України).
Слід зазначити, що в термінології ЦК України субфранчайзинг представлений як комерційна субконцесія. Користувач (франчайзі) за договором комерційної субконцесії (субфранчайзингу) виступає у ролі вторинного правоволодільця (еквівалент загальноприйнятого в західному законодавстві поняття субфранчайзера), особи, яка отримує субфраншизу — у ролі вторинного субкористувача (суб-
франчайзі).
Договір комерційної субконцесії (субфранчайзингу) укладається на основі договору комерційної концесії (франчайзингу), і тому тісно з ним пов'язаний за умовами і правовим регулюванням (п. 2 ст. 1119 ЦК України). Крім цього, користувач (франчайзі) та субкористувач (субфранчайзі) відповідають перед правоволодільцем (франчайзером) за завдану йому шкоду солідарно. Недійсність договору комерційної концесії (франчайзингу) має наслідком недійсність договору субконцесії ( субфранчайзингу) (п. 4 ст. 1119 ЦК України).
Договір комерційної концесії має бути укладений у письмовій формі і зареєстрований в органі, що реєструє правоволодільця чи користувача (якщо правоволодільцем є іноземна юридична особа або індивідуальний підприємець) й у федеральному органі виконавчої влади у галузі патентів і товарних знаків (ст. 1118). Недотримання зазначених вимог спричиняє недійсність договору.
Незважаючи на позитивний факт — включення в ЦК України такого нового виду правовідносин як комерційна концесія, варто також зазначити і ряд негативних сторін, пов'язаних з виконанням
законодавчого формування цих договірних зобов'язань, Багато положень франчайзингу, що є типовими для ряду зарубіжних країн, значною мірою мало висвітлені або видозмінені, що може стати істотним гальмом у розвитку франчайзингових мереж в Україні.
Одним із таких прикладів є передбачена у ст. 1123 ЦК України субсидіарна відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем, а також відповідальність правоволодільця солідарна з користувачем за вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця. У такий підхід визначався як позитивний, оскільки законодавець установлює високі вимоги для того, щоб сторони сумлінно виконували свої обов'язки і не заповнювали ринок товарами з низькою споживчою якістю. При цьому зазначалося, що це витікає із Закону України "Про захист прав споживачів", яким споживачу надане право вимагати від продавця (виготовлювача) відповідності наданого товару вимогам нормативних документів, умовам договорів, а також інформації про товар (ч. 1 ст. 12) і залучати їх до відповідальності на свій вибір (ст. 14), у тому числі за вимогами, що застосовуються до користувача як до виробника товарів правоволодільця. Останній залучається до відповідальності за невідповідність їх споживчим чи заявленим якостям солідарно з користувачем.
Зазначену норму слід розглянути і з іншого боку. Навіть якщо у рамках франшизи виконується лише реалізація товару правоволодільця на дистриб'ютерських умовах з використанням його торгової марки, такий підхід сумнівний. Однак, здебільшого за класичною франшизою виготовлення продукту виконується безпосередньо користувачем за технологією правоволодільця. З урахуванням субсидіарної відповідальності правоволоділець має виконувати значні контролюючі функції безпосередньо на підприємстві користувача, що не відповідає типовій місії франчайзера, обов'язково буде порушувати права франчайзі, як власника свого підприємства, і може бути пов'язано із вартістю франшизи та роялті. Ще більше проблем виникатиме із застосуванням норми субсидіарної відповідальності правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача у разі надання в межах франшизи послуг користувачем, що розроблені правоволодільцем.
Крім того, деякі істотні положення франчайзингових відносин або не розкриті, або взагалі відсутні. Наприклад, жодне з положень розділу ЦК України про комерційну концесію не регламентує
найбільш "критичний" етап відносин майбутніх сторін — переддоговірний етап, у тому числі вимоги щодо розкриття інформації про запропоновані франчайзером до продажу комплекси виключних прав. Фактично користувач має купувати нечіткі обіцянки правоволодільця. Відсутність таких норм є важливою передумовою для розквіту шахрайства й обману з боку помилкових правоволодільців.
Усе це свідчить про потребу вдосконалення українського законодавства як у назві цього типу правовідносин, так і в частині захисту прав правоволодільця та користувача.
