій на трастову діяльність. Можна також добавити, що якщо в Ірландії, Швейцарії від офшорних компаній вимагається лише мінімальний бухгалтерський облік, то на Антильських островах, в Ліберії, Панамі, Ліхтенштейні відсутня навіть така вимога. В Західному Самоа форма і порядок бухгалтерського обліку не регламентовані і вибираються власником компанії.