3. Зовнішньоекономічні зв’язки країни
Після закінчення другої світової війни Тайвань, маючи один з найвищих у світі темпів росту економіки й експорту, перетворився в порівняно потужне в економічних відносинах адміністративне утворення. Нині Тайвань входить у групу нових індустріальних країн (НИС) “чотирьох малих економічних драконів” Східної Азії, до яких ставляться також Республіка Корея, Сінгапур і Гонконг, грає усе більше значну роль в економіці Азіатсько-Тихоокеанського регіону. В 1991 р. Вступив в організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва.
Тайвань зумів домогтися міжнародного економічного визнання, вийшовши по обсязі торгівлі на 14-е місце у світі (162 млрд. $) і заслуживши репутацію одного з найбільш динамічних партнерів. Острів займає 12-е місце у світі по експорті, що в 1992 р. склав 83 млрд. $. За структурою експорт на 95,5 % складається із промислової продукції. Найважливішими торговельними партнерами Тайваню є США, Японія, Гонконг, ФРН, і КНР.
Міцне фінансове становище й пошук можливостей більше вигідного вкладення капіталу сприяли росту тайванських інвестицій за рубежем. З 1987 по 1992 р. Вони перевищили 19 млрд. $ - 9-е місце у світі й 2-е місце в АТР послу Японії, причому значні кошти направлялися в КНР. В 1992 р. Тайвань став третім за значенням інвестором у китайську економіку після Гонконгу й США, відтіснивши Японію на 4-е місце. В1987 - 1992 р. Тайваньськи капіталовкладення перевищили за деякими оцінками від 3 до 5 млрд. $.
Економічний розвиток Тайваню відбувався в складних зовнішньоекономічних умовах: дипломатична ізоляція, погроза військового нападу з материка, що тільки що так явно встала перед мешканцями острова у вигляді запуску китайських ракет поблизу узбережжя Тайваню, торговельні тертя із провідними партнерами через ринки збуту. товарів, знизити на них тарифи й мита, підвищити курс національної валюти. Усього за 1986-88 рр. Курс нового тайванського долара піднявся стосовно американського $ більш ніж на 40 % - це колосальний удар за експортними цінами, що привів до закриття багатьох експортних виробництв. Але й ці обставини не підрізали крила тайваньской економіці, що переживає ще до того ж проблеми, пов'язані з ростом вартості робочої сили, і економічні кризи викликані воєнними діями в Перській затоці.
Перевага дрібних і середніх підприємств у тайваньскій економіці не випадково. Якщо в соціально-економічній політиці Японія й Південна Корея, що де веде роль належить великим багатогалузевим концернам, пріоритетним був принцип “ цян го ” - “ зробити потужним державу ”, то для Тайваню, прихильного ідеям Суни Ят Сена, таким принципом став “ фу мини ” - “ зробити багатим народ ”. Тут уважали так: чим богаче кожний житель країни, тим багате сама країна.
Відзначені обмеження не зробили впливу на просування стратегії зростаючої участі в міжнародному поділі праці, вона показала, що володіє рядом переваг у порівнянні з імпортозаміщенням. Особливо наочно це видно в 80-е роки.
При реалізації експортної стратегії дуже важливу роль грає конкуренція іноземних виробників як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку. Вона змушує підтягувати технологічну структуру й продуктивність до світового рівня. Саме конкуренція стимулювала Тайвань прискорено розвивати науково - технічні дослідження, тому що тільки це дозволить йому зберегти позиції на світовому ринку
Феномен нових індустріальних країн (НИС) уже не викликає того подиву (і навіть замилування), з яким велика кількість людей по усьому світі сприймали їх не дуже давно. Але статистика вперто свідчить, що азіатські НИС (у числі яких і "першопрохідник" із цієї неухильно чисельне зростаючої групи держав - Тайвань) і зараз залишається однієї з найбільш динамічних частин світового капіталістичного господарства. В останні роки темпи приросту ВВП, Тайваню становлять від семи до восьми із зайвим відсотків, що в цілому істотно вище аналогічних показників ведучих промислово розвинених держав.
Найбільш великий науково-промисловий парк із всіх існуючих у РС перебуває на Тайваневі. Він був утворений в 1980 році в містечку Синчжу, в 70 кілометрах від Тайбэя. Поруч розташовані два найбільших університети -Цинхуа й Цзяотунь. У парку базуються: Науково-дослідний інститут промислової технології, Об'єднана корпорація по розробці мікроелектроніки, Тайваньская компанія по виробництву напівпровідників, Науково-дослідний інститут електроніки.
