· грошові кошти;
· акції, внески, облігації або будь-які інші форми участі в товариствах, підприємствах, у тому числі й у спільних; право вимоги по коштах, що вкладаються для створення економічних цінностей, або послугам, що мають економічну цінність;
· права на результати інтелектуальної діяльності, часто обумовлені як права на інтелектуальну (у тому числі і промислову) власність;
· права на здійснення господарської діяльності, надані на основі закону або договору, включаючи, зокрема, права на розвідку й експлуатацію природних ресурсів.
По термінах розміщення закордонні капіталовкладення поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові.
До останнього відносять вкладення більш ніж на 15 років. У дану групу входять найбільш значимі капіталовкладення, тому що до довгострокового відносяться усі вкладення підприємницького капіталу у формі прямих і портфельних інвестицій (переважно частки), а також позичковий капітал (державні і частки кредити).
По характері використання закордонні капіталовкладення бувають позичковими і підприємницькими.
Позичкові інвестиції означають надання засобів у борг заради одержання прибутку у формі відсотка. У цій сфері досить активно виступають капітали з державних і вкладення з приватних джерел.
Підприємницькі інвестиції прямо або побічно вкладаються у виробництво і зв'язані з одержанням того або іншого обсягу прав на одержання прибутку у формі дивіденду. Найчастіше мова йде тут про вкладення приватного капіталу.
По цілям підприємницькі капіталовкладення поділяються на прямі і портфельні.
Прямі інвестиції - основна форма експорту приватного підприємницького капіталу, що забезпечує встановлення ефективного контролю і дає право безпосереднього розпорядження над закордонною компанією. Є вкладенням капіталу в ім'я одержання довгострокового інтересу. По визначенню МВФ, прямими іноземні інвестиції є в тому випадку, коли іноземний власник володіє не менш 25% статутного капіталу акціонерного товариства. По американському законодавству - не менш 10%, у станах Європейського Співтовариства - 20-25%, а в Канаді, Австралії і Новій Зеландії - 50%.
Прямі інвестиції поділяються на двох груп:
- трансконтинентальні капітальні вкладення, обумовлені можливими кращими умовами ринку, тобто тоді, коли існує можливість поставляти товари з нового виробничого комплексу безпосередньо на ринок даної країни (континенту). Витрати грають тут невелику роль, головне - перебування на ринку. Різниця у витратах виробництва в порівнянні з материнською компанією є меншим чинником впливу на розміщення виробництва на даному континенті. Витрати виробництва є вирішальної для визначення країни даного континенту, у якій необхідно створити нові виробничі потужності;
- транснаціональні вкладення - прямі інвестиції, часто в сусідній країні. Ціль цих вкладень - мінімізація витрат у порівнянні з материнською компанією.
Риси, характерні для прямих інвестицій:
1) при прямих закордонних інвестиціях інвестори, як правило, позбавляються можливості швидкого відходу з ринку;
2) великий ступінь ризику і велика сума, чим при портфельних інвестиціях;
3) більш високий термін капіталовкладень, вони більш кращі для країн-імпортерів іноземного капіталу.
Прямі закордонні інвестиції направляються в приймаючі країни двома шляхами:
- організація нових підприємств;
- скупка або поглинання вже існуючих компаній.
"Портфельні" інвестиції - такі капітальні вкладення, частка участі яких у капіталі фірм нижче межі, позначеного для прямих інвестицій. Портфельні інвестиції не забезпечують контролю над закордонними компаніями, обмежуючи прерогативи інвестора одержанням частки прибутку (дивідендів).
У ряді випадків міжнародні корпорації реально контролюють іноземні підприємства, володіючи портфельними інвестиціями, через дві причини:
- через значну розпорошеність акцій серед інвесторів;
- через наявність додаткових договірних зобов'язань, що обмежують оперативну самостійність іноземної фірми. Маються на увазі ліцензійні й угоди, контракти на маркетингові послуги і технічне обслуговування.
