Сучасний інвестиційний ринок (стр. 2 из 5)

Перелив інвестицій у зазначену галузь призведе, врешті-решт, до підвищення пропозиції цього інвестиційного товару та, як наслідок, до зниження його ціни. Інвестиції ж спрямовуватимуться на нові високоприбуткові виробництва, що у майбутньому неминуче призведе до розширення попиту на інвестиційні товари, виробництва їх нових видів і стимулювання діяльності інвесторів у використанні прибутку та нагромадженні капіталу, а також до створення умов для розвитку будівельних фірм, які виступають на ринку основними продавцями інвестиційного товару. У примітивному розумінні, фінансовий ринок капіталу - це місце зустрічі, де підприємці та фірми, які прагнуть запозичити гроші, зустрічаються з тими, в кого вони є вільними.

Інвестиційна діяльність завжди починається з ринку, оскільки заощаджень і поточних доходів потенційному інвестору, як правило, не вистачає. Крім цього, інвестор зазвичай намагається залучити акціонерний капітал з метою зменшення ризику та розподілу відповідальності. Наведена схема ринкових відносин, суб’єктом яких є інвестор (рис. 1.1).

Сегментація інвестиційного ринку - це сукупність ринку споживчих товарів, ринку споживчого кредиту, ринку інвестиційних товарів і ринку фінансових ресурсів.

Рис. 1.1. Схема взаємодії ринків

Ринок реальних активів (інколи вживається термін “матеріальні чи фізичні активи”) пропонує такі інвестиційні товари та послуги: нерухомість, ділянки під будівництво (іпотечний ринок); обладнання, будівельні матеріали, дослідницькі, конструкторські, будівельні, монтажні, пуско-налагоджувальні та інші роботи і послуги (підрядний ринок); нові технології, ліцензії, патенти на винаходи і відкриття, досвід, знання, ноу-хау, інжинірингові послуги (ринок інтелектуальних цінностей).

Ринок фінансових ресурсів поділяється на: грошовий ринок; ринок капіталів; кредитний ринок.

Ринок капіталів, у свою чергу, класифікується як первинний та вторинний (торгівля цінними паперами, які були випущені раніше і перебувають в обігу). Фондові біржі є вторинними ринками капіталів, оскільки на них котируються цінні папери, які вже перебувають в обігу.

Найважливішою складовою ринку інвестицій є ринок інвестиційних товарів. Виробництво і рух цих товарів на ринку забезпечується елементами інвестиційної інфраструктури. Головне завдання інвестиційної інфраструктури - обслуговування інвестиційної сфери, задоволення інвестиційного попиту.

Інвестиційний ринок - це система, що включає: суб’єктів (інвесторів, підрядників, замовників, проектні і науково-дослідні організації та ін.); об’єктів (матеріальні і нематеріальні, права, ліцензії, патенти, ноу-хау та ін.); інфраструктуру ринку (банки, біржі, пенсійні фонди, страхові компанії, інвестиційні фонди, інженерно-консультаційні фірми, суд, арбітраж та ін.); ринковий механізм; контроль з боку держави за дією ринкового механізму. [1]

Також слід зазначити, що зовнішне інвестування в Україні на сьогодні регламентується такими блоками нормативних актів: Конституцию України, загальними нормативно-правовими актами України, законодавчими актами України, пов'язаними із здійсненням іноземних інвестицій, та міжнародними договорами, пов'язаними з здійсненням іноземних інвестицій, учасником яких є Україна, i які становлять частину национального законодавства України.

Окрім того, держава забезпечує захист конкуренції в підприємницької діяльності та переслідує зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції.[2]

Іноземні інвестори, юридичні або фізичні особи можуть набувати частки статутного фонду українських підприємств у розмірі до 100%. Фактично, не існує ніяких обмежень щодо форми здійснення інвестицій в Україну. Внески до статутного фонду можуть бути здійснені грошовими коштами або майном (у вигляді матеріальних чи нематеріальних активів). Однак державні ліцензійні і адміністративні органи можуть обмежувати галузі для здійснення інвестицій.