Парк займає територію в 2100 га в т.ч. промислова зона - 480 га. З 1135 промислових фірм, що діють у Синьчжу, 99 є тайванськими. Однак у границях спеціальних економічних зон і науково-промислових парків одержували місце й заступництво тільки ті компанії, які працювали на реалізацію довгострокової економічної стратегії. У спецзонах є все для успішної роботи - налагоджена інфраструктура, гарантовані робочі руки, маса податкових пільг. Але в цілому цими перевагами користуються всього лише кілька сотень компаній, десятки ж тисяч фірм як і раніше “вертяться” на орбіті сімейного бізнесу.
Кон'юнктурні обставини підштовхують Тайвань до структурних змін в експорті, переносячи акцент із виробництва трудомісткої продукції на випуск наукомістких виробів у галузях передової технології. Цей процес із більшим працею вписується в острівну економіку - на Тайваневі державна науково-дослідна база розвинена недостатньо, а приватна й зовсім слабка. Для успіху на цьому шляху необхідні великі вкладення в наукову базу, оскільки по розмірах витрат на наукові дослідження й розробки Тайвань уступає всім провідним світовим державам, виділяючи на ці мети в середньому 2.6 млрд. $ у рік (для порівняння: у США 120 млрд. $ у Японії 70 млрд. $). Загальний обсяг капіталовкладень у шестилетку 1991-1997 рр. Оцінюється 320 млрд. $. Ці гроші будуть вкладені в розвиток інфраструктури, прокладку нових доріг відновлення старих, реконструкцію аеродромів і т.д. Уряд планує зростання виробництва в таких галузях, як електроніка, біотехнологія, волоконна оптика машинобудування, виробництво нових матеріалів щорічно на рівні 11 - 12 %, а їхня частка в тайванському експорті в 2000 р. Повинна перевищити 60%.
Поглиблюючи свою інтеграцію у світову економіку, економіка Тайваню, зокрема, підвищила значення своєї ролі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. Наприкінці 80-х років тайваньские підприємства зштовхнулися з погрозою своєї конкурентоспроможності внаслідок підвищення курсу нового тайванського долара й зростаючих витрат на оплату праці й підвищення вартості землі.
В 90-х роках макроекономічна політика була скоректована таким чином, щоб сприяти більше вільному потоку товарів, послуг, капіталу, людських ресурсів і інформації. У закони, правила й приписання були внесені істотні зміни. Відкритість тайванської економіки була продемонстрована тим, що загальний обсяг двосторонньої торгівлі у вартісному вираженні досяг в 1999 році 232 млрд американських доларів, і вона зайняла 15-ое місце у світі, у те час як прямі іноземні інвестиції із країни й у країну й портфельні інвестиції значно зросли.
Американська Об'єднана служба доставки посилок UPS і FedEX відкрили в міжнародному аеропорті ім'я Чан Кайши регіональний центр для західної частини тихоокеанського регіону, і він став єдиним аеропортом цього регіону, що має такий центр.
Щоб інтегруватися в міжнародну систему відкритої багатобічної, заснованої на певних правилах торгівлі, Тайвань звернувся із проханням про прийняття його в ГАТТ/ВТО. Уклавши двосторонні угоди з 30 країнами-членами ВТО й завершивши приведення своєї економічної системи в повну відповідність із міжнародними нормами, ми підготувалися до вступу в цю організацію в самому найближчому майбутньому. В 1991 році Тайвань став членом міжнародного форуму Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва /АТЭС/. Як член АТЭС, ми зв'язані тісними узами з Азіатсько-Тихоокеанським співтовариством, розвиваючи співробітництво в економічній, культурній і соціальній областях і активно беручи участь у діалозі з найбільшим у світі субрегіональним форумом.
Міжнародний форум АТЭС був створений в 1989 році. Його головною метою було формування співтовариства азіатсько-тихоокеанських економік, об'єднаного загальним прагненням до економічного росту й рівноправного розвитку. АТЭС вніс важливий вклад у світову економіку. Сприяючи процесу азіатсько-тихоокеанського співробітництва, АТЭС зіграв також немаловажну роль у досягненні позитивних результатів уругвайським раундом ГАТТ і досягненні Угоди за інформаційною технологією у ВТО. Щоб сприяти економічній життєздатності й відчуттю цим регіоном своєї спільності, АТЭС поставив перед собою амбіційну мету - сприяти розвитку вільної й відкритої торгівлі й інвестиціям в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні до 2010 року для розвинених економік і до 2020 для економік, що розвиваються. Цей міжнародний форум успішно вжив заходів для сприяння розвитку регіональної торгівлі на основі, наприклад, угод про взаємне визнання й без паперові митні процедури й зробив країнам, що розвиваються, членам цього форуму сприяння в знаходженні здатності здійснювати лібералізацію й користуватися її благами на основі технічного сприяння.