Підвищення ролі портфельних інвестицій в останнє десятиліття зв'язано з можливістю проведення спекулятивних операцій, нарощуванню масштабів яких сприяв ряд факторів: інтернаціоналізація діяльності фондових бірж, зняття обмежень на допуск іноземних компаній на багатьох найбільших фондових біржах, розширення міжнародних операцій банків з цінними паперами пенсійних фондів і інших ощадних установ.
Інші інвестиції - група інвестицій, у яку в основному входять міжнародні позики і банківські депозити.
Форми закордонних капіталовкладень у викладеній схемі усі рівнозначні. Тим часом не до кінця ясно, які форми інвестицій важливіше з погляду керування реальним виробництвом. В основі цих різночитань, що виходять на рівень законодавчих актів і урядових постанов, лежить, як правило, особистий або груповий інтерес відповідних фінансово-промислових кіл. Але усе більш визнається пріоритетне значення прямих інвестицій як найбільше вдало об'єднуючих національні (або державні) інтереси різних шарів суспільства. До того ж вони переважно зв'язані з конкретними міжнародними факторами, що оперують, фінансово-промисловими групами, тому вони більш керовані, їх правила використання більш певні, що особливо важливо з позицій забезпечення реальних конкурентних стандартів для національної економіки.
Таким чином, існують різні форми іноземних інвестицій. Перш, ніж вибрати ту або іншу форму вкладення капіталу, іноземні інвестори повинні бути упевнені в тім, що країна реципієнт має сприятливий інвестиційний клімат, що визначається рівнем політичної й економічної стабільності, інвестиційною політикою, стійкістю грошової одиниці й інших факторів.
Найбільший інтерес викликають на сьогодні країни, що розвиваються. Тому що економіка більшості цих країн знаходиться в стані триваючого швидкого росту, а багато ринків, наприклад, фондові, не є високорозвиненими, то інвестиції будуть мати високу прибутковість.
Можна зробити висновок, що іноземні інвестиції відіграють важливу роль в успішному розвитку світової економіки. ПИИ найбільше активно використовуються в таких перспективних секторах економіки, як енергетика, телекомунікації, фармацевтика, фінансові послуги.
Основна частина іноземних інвестицій направляється в США, Західну Європу й Азію, де економічний результат від їхньої діяльності найбільш високий. Найбільшими закордонними інвесторами є США, Великобританія, Німеччина, Японія, Франція.
На розвиток іноземного інвестування значний вплив роблять умови організаційно-господарської діяльності в приймаючих країнах. Досить актуальним є аналіз різноманітних типів іноземних інвесторів, що є присутнім сьогодні на інвестиційному ринку, відповідно до їх економічних і політичних інтересів, формами і методами організації бізнесу.
Велике значення мають іноземні інвестиції для розвитку народного господарства країн з перехідною економікою, до яких відноситься й Україна. Обсяг іноземних інвестицій, що надходять у ці країни, не задовольняє їхньої потреби і приймаються заходи для залучення додаткових засобів.
Значна частина іноземних інвестицій надходить у виді різних кредитів, а також, через створення особливих економічних зон і спільних підприємств.
Іноземні інвестори прагнуть одержати від своєї діяльності як можна великий прибуток.
Слід також зазначити, що іноземні інвестиції аж ніяк не є панацеєю від усіх недуг світової економіки. Використання іноземного капіталу - неоднозначний по своїх наслідках процес для реципієнта, що виявляється через складну взаємодію комплексу позитивних і негативних тенденцій на макро-, мезо- і мікрорівні.
1) Білоцерківець О. Прямі іноземні інвестиції в економіку України. “Моніторінг економіки Украіїни” №4, 1996 год, с.16-17.
2) Майорова Т.В. Інвестиційна діяльність. Навчальний посібник. – Київ: « Центр навчальної літератури», 2004. – 376 с.
3) Реверчук С.К. Інвестологія: наука про інвестування: Навч. посібник/ За ред.. докт. ек. наук, проф. С.К. Реверчука. – К.: Атака, 2001. – 264 с.
4) Рогач О. Міжнародні інвестиції та практика бізнесу транснаціональних корпорацій: Підручник. – К.: Либідь, 2005. – 720 с.
5) www.alti.ru