Закон України “Про режим іноземного інвестування” надає відносно мінімальні умови сприяння і гарантій для всіх видів іноземних інвестицій. Закон визначає “іноземну інвестицію” як цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Українська юридична особа визнається підприємством з іноземною інвестицією, якщо вона має у своєму статутному фонді (тобто капіталі) не менше 10% іноземного капіталу; максимальна частка інвестора у статутному фонді не визначена. Обов'язковою є державна реєстрація іноземних інвестицій у місцевих органах влади. На незареєстровані іноземні інвестиції не поширюються права і пільги, передбачені Законом.

Закон зазначає, що іноземні інвестиції можуть здійснюватися у різних формах, між якими: створення спільного підприємства; придбання акцій існуючих підприємств; придбання рухомого чи нерухомого майна; створення підприємства, що повністю належить іноземним інвесторам; придбання майнових прав шляхом купівлі цінних паперів; придбання прав на користування землею та використання природних ресурсів.

Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції у вигляді:

- іноземної валюти;

- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в нові підприємства;

- будь-якого рухомого або нерухомого майна та майнових прав, пов'язаних з ним;

- акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також корпоративних прав;

- грошових вимог та права на вимоги щодо виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у іноземній валюті;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами країни інвестора, включаючи авторські права, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства, та договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена і оцінена згідно з законами країни інвестора.

Іноземні інвестиції можуть здійснюватися шляхом передачі основних засобів в обмін на частку у статутному фонді (капіталі) підприємства України. Ці основні засоби повинні бути оцінені в іноземній конвертованій валюті та у національній валюті України за домовленістю сторін на основі цін міжнародних ринків або ринку України за офіційним курсом валюти України, визначеним Національним банком України. Треба зазначити, що згідно з чинним законодавством України іноземна інвестиція у вигляді майна звільняється від сплати ПДВ та ввізного мита.

Якщо інвестиція відчужується протягом трьох років з часу зарахування її на баланс українського підприємства, всі відповідні імпортні збори підлягають сплаті.

Законодавством України про іноземні інвестиції передбачено захист іноземних інвестицій в Україні від конфіскації державою за винятком випадків надзвичайного характеру. Такі випадки включають заходи по евакуації/рятуванню у зв'язку з катастрофами, аваріями або епідеміями. Іноземні інвестори мають право на компенсацію урядовими органами збитків, пов'язаних з вищезазначеними випадками [3].

2 Загальна характеристика фінансових ринків у сучасній ринковій економіці

Фінансовий ринок - це відносини між населенням, підприємствами (філіями) і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної самостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо- та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і коригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.

З практичного погляду фінансовий ринок означає операції з цінними паперами і може охоплювати як окрему країну, так і регіон або економічний міждержавний простір. Оскільки операції з цінними паперами здійснюють конкретні економічні суб'єкти, як правило, організаційно оформлені, то існує інституціональна структура фінансового ринку, що є сукупністю інвестиційних фірм і фондових бірж.

У ринковій економіці існує два типи операцій: первинне розміщення і вторинний ринок. За допомогою операцій на первинному ринку задовольняється попит на позичковий капітал з боку підприємців. Переливання позичкового капіталу в конкретну галузь здійснюється шляхом емісії і розміщення цінних паперів. У цілому на первинному фінансовому ринку протистоять один одному позичковий і фінансовий капітали однакової вартості.

На відміну від процесів переливання капіталів безпосередньо у сфери конкретного підприємства на первинних ринках на вторинних ринках власність переважно перетворюється на капітал. Вторинні ринки, реєструючи кон'юнктуру, виокремлюють основні напрями нових вкладень, тобто переливання капіталів між галузями і територіями.

У сучасних умовах пріоритет віддається таким інвестиційним якостям цінних паперів, як стабільна прибутковість, швидке збільшення вкладеного в папери капіталу і їх ліквідність. У розвинених країнах такі якості найбільшою мірою мають акції, що займають нині основне місце у списках фондових бірж. Оскільки акції менш надійні порівняно з іншими цінними паперами, то на біржі одержують доступ акції тільки великих корпорацій, що займають надійне становище на ринках і мають стабільний фінансовий стан.

Таким чином, вибір кращих цінних паперів, що безперервно відбувається упродовж усієї еволюції фінансових ринків, породжує ринки організовані (фондові біржі) і неорганізовані. Неорганізовані ринки завжди орієнтуються на біржі щодо якості та котирування цінних паперів. У результаті формується цілісна система фінансових ринків, де роль універсального індикатора ринкової кон'юнктури виконує фондова біржа.