Оподатковування та можливі пільги франчайзингу в Україні
При організації, плануванні І реалізації франчайзингу слід розуміти питання руху коштів. Значні розміри оподатковування можуть впливати на фінансове положення франч;йзера і його можливості фінансувати свої зобов'язання з доходів, одержуваних від франчайзі. Питання обліку, оподатковування мають враховуватися при реалізації національного і міжнародного франчайзингу. З метою запобігання зайвих податкових витрат договір франчайзингу треба правильно структурувати, особливо щодо видів платежів.
Чинне українське законодавство не визначає особливостей оподатковування франчайзингу. що відповідно до договору може поєднувати кілька господарських операцій (наприклад, рекламну підтримку, продаж устаткування, сировини, товарів зі знижками, передачу прав на об'єкти інтелектуальної власності, лізинг основних коштів і т. д.)- Кожна така операція у рамках договору франчайзингу має свої особливості оподатковування. Тому податковий аналіз діяльності за договором франчайзингу слід проводити виходячи з конкретних взаємин франчайзера і франчайзі і загальних положень податкового законодавства.
Варто розглянути деякі особливості оподатковування франчайзингу основними податками, зокрема податком на прибуток, ПДВ і податком на репатріацію доходів нерезидента при реалізації найважливішої його функції — передачі в користування на визначених умовах прав на об'єкти інтелектуальної власності (торгових марок, ноу-хау), що аналізувалися, а також досліджені нами можливості отримання пільг при здійсненні франчайзингових проектів із впровадженням та постачанням інноваційних продуктів або продукції.
Податок на прибуток. Для цілей оподатковування податком на прибуток, винагороду за договором франчайзингу (включаючи первісний внесок) може розглядатися як плата за надання послуг. Зокрема, під продажем послуг розуміють будьякі операції цивільно-правового характеру з надання послуг, надання права на користування чи розпорядження нематеріальними активами й іншими, відмінними під товарів, об'єктами власності, передачу права на підставі авторських чи ліцензійних договорів, а також інші способи передачі об'єктів авторського права, винаходів, знаків для товарів і послуг, інших об'єктів права інтелектуальної, у тому числі промислової власності (ст. 1.31 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").
Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (ст. 4.1) до налового доходу належить загальна сума доходу платника податків від усіх видів діяльності. Тому винагорода, виплачувана франчайзі франчайзеру за договором франчайзингу, буде включатися у валовий дохід франчайзера. Датою збільшення налового доходу франчайзера буде дата події, що відбулася раніше: одержання винагороди від франчайзі на банківський рахунок чи дата фактичного надання послуг франчайзером.
Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" конкретно не обговорено, що винагорода за договором франчайзингу може належати до валових витрат франчайзі.
Однак ст. 5.2.1 зазначеного Закону встановлено, що валові витрати — це будь-які витрати у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва та продажем продукції (робіт, послуг). Отже, виходячи із загального принципу, винагорода за договором франчайзингу має включатися до складу валових витрат франчайзі. Датою збільшення валових витрат франчайзі буде дата першої з подій: виплати винагороди франчайзеру чи фактичного одержання послуг від франчайзі. Слід зазначити, що якщо винагорода за договором франчайзингу кваліфікується як роялті, то відповідно до ст. 5.4.2 цього Закону валові витрати франчайзі збільшаться в момент виплати роялті.
Податок на додану вартість. Об'єктом оподатковування ПДВ за ставкою 20%, крім Іншого, є продаж послуг на території України, а також одержання послуг, наданих нерезидентом, для їхнього використання і споживання на території України. Тому при договорі франчайзингу між резидентами податкове зобов'язання з ПДВ за ставкою 20% виникне у франчайзера, виходячи з договірної вартості винагороди, у податковий період (місяць), протягом якого були отримані винагороди від франчайзї чи оформлення документа, що свідчить про надання послуг франчайзером. Для випадків, коли франчайзером виступає нерезидент, податкове зобов'язання з ПДВ виникне для франчайзі на дату виплати чи винагороди оформлення документа, що свідчить про надання послуг франчайзером, залежно від того, яка подія здійснилася раніше.
Слід зазначити, що франчайзі буде мати право на податковий кредит (тобто відшкодування ПДВ) за умови, що франчайзинтова винагорода належить до його валових витрат (тобто витрат на господарську діяльність). Якщо франчайзі буде нерезидент, то зобов'язання з ПДВ у франчайзера-резидента виникне за нульовою ставкою, якщо послуги призначені для використання і споживання за межами України.