Вигляд міжнародних відносин, який швидко змінюється пред'являє до дипломатії вимоги активності й ініціативності, у противному випадку час, сприятливий для впливу на міжнародне середовище, може бути упущений.
Врегулювання конфліктів і кризових ситуацій - одне з найбільш актуальних завдань сучасної дипломатії. Критичним моментом став розвиток локальних конфліктів після закінчення холодної війни, коли безліч різних конфліктів виявилися важко керованими. Все це стимулювало концептуальні й практичні розробки, що у свою чергу, сприяли виділенню самостійної області досліджень і дипломатичної практики. Мова йде про дипломатію по врегулюванню конфліктів і криз (керуванню ними). Кінець же 90-х років поставив перед дипломатією цілий ряд нових проблем, пов'язаних з гуманітарним втручанням у конфлікти, перебудовою діяльності міжнародних організацій, примусом до миру й т.п. Новою рисою сучасної дипломатії є, зокрема, її багатоплановість. Якщо раніше регулювання міжнародних відносин дипломатичними засобами фактично зводилося до питань зовнішньої політики й торгівлі, то в другій половині XX ст. коло питань різко розширилося. Об'єктом обговорення й регулювання стали такі області, як роззброювання, екологія, тероризм, соціальні питання й багато інших, у тому числі й згадувані раніше внутрішні конфлікти. У результаті предмети дипломатичного обговорення, значно ускладнилися, а самим дипломатам довелося освоювати нові, раніше незнайомі їм сфери. Як слідство, при підготовці дипломатичних кадрів у навчальних програмах поряд із традиційними курсами (країнознавчими, історичними, правовими, економічними, мовними) з'явилися зовсім нові.
Динамізм сучасного миру поряд із взаємозалежністю значно змінив інформаційно-комунікативну функцію дипломатії, суть котрої полягає, з одного боку, в інформуванні протилежної сторони про офіційну позицію, з іншого боку — в одержанні аналогічної інформації від неї, а також в обміні думками.
В другій половині XX ст. дипломатія усе більше попадає під контроль громадськості й через більші можливості засобів масової інформації, і через необхідність ратифікації багатьох документів, і, нарешті, через те, що на міжнародну арену всі частіше стали виходити не державні структури, а різного роду рухи - етнічні, релігійні й ін., а також громадські організації й академічні кола, які зайнялися традиційними дипломатичними проблемами - пошуком згоди в конфліктних ситуаціях, наданням посередницьких послуг і т.п. Подібні явища, звичайно, були відомі й раніше. Однак у другій половині XX ст. їхня діяльність придбала досить масштабний характер. У результаті наприкінці 70-х - початку 80-х років став формуватися "другий напрямок дипломатії" на відміну від її "першого напрямку", тобто офіційної дипломатії. Представниками другого напрямку в основному є дослідники, журналісти, дипломати у відставці. Найбільший розвиток він одержав в США, хоча в останні роки багато європейських держав, зокрема Швеція, приділяють його розвитку дуже велика увагу. Діяльність на "другому напрямку дипломатії" орієнтована головним чином на врегулювання конфліктних ситуацій.
Представники "другого напрямку дипломатії" підкреслюють, що на відміну від офіційної дипломатії тут виключаються примусові й директивні міри, у тому числі санкції або інші засоби надання тиску. Головне завдання - створити сприятливі умови для поліпшення взаєморозуміння між сторонами й знаходження ними самими рішення в тій або іншій ситуації. Спочатку були спроби протиставити ці два напрямки дипломатії, однак потім все частіше стали лунати голоси про те, що вони не виключають, а взаємодоповнюють один одного.
Однак у цілому проблема того, як повинні взаємодіяти офіційна й неофіційна дипломатії й чи можуть вони взагалі взаємодіяти, залишається до останнього часу за рамками серйозного концептуального аналізу сучасної науки. Дослідження в цій області тільки починаються. Поряд з новими функціями в дипломатії залишаються її класичні функції й форми діяльності. Одна з головних класичних завдань або функцій - забезпечення національних інтересів, реалізація зовнішньополітичного курсу. Це завдання перетворює дипломатією в життя з моменту утворення національних держав.
Дипломатія забезпечує національні інтереси й реалізацію зовнішньополітичного курсу за допомогою різних заходів, серед яких виділяються такі, як "діяльність глав держав і урядів, міністрів закордонних справ, відомств іноземних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на міжнародних конференціях".У сучасному світі, при все більшій його глобалізації, національним інтересам держави відповідає розвиток співробітництва в політичній, економічній, торговельній, науковій, культурній і іншій областях. Однак залежно від конкретної ситуації й формулювання національних інтересів на тому або іншому етапі розвитку країни акцент може робитися на певному виді співробітництва.
Незважаючи на збереження класичних форм і функцій дипломатичної діяльності, нові моменти в міжнародних відносинах - різноманітні технічні засоби, бурхливий розвиток багатобічної дипломатії, дипломатії на високому й вищому рівні, "другого напрямку дипломатії" - все-таки істотно вплинули на дипломатію другої половини XX ст. і породили чимало сумнівів відносно традиційної дипломатії, здійснюваної насамперед через дипломатичні представництва. Ряд авторів стали виходити з того, що майбутнє буде належати різним асоціаціям і організаціям, а роль держави буде зводитися до мінімуму. У результаті з новою чинністю зазвучали питання, що виникли ще на початку століття, про те, чи потрібна взагалі дипломатія в сучасному світі, чи перебуває вона в занепаді і які перспективи її подальшого розвитку. Дійсно, чи можна говорити про зникнення дипломатії й, відповідно, про зникнення професії дипломата. Відповідаючи на це питання, напевно, насамперед варто визнати, що сьогодні дипломатична діяльність стала набагато різноманітнішою, ніж вона була, наприклад, століття тому назад: сучасна дипломатія включає багато нехарактерних для неї раніше сфер, таких як взаємодія із громадськістю, координація зусиль по врегулюванню конфліктів разом із представниками "другого напрямку дипломатії" і інші. Форми дипломатичної діяльності також стають усе більше різноманітними й сьогодні не зводяться тільки до діяльності посольств. Більше того, варто очікувати, що проблема регулювання міжнародних відносин, а виходить, і дипломатичної діяльності буде лише ускладнюватися в міру ускладнення самих міжнародних відносин. І в цьому змісті скоріше варто говорити не про занепад, а про розквіт дипломатії.
На закінчення необхідно підкреслити, що значення дипломатії наприкінці XX сторіччя, безсумнівно, зростає. Це обумовлено насамперед тим, що силові рішення міжнародних проблем, незважаючи на їхнє триваюче використання, стають усе більше небезпечними. Крім того, перебудова міжнародних відносин, пов'язана із процесами глобалізації, виходом на світову арену недержавних учасників, ставить перед дипломатією завдання активного залучення в створення нового вигляду світу.
Список використаної літератури:
1. Исраэлян В.Л. Дипломаты лицом к лицу. - М., 1990;
2. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин. – Л., 1995;
3. Ковалев А.Г. Азбука дипломатии. - Изд. 6-е. - М., 1994;
4. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини XX сторіччя. – К., 1999;
5. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: подходы,решения, технологии. - М., 1997;
6. Никольсон Г. Дипломатическое искусство. - М., 